Литовченко О.Ю., к.е.н.

Бадулін В.Л.

 

Харківський національний економічний університет, Україна

 

Методика оцінки ефективності управління кредитним портфелем банківських установ

                                                                                       

Успішний розвиток банківської діяльності є важливою передумовою для становлення ринкових відносин у державі та функціонування стабільної економіки [1].  Тому особливо актуальною є вирішення питань, пов’язаних з підвищенням ефективності управління банківськими установами, зокрема управління їх кредитною діяльністю, яку вважають не лише найдохіднішою, але й найбільш ризиковою у порівнянні з іншими операціями банків.

Оцінювання ефективності кредитної діяльності банку має важливе значення в системі прийняття управлінських рішень. Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

У фаховій літературі зауважується, що у вітчизняній практиці методика оцінки ефективності кредитної діяльності ще не набула поширення, що зумовлено браком інформаційного забезпечення для оцінки рівня ризику та вибором адекватної безризикової ставки.

Проблемам підвищення ефективності управління кредитним портфелем банківських установ присвячено чимало наукових праць вітчизняних і закордонних учених, зокрема І. Бланка, В. Вітлінського, В. Васюренка, І. Івченко, С. Кабушкіна, А. Мороза, Е. Морсмана, Л. Примостки, М. Савлука, В. Усоскіна, Л. Батракової та інших. Проте досі невирішеною частиною проблеми залишається недостатня розробка питань оцінки дієвості управління кредитною діяльністю. Тому метою даної статті є узагальнення існуючих методів оцінки ефективності управління кредитним портфелем та обґрунтування відповідного інструментарію щодо її підвищення.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування [2].

Двома найважливішими проблемами кредитної діяльності банку є рівень кредитного ризику і рівень захищеності кредитного портфеля від можливих втрат. Ефективність управління кредитним портфелем банку визначається за співвідношенням між такими параметрами, як рівень дохідності та величина кредитного ризику портфеля [3].

Ризик кредитного портфеля найадекватніше оцінюється через розрахункове значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку, тобто частини резерву, розрахованої за кредитами категорій: під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні. Фактично цей показник відображає суму коштів, які з високою ймовірністю банк недоотримає. Інформаційною базою таких розрахунків служать дані аналітичного обліку. Інша частина резерву — під стандартну заборгованість та нестандартну заборгованість за іншими операціями, що підлягають резервуванню (крім кредитних) — не відображає ризик кредитного портфеля, тому може спотворити результати аналізу його ефективності. Оскільки резерв під стандартну заборгованість за кредитними операціями створюється за всіма без винятку кредитними операціями, навіть найбільш надійними, то він не свідчить про підвищений ризик банку, а є своєрідним «перестрахуванням».

Проведення діагностики кредитної діяльності банку за наведеними показниками дає можливість встановити кількісні параметри як рівня кредитного ризику здійснюваних ним кредитних операцій так і рівня захищеності кредитного портфеля від можливих втрат.

Показник ризику кредитного портфеля банку знаходять як відношення розрахункового значення резерву під нестандартну заборгованість за кредитними операціями банку до вартості всього кредитного портфеля у відсотках (IR).

У фаховій літературі з банківського менеджменту обґрунтовано декілька коефіцієнтів ефективності управління портфелями активів, які використовуються для прийняття управлінських рішень в процесі формування ефективних портфелів. У загальному випадку коефіцієнт ефективності управління портфелем є відношенням різниці між дохідністю портфеля (реальною або очікуваною) та ставкою без ризику до показника, який відображає ризик портфеля. Це коефіцієнти Шарпа, Трейнора, коефіцієнт відносної дюрації, котрі загалом мають однакову структуру, але відрізняються за способами вимірювання ризикованості портфеля.

За економічним змістом перевищення дохідності портфеля над ставкою без ризику є премією, яку отримує його власник за ризик, котрий він взяв на себе, придбавши певні активи в процесі формування свого портфеля. При цьому слід звернути увагу, що в коефіцієнтах ефективності, обґрунтованих у портфельній теорії, береться до уваги інвестиційний ризик (імовірність недоодержання доходів за портфельними активами). У процесі управління кредитним портфелем банку пріоритетне значення має кредитний ризик. Тож показники, які заведено застосовувати в прийомах портфельного аналізу, для оцінки ефективності кредитної діяльності використовувати без змін не коректно.

Оскільки кредитні операції по суті є різновидом інвестиційної діяльності, то, спираючись на обґрунтовані у портфельній теорії коефіцієнти ефективності, введемо аналогічний показник, який враховує не інвестиційний, а кредитний ризик. Таким показником, що дає найбільш повну характеристику кредитної діяльності є комплексний показник (коефіцієнт) ефективності управління кредитним портфелем банку (kC), що враховує найважливіші фактори, які пов’язані з ризиками [3].

Коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем банку визначається як відношення різниці між середньою доходністю кредитного портфелю та процентною ставкою без ризику на показник ризику кредитного портфелю. При цьому беззризикова кредитна ставка характеризує рівень дохідності портфеля, сформованого наданням кредитів тільки першокласним позичальникам із рейтингом, наприклад, ААА за системою Standard&Poors. Зауважимо, що назва «ставка без ризику» є досить умовною й означає не цілковиту відсутність ризику, а лише його мінімальний (найнижчий із усіх можливих варіантів) рівень. Як правило, така ставка дорівнює базовій ставці, яка діє на даному кредитному ринку (LIBOR, prime-rate, ставка рефінансування, ставка за цінними паперами уряду), хоча в окремих випадках може й відріз­нятися від неї.

