Економічні науки/16. Макроекономіка

К. е. н., доцент Осіпова Л. В.,

Слободянюк С.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національно торговельно-економічного університету, Україна

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

Система пенсійного страхування посідає вагоме місце у системі соціального страхування та охоплює велику частину населення України, як споживачів пенсійних послуг, так й усіх працюючих, які сплачують або за яких сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. Нині діюча система пенсійного страхування в Україні представлена двома видами: загальнообов’язковим державним та недержавним пенсійним страхуванням.

На даний час в Україні діють 29 різних законів, які регулюють питання нарахування та виплати пенсій різним категоріям пенсіонерів. Пенсійним забезпеченням в нашій країні охоплено понад 13,7 млн. осіб, при кількості працездатного населення понад 18 млн. осіб. Отже, у пенсійній системі України на 10 платників страхових внесків припадає 9 пенсіонерів, що свідчить про складну ситуацію у цій сфері, яка потребує кардинальних змін [1].

Основи щодо реформування пенсійного страхування були закладені у 1991 році із запровадженням сплати страхових внесків та фінансування за їх рахунок виплати пенсій, а не з Державного бюджету, як було за часів Радянського Союзу. У тому ж році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.1992 №39 було створено державний орган, який і на даний час здійснює управління пенсійною системою у державі - Пенсійний фонд України.

Починаючи із 2000 року в Україні було започатковано персоніфікацію відомостей про сплату страхових внесків, чим створено передумови для функціонування солідарної системи за страховими принципами.

Наступним кроком у реформуванні пенсійної системи була передача у 2002 році органам Пенсійного фонду України функцій з нарахування та виплати пенсій, які раніше здійснювали органи соціального забезпечення, що дозволило поєднати в одному органі функцій збору та акумулювання коштів, призначення, фінансування та виплати пенсій.

Упровадження в дію пенсійної реформи розпочалося у 2004 році та пов’язане із вступом у дію двох законів "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Із набуттям чинності Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003, з 1 січня 2004 року було запроваджено засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Фактично відбувся перехід від пенсійного забезпечення до пенсійного страхування. Уперше було встановлено пряму залежність розмірів пенсій від сум заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески, та страхового стажу; проведено розмежування джерел фінансування пенсій за різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду та Державним бюджетом України. За основу для нарахування пенсій взято страховий, а не трудовий стаж. Лише за умови сплати страхових внесків за кожен місяць роботи у розмірі не менше мінімального, періоди роботи почали зараховуватися до страхового стажу для призначення пенсії.

Було визначено трьохрівневу систему пенсійного страхування, яка складається з солідарної, накопичувальної систем та системи недержавного пенсійного забезпечення. Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Використання даних персоніфікованого обліку відомостей стало обов’язковими при призначенні пенсії при врахуванні періоду роботи після 1 липня 2000 року.

Право на добровільну участь у системі пенсійного страхування набули особи, які досягли 16-річного віку та які не підлягають загальнообов’язковому пенсійному страхуванню. Це стосується, у першу чергу осіб, які працюють за кордоном, студентів, осіб , що ведуть особисте господарство тощо.

Відповідно до ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими за прожитковий мінімум, встановленого законом. Тому, починаючи із 2005 року, в Україні було запроваджено доплати до пенсій до рівня прожиткового мінімуму. На жаль, у зв’язку із введенням таких доплат виникла пенсійна “урівнялівка”, яка охопила майже 90% пенсіонерів, тому у 2008 році було збільшено вартість одного року страхового стажу з 1,0% до 1,35% та осучаснено заробітну плату, що враховується для розрахунку пенсії, завдяки чому відновлено диференціацію пенсій для більшості пенсіонерів.

Наразі знов виникла ситуація, коли новопризначені пенсії фактично вдвічі перевищують призначені 10 – 15 років, внаслідок чого найбіднішими пенсіонерами зараз є ті, які вийшли на пенсію вже давно. Це пов’язано з тим, що для розрахунку пенсії, зокрема, для розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії, використовується показник середньої заробітної плати в цілому по Україні за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії, який відповідно щорічно збільшується.

Із липня 2010 року унормоване питання сплати страхових внесків суб’єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб, які обрали спрощену систему оподаткування, внаслідок чого від 1,2 млн. підприємців надійшло більше ніж 1,4 млрд. грн. страхових внесків [1].

На даний час в Україні діє перший рівень пенсійного страхування - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування, тобто за рахунок коштів, які надходять на рахунки Пенсійного фонду України від нинішніх працюючих проводиться виплата пенсій теперішнім пенсіонерам. Солідарна система не дає змогу кожному працюючому накопичити страхові внески на майбутню пенсію.

Таке завдання може бути реалізоване лише шляхом введення другого рівня пенсійного страхування - накопичувальної системи, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді або у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб’єктах другого рівня та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат.

Другий рівень передбачає введення персоніфікованого накопичувального рівня, тобто відрахування до Пенсійного фонду України буде розщеплюватись на дві частини: перша частина - до солідарної системи у розмірі 25%, друга частина - від 2% до 7% на персоніфікований розрахунковий рахунок кожного працюючого. Щоправда, учасниками другого рівня зможуть бути лише ті громадяни України, яким на момент його прийняття не виповнилось 35 років.

Третій рівень діє паралельно із державним пенсійним страхуванням, згідно Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 09.07.2003, та являє собою систему добровільного, недержавного, накопичувального пенсійного забезпечення, що здійснюється шляхом добровільних внесків громадян та юридичних осіб.

На даний час в Україні діють понад ста недержавних пенсійних фондів, учасниками яких стали 484,3 тис. осіб, за 9 місяців 2010 року від яких на рахунки фондів надійшли внески у сумі 887,4 млн. грн. [1].

Зважаючи на значні диспропорції у розвитку системи пенсійного страхування в Україні, пов’язані із невиправданою різницею у розмірах та принципах нарахованих пенсії, демографічною ситуацією, назріла нагальна потреба у подальшому її реформуванні. Така потреба реалізована 1 жовтня 2011 року із набранням чинності Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Новою пенсійною реформою 2011 року уточнено умови переходу до накопичувальної системи пенсійного страхування, обмежено розміри максимальних пенсій, підвищено пенсійний вік для жінок, внесено зміни до механізму нарахування та виплати пенсій державним службовцям, внесено зміни до низки законів, якими регулюються різні види пенсій. Проведено збільшення розміру максимальної величини бази нарахування єдиного внеску з п’ятнадцяти до сімнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що сприяє збільшенню надходжень до бюджету Пенсійного фонду України. Реформа проведена для того, щоб забезпечити справедливий розподіл пенсійних коштів.

Перехід до накопичувальної системи пенсійного страхування можливий лише за умови забезпечення бездефіцитності бюджету Пенсійного фонду України. Проте, у 2010 році дефіцит бюджету Пенсійного фонду України склав 34,4 млрд.грн., у 2009 році - 30 млрд.грн.. Бюджет Пенсійного фонду України на 2011 рік також затверджено із дефіцитом у сумі 17,8 млрд.грн.. Дефіцит бюджету Пенсійного фонду України свідчить про низьку фінансову спроможність солідарної пенсійної системи та покривається за рахунок коштів Державного бюджету України.

Лише запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування може забезпечити безпосередній зв’язок між сплатою внесків та розміром пенсій, скоротити майбутні видатки солідарної пенсійної системи і підтримати коефіцієнт заміщення заробітної плати на прийнятному рівні. Проте, накопичувальна системи також вимагає зваженого підходу, так як вона залежна від економічних ризиків, тобто рівня інфляції, ставки інвестиційного доходу тощо, та впливу демографічних процесів - зокрема зростання тривалості життя.

Пенсійна реформа повинна здійснюватися, з урахуванням вивченого та адаптованого до українських умов досвіду інших країн, на системних засадах. Про що свідчить і вислів старшого міжнародного експерта з питань пенсійної реформи Проекту USAID "Розвиток ринків капіталу" Грег Мак Таггарта, який зазначив, що Україні «… не варто повторювати невдалий польський досвід, де завзято взялися до запровадження змін у пенсійній системі, але це дуже дорого обійшлося і країні, і громадянам», що свідчить про необхідність зваженого підходу до кожного кроку у реформуванні пенсійної системи [2].

Отже, система пенсійного страхування потребує виваженого проведення реформ. Перспективним є удосконалення як нині діючої солідарної системи і створення умов для переходу на накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, так і подальший розвиток та вдосконалення паралельно діючого недержавного пенсійного страхування, зокрема, для працездатного населення, яке не зможе бути учасником накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування у зв’язку із досягненням граничних умов для переходу - 35-річного віку.

Література:

1. Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стан проведення пенсійної реформи та шляхи її вдосконалення" №3188-VI від 05.04.2011 // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - N29 від 22.07.2011, ст. 273.

2. Грег МакТаггарт. Поспішайте, але… повільно // Суспільство і соціальна політика. – 2010. - №4. – с. 28 – 31.

3. http://www.pfu.gov.ua – Офіційний веб – сайт Пенсійного фонду України.