Кубрак Л.А. Керівник: Кравченко Ю.О.

Донецький національний університет економіки та торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Дискримінація жінок на рику праці України як одна з найважливіших соціальних проблем в Україні

Практика проведення економічних реформ показала, що за відсутності адекватної системи заходів державного регулювання зайнятості жіноча частина трудових ресурсів першою витісняється на периферію ринку праці або взагалі за його межі. У результаті посилюється прихована та явна дискримінація жінок, гендерна сегментація ринку праці, знецінення її освітнього і кваліфікаційного потенціалу. Дана проблема набуває все більшої актуальності, проте дуже часто при її дослідженні не враховують суто економічних факторів, що впливають на трудові відносини

Право на працю є констітуційнім правом кожного. Згідно зі ст. 24 Констітуції України Жінки мают рівні з чоловікамі права и свободи. Ряд положень у Законах України «Про зайнятість населення», «Про оплату праці», «Про охорону праці» та інших спрямовані на ліквідацію діскрімінації стосовно Жінок.

Також поряд із зазначеними існує Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», стаття 17 якого викладена наступним чином: «Жінкам і чоловікам забезпечуються рівні права та можливості у працевлаштуванні, просуванні по роботі, підвищенні кваліфікації та перепідготовці.

Роботодавець зобов’язаний:

- створювати умови праці, які дозволяли б жінкам і чоловікам здійснювати трудову діяльність на рівній основі;

- забезпечувати жінкам і чоловікам можливість суміщати трудову діяльність із сімейними обов’язками;

- здійснювати рівну оплату праці жінок і чоловіків при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці;

- вживати заходів щодо створення безпечних для життя і здоров’я умов праці;

- вживати заходів щодо унеможливлення випадків сексуальних домагань».

Незважаючи на всі приведені вище законодавчі заходи для забезпечення доступу до працевлаштування, найчастіше саме жінки стають жертвами скорочення штату, дискримінації при прийомі на роботу, нерівності в оплаті праці, великої кількості робіт, не оформлених офіційно, і нестабільних робочих умов, а також незаконних звільнень під час декретних відпусток. Приведене може бути наслідком укоріненої думки, що основною задачею жінки є виключно домашня робота. Дослідження говорять про те, що не тільки жінкам з малолітніми дітьми відмовляють у працевлаштуванні, але й вся практика нерівної оплати праці жінок заснована на переконанні, що жінки є не основними годувальниками родин.

Жінки складають 60 % всіх фахівців із середньою й вищою освітою, та втім це не має впливу на їхню конкурентоздатність на ринку праці – зазвичай вони одержують менш престижні й нижче.

Підприємства, що подають заявки в служби зайнятості, які друкують оголошення про прийом на роботу, якщо і не обумовлюють статі працівника, перевагу віддають усе ж таки чоловікам. У той же час, у відповідності зі статтею 22 КЗпП України, забороняється необґрунтована відмова в прийомі на роботу. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав чи установлення прямих чи непрямих переваг при укладанні, зміні і припиненні трудового договору в залежності від статі не допускається.

Майже 55 % керівників задають жінкам, що бажають одержати роботу, додаткові питання стосовно їхніх сімейних обов’язків і т.п., хоча це є порушенням статті 25 КЗпП України та статті 17 Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», що забороняє вимагати від осіб, що наймаються на роботу які-небудь дані, надання яких не передбачене законодавством.

Негативним фактором є те, що жінки мають низький рівень знань про свої права і можливості їхнього захисту. Та навіть знайомі з вітчизняним законодавством жінки іноді не знають про існування норм міжнародного права, що забезпечують рівні умови для жінок і чоловіків на ринку праці.

З огляду на вказане можна дійти висновку, що для поліпшення становища жінки на ринку праці необхідно впровадження наступних заходів: становити в Україні додаткові гарантії для жінок у трудовій сфері, а також передбачити санкції за їхнє порушення, зокрема, за порушення принципу рівних можливостей. Конкретизувати види дисциплінарних чи адміністративних стягнень, розмір матеріальної відповідальності власника чи уповноваженого ним органа, посадових осіб підприємств, установ, організацій, сторін колективних законодавчих положень. Також потрібно звернути увагу на те, щоб пільгові умови відповідали критеріям необхідності і достатності, і не давали «зворотного ефекту», тобто не приводили до погіршення становища жінок на ринку праці.

Не менш важливою умовою успіху та подоланні ускладнень в трудовій сфері, на наш погляд, є обізнаність самих жінок про численні наявні у них права, пільги та гарантії, закріплені у вітчизняному та міжнародному законодавстві, а також наявність ініціативи щодо їх реалізації.

Відстоювати свої права при дискримінації та інших порушеннях законодавства відносно жінок в трудових правовідносинах не тільки можливо, а й необхідно для формування правового підходу роботодавців до найманих працівників, а також попередження таких порушень

Література:

1. Кодекс законів про працю: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.jobs.ua/kzot/part-3/

2.Закон України ««Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2866-15

3. Україна: жінки на ринку праці. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://prof.osvita.org.ua/uk/career/articles/10.html