Коли кредит надано позичальнику, з яким пов’язується певний ризик, то кредитна ставка перевищує базову на величину кредитного спреду, котрий відображає рівень ризику клієнта. Величина кредитного спреду залежить від умов конкретного ринку та загальної економічної ситуації. Наприклад, на міжнародних ринках для позичальників з рейтингом ВВ кредитна ставка перевищує базову на 1,5—2 %, з рейтингом В — на 5 %, а для клієнтів з найнижчим рейтингом ССС кредитний спред може досягати 6—12 %.

Таким чином, надавши кредити позичальникам з рейтингом, нижчим за ААА, банк має змогу сформувати кредитний портфель з дохідністю r, яка буде відрізнятися від безризикової ставки. Тоді коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем покаже величину додаткових доходів понад рівень дохідності безризикового кредитного портфеля, котру одержить банк в розрахунку на одиницю прийнятого кредитного ризику. Вище значення коефіцієнта означає ефективніше управління кредитним портфелем комерційного банку і розцінюється як більш привабливе.

Найбільші ускладнення у вітчизняній дійсності у процесі практичного застосування коефіцієнта ефективності викликає адекватне визначення безризикової ставки. В розвинутих економічних системах за таку ставку, як правило, беруть ставку за казначейськими зобов’язаннями уряду, оскільки там існує висока впевненість у платоспроможності держави. За ставку без ризику можна брати і міжбанківські ставки, але вони відрізняються високою волатильністю і не завжди є об’єктивним індикатором стану фінансового ринку.

Зниження коефіцієнту управління кредитним портфелем викликає необхідність прийняття відповідних управлінських заходів та розробки шляхів підвищення ефективності кредитної політики банківської установи. Насамперед фінансовому менеджменту банку необхідно організувати систему постійного моніторингу за кредитним ризиком та ефективністю управління кредитною діяльністю.

Моніторинг кредитного ризику на рівні кредитного портфеля банку – це процес систематичного аналізу показників кредитного ризику портфеля кредитів банку, який повинен враховувати та базуватися на аналізі кредитного портфеля для можливого виявлення факторів, що впливають на ризик [4]. Моніторинг кредитного ризику окремого позичальника здійснюється на основі моніторингу діяльності індивідуального позичальника, оскільки фактично у найгіршому варіанті кредитний ризик кількісно буде виражатися сумою кредиту плюс недоотримані відсотки, які мав би сплатити позичальник. Саме тому необхідно визначати кредитоспроможність позичальника перед видачею кредиту, тобто на стадії відбору позичальників, та здійснювати періодичний моніторинг протягом всього періоду дії кредитної угоди. На рівні індивідуального позичальника банк проводить моніторинг дотримання позичальником кредитної угоди, моніторинг цільового використання кредиту, моніторинг забезпечення та моніторинг нефінансової інформації про позичальниках [1].

При цьому в процесі управлінської діяльності коефіцієнт ефективності управління кредитним портфелем може бути використаний банком і для перспективного і для ретроспективного аналізу. При цьому перспективний аналіз слід проводити ще на стадії формування кредитного портфеля, що дозволятиме порівняти ефективність різних варіантів розміщення ресурсів.

Крім того, цей підхід можна використати для формування портфеля заданої якості. Для цього слід встановити внутрішній ліміт ефективності кредитних операцій — граничний рівень, нижче за який видача кредиту визнаватиметься за недоцільну. У результаті буде сформовано оптимальний з погляду співвідношення доходу та ризику кредитний портфель. Ретроспективний аналіз дасть змогу оцінити результати управління кредитним портфелем банку у порівнянні з очікуваними (плановими) значеннями коефіцієнтів ефективності, а також з аналогічними показниками діяльності інших банків або із ринковим портфелем. За результатами ретроспективного аналізу дозволить визначити та оцінити динаміку ефективності кредитного портфеля та її відповідність стратегії управління банком. Таким чином, на основі проведення власних досліджень і створення інформаційних систем, банк матиме безсумнівні переваги, оскільки освоїть техніку та методику комплексного дослідження ринку, а це дозволить йому зайняти достатньо міцні позиції порівняно з конкурентами.

 

Література:

1.      Гаряга Л.О. Моніторинг кредитного ризику банку з використанням інтегрального показника // Л.О. Гаряга, О.С. Білашенко. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/.../Contents.html

2.      Примостка Л.О. Управління дохідністю кредитного портфеля та методи ціноутворення за кредитами / Л.О. Примостка - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. sesia.org.ua/book/92/6374.html

3.      Герасимович А.М Система показників, що визначають ефективність управління кредитним портфелем банку // А.М. Герасимович, І.А. Герасимович, Н.А. Морозова-Герасимович // Вісник ЖДТУ, № 3 (53), 2010.

4.      Гаряга Л.О. Моніторинг кредитного ризику: основні складові елементи // Л.О. Гаряга. - [Електронний ресурс] – Режим доступу: www. dspace.uabs.edu.ua/.../probl_pers_tezy_%2.