Потравка Л.О. к.е.н., доцент

Херсонський державний аграрний університет

ВИКОРИСТАННЯ СИНЕРГЕТИЧНОГО ПІДХОДУ У ДОСЛІДЖЕННЯХ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ

Початок синергетичного підходу до досліджень в різних галузях науки слід, в першу чергу, пов’язувати з метеорологом Е. Лоренцом. У 1963 році ним була запропонована модель конвекції повітря, пояснена системою диференціальних рівнянь. В процесі досліджень Е. Лоренцом було виявлено, що при перевірці отриманих результатів, шляхом введення початкових даних з точністю до тисячних, були отримані результати, які в значній мірі відрізнялися від попередніх. Дослідник сприйняв отриману розбіжність як вагомий науковий факт, який пізніше було визначено динамічним хаосом. Важливим результатом дослідження динамічного хаосу стало встановлення горизонту прогнозу.

В тому ж році лауреатом Нобелівської премії Р. Фейнманом було обґрунтовано принципову обмеженість можливості передбачати майбутні події та надавати «довготермінові прогнози» поведінки великої кількості порівняно простих систем. Таким чином, точно знаючи стан системи, можна передбачити майбутні події. В той же час, будь-яка неточність у визначені початкового стану системи зростає у часі і з цього моменту ми втрачаємо можливість передбачати майбутнє. Така поведінка характерна для багатьох об’єктів, які вивчає економіка, психологія, соціологія.

З того часу почав накопичуватися матеріал, що підтверджує справедливість приведених стверджень. Динамічний хаос було виявлено в системах самої різної природи і цей новий напрям в науці Г. Хакен назвав синергетикою (від грецької слова «синергетикос», що в перекладі означає «спільні кооперативні дії»). Г. Хакен вбачав, що дисципліна синергетика досліджує спільні дії багатьох підсистем (переважно однакових або дещо різних видів), в результаті яких на макроскопічному рівні виникає структура і відповідне функціонування. З іншої сторони, для надходження загальних принципів, що керують самоорганізуючою системою, необхідна кооперація різних дисциплін.

Слід відзначити, що наука про самоорганізації систем має декілька назв. Німецькі дослідники називають її синергетикою, французькі – теорією дисипативних структур, що здобула свого розвитку в межах бельгійської наукової школи під керівництвом лауреата Нобелевської премії І. Пригожина. В США теорія самоорганізації відома як теорія динамічного хаосу. У вітчизняній літературі застосовується переважно термін «синергетика».

З огляду на значну кількість теорій, синергетику можна характеризувати, по-перше, як науку про саморганізацію фізіологічних, біологічних і соціальних систем, науку про колективну, когерентну поведінку систем різної природи. По-друге, синергетика – це термодинаміка відкритих систем, у яких відсутній стан рівноваги. По-третє, синергетика трактується як наука про універсальні закони еволюції в природі і суспільстві. Таким чином, неоднозначність визначень пояснюється відсутністю часу на уніфікацію понять, оскільки нова галузь науки здобула значного поширення. В 80-х роках ХХ ст. відкриття сценаріїв переходу від порядку до хаосу стали застосовуватися в радіоелектроніці, біофізиці, медицині, в галузі хімічних технологій.

Наприкінці 80-х років минулого століття науковцями обговорювалася можливість застосування теорії хаосу в соціальних науках. В першу чергу інтерес проявили економісти в дослідженнях ринків цінних паперів. Перші роботи мали форму опрацьованих математичних понять і термінів для використання в економіці. Досягнуті результати в значній мірі базувалися на працях І. Пригожина та його школи. В подальшому виокремилися декілька методологічних напрямів в галузі соціальних наук. По-перше, це філософський напрям, що досліджує нові можливості теорії пізнання, другий – стосується існування хаотичних режимів. Ці дослідження мають принципове значення, оскільки доводять вплив незначних коливань або випадкових флуктацій на хід будь-якого процесу. Основною проблемою цих досліджень була відсутність стандартизації методів обмеження детермінованого хаосу, обумовленого внутрішніми параметрами випадкових флуктацій, виникаючих в результаті зовнішнього впливу на систему.

Третій напрям стосується створення математичних моделей соціальних феноменів. Перевагою цього підходу є можливість дослідження процесу в динаміці і встановлення причино-наслідкових зв’язків, які не можуть бути виявлені за допомогою звичайної логіки. Однак, цей підхід в нинішній час також має певні труднощі. В першу чергу, проблематика математичного опрацювання гіпотез і ідей. При залучені математичного апарата дослідники намагаються враховувати велику кількість складових та факторів, що при проведені розрахунків унеможливлює інтерпретацію отриманих результатів. Більш перспективним в цьому напряму є синергетичний підхід, в основі якого полягає виокремлення параметрів порядку (виокремлення невеликого числа змінних складових системи, до яких пристосовуються в процесі розвитку інші параметри). Це значно спрощує систему і дозволяє у перспективі моделювання складних систем. Але на практиці задача виокремлення параметрів порядку залишається одною з найскладніших.

Актуальними також залишаються проблеми виміру параметрів, «реалістичності гіпотез», коректності зв’язків. Слід відмітити, що методи отримання кількісних даних в економіці та соціології суттєво відрізняються від тих, що використовуються в галузі точних наук. Насамперед, застосовують тестування, опитування, анкетування для отримання об’єктивної інформації. В такому випадку дослідники намагаються знайти динамічні системи з подібною поведінкою. Прикладом може виступати атрактор Ресслера, який може застосовуватися в будь-яких галузях знань, де акцент здійснюється на якісному описі системи. Цей напрям отримав назву «мя’кого моделювання» і основним його недоліком є відсутність реальної практики використання моделі. Серед основних проблем дослідників, що використовують синергетичний підхід залишається недостатній обсяг статистичного матеріалу, відсутність стандартних статистичних методів і відповідних програмних пакетів, неможливість повторних вимірів, значні відхилення.