Економічні науки/7.Облік і аудит

К.е.н. Даценко Г.В., Шмерхльов Р.О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід та українська практика

Сучасні умови, в яких перебуває українська економіка, характеризуються певними рисами: занепад національної промисловості, розвиток тіньової економіки, постійне зростання кількості економічних правопорушень, виникнення нових схем скоєння економічних злочинів тощо. Усе це, безумовно, негативно впливає на загальну економічну ситуацію в країні та висуває на першочергове місце гостру проблему – забезпечення ефективності державного фінансового контролю, бо саме він виступає основним важелем впливу на сталий розвиток країни завдяки забезпеченню ефективного і законного керування державними фінансовими ресурсами. Водночас, на нашу думку, важливим у цьому напрямі є вивчення саме зарубіжного досвіду державного фінансового контролю та порівняння його із українською практикою. Це зумовлено його ефективністю в зарубіжних країнах, що доведено практикою. Усе це зумовило вибір теми статті та підтверджує її актуальність.

Метою даної статті є дослідження зарубіжного досвіду стосовно державного фінансового контролю та можливість впровадження його елементів в українській практиці.

Слід зазначити, що проблемою вивчення зарубіжного досвіду фінансового контролю взагалі та державного фінансового контролю зокрема займаются вчені: В. Ш. Алієва ,Л. В. Дікань, Г. І. Дорош, І. К. Дрозд, А. Ю. Загородня, Е. С. Карпов, О. М. Ковалюк, А. В. Мамишев, Л. А. Розумович, К. Г. Синиченко, Д. В. Шпильова, С. В. Юргелевич та багато інших. Але на сьогодні зазначена проблема все ж таки залишається остаточно не вирішеною.

Складні економічні процеси, які сьогодні відбуваються практично у всіх країнах світу, істотно стримують розвиток такого важливого складника державного управління, як фінансовий контроль. Так, державний фінансовий контроль – це складова частина управління економічними об'єктами та процесами, що полягає в спостереженні за об'єктом з метою перевірки відповідності об'єкта спостереження бажаному та необхідному стану, передбаченому законами, положеннями, інструкціями, іншими нормативними актами.

Основним міжнародним нