Доц., к.е.н. А.Г. Драбовський

Львівська комерційна академія

З ІСТОРІЇ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОЇ КООПЕРАЦІЇ В УКРАЇНІ

Чільне місце в економіці розвинених країн світу – США, Канаді, Франції, Німеччині, Великобританії, Італії, Іспанії належить кредитній кооперації. Кооперативні організації у цих країнах виконують специфічну соціально-економічну місію, пов’язану із задоволенням потреб своїх членів на неприбуткових засадах, чим послаблюють окремі негативні аспекти ринкових відносин і підвищують соціальну спрямованість та ефективність ринкової економіки.

В Україні відродження системи кредитної кооперації розпочалося на початку 1990-х років. В 2008 році за темпами розвитку українська кредитна кооперація вийшла на перше місце в світі. Сучасні кредитні спілки є правонаступниками і продовжувачами традицій української кооперації, яка активно функціонувала з середини ХІХ до 30-х років ХХ століття.

Історичний досвід доводить, що розвиток кредитних спілок завжди був найбільш активним в періоди реформування аграрного виробництва. В Україні цей процес мав місце в другій половині ХІХ століття. В цей період стали утворюватися позичково-ощадні товариства – кредитні кооперативи, до яких могли вступати дрібні власники. Перший такий кооператив виник в Полтаві у 1869 році [1, с.39]. Свою діяльність він підпорядковував наданню грошових позик та іншим видам кредитування.

На початку ХХ століття Російська імперія, до складу якої входила Україна, займала лідируючі позиції у світі за чисельністю кредитних кооперативів та кількістю пайовиків. В 1916 році на її теренах діяло 14 тис. кредитних спілок, що об’єднували 8 млн. пайовиків [2]. При цьому в Україні кооперативне кредитування розвивалось значно активніше, ніж у Російській імперії загалом.

З 1904 року стали утворюватися союзи позичково-ощадних кооперативів, котрі, окрім кредитування, займалися хлібозакладними та збутовими операціями. У 1905 році кількість таких товариств вже налічувала 3815 одиниць, які об’єднували близько 2 мільйонів членів. До 1917 року їх чисельність зросла до чотирьох тисяч. На жаль у 1920 році діяльність цих кооперативів була повністю припинена радянською владою, а їхнє майно та активи передано у власність споживчої кооперації.

Разом із позичково-ощадними товариствами, в 1895 році започатковують діяльність кредитні товариства, націлені на сприяння поповненню оборотних коштів сільських трударів. У 1911 році в Росії діяло 4545 таких товариств, які об’єднували 2,38 мільйона членів.

В Україні процес створення і стрімкого поширення кредитних товариств розпочався у 1897 році з Полтавської губернії. Лише з 1900 по 1904 кількість кредитних кооперативів збільшилася з 25 до 306 одиниць. Здебільшого кооперативи користувались короткотерміновими кредитами для фінансування меліоративних робіт, придбання дрібних переробних підприємств, зокрема млинів та олієнь. З 1911 року поширюється довгострокове кредитування до 20 років.

Перед першою світовою війною в Україні діяло 3092 кредитних та ощадно-позичкових товариства, що об’єднували близько двох мільйонів членів. Сприяючи зміцненню дрібних і середніх господарств, кредитні кооперативи одночасно виступали своєрідною школою економічних знань та економічного демократизму.

Основою для формування капіталу кредитних товариств виступали пайові внески членів, а поповнення оборотного капіталу здійснювалось як завдяки залученню коштів членів товариства, так і інших осіб, а також позик Державного банку. При цьому загальна сума позик обмежувалась десятикратним обсягом власних ресурсів товариства. Згодом беззаставні позики на основі кругової відповідальності членів товариства за всіма зобов’язаннями поступилися позикам під заставу рухомого та нерухомого майна (з 1896 року).

З 1906 року до видачі дрібного кредиту залучилися Земські каси, формування капіталу яких здійснювалось в основному за рахунок місцевих бюджетів. Проте у 1919-1920 роках Земські каси, як і позичково-ощадні товариства було ліквідовано.

Починаючи з 1860-х років широкого розвитку набули товариства взаємного кредитування, що приймали вклади та надавали позики виключно своїм членам під заставу векселів, цінних паперів і товарів. У 1918 році діяльність цих товариств було призупинено, після чого вони відродились як установи приватного комерційного кредиту в роки втілення нової економічної політики (після 1921 року), але з утвердженням командної економіки у 1930 році знову були ліквідовані .

Кредитна кооперація на Галичині була започаткована в 1890-х роках першими кредитними кооперативами та першим кооперативним банком «Дністер», які були об’єднані у 1898 році Крайовим Союзом кредитовим. Нижча ланка кредитної кооперації була представлена сільськими кредитними кооперативами райфайзенівського типу, що надавали кредити дрібним фермерам. Середню ланку представляли «Українбанки» – повітові кредитні установи Шульце-Делічівського типу, які акумулювали заощадження та надавали своїм членам кредити без обмеження. Вищою ланкою системи став Крайовий Союз кредитовий, перетворений в 1924р. в «Центробанк», якому підпорядковувались інші ланки.

У 1910 році в Західній Україні діяло більше 2 тис. місцевих кредитних товариств [3]. Проте невдовзі українська кредитна кооперація була зруйнована війною. Поступове її відродження розпочалося з 1925 року після стабілізації грошового ринку. В 1939 році «Центробанк» об’єднував 114 Українбанків, 561 сільський кредитний кооператив («Райфайзенку»), 12 кооперативів службовців та кооперативний банк «Дністер», що тісно співпрацювали з сільськогосподарськими, молочарськими, закупівельно-збутовими споживчими кооперативами, забезпечуючи їх життєдіяльність.

До розгортання процесу всеохоплюючої колективізації дрібним кредитуванням селянських господарств опікувались товариства сільськогосподарського кредиту. З 1930 року вони перетворились у філіали новоствореного Всесоюзного кооперативно-колгоспного банку. Організований у 1922 році банк споживчої кооперації після декількох реорганізацій в 1936 році був ліквідований, а його активи й пасиви передані Торг-банку.

Таким чином, достатньо розгалужена та розвинута система кооперативного кредитування, яка підтримувала дрібне виробництво на селі, була знищена з утвердженням радянської влади. Самоорганізація кредитної взаємодопомоги поступилась монополізму державної власності та централізованої банківської системи, яка згодом виявила свою неефективність.

Література:

1. Бернштейн Б.Л., Третяк О.М. Розвиток сільськогосподарської кооперації в Україні / Б.Л. Бернштейн, О.М. Третяк //Економіка АПК. – 2009, №7. – С. 38- 43.

2. О кредитных союзах. – [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http/ www.credunio.com

3. Галаган В.Я. З історії кооперації в Україні. – К.: УСХА, 1992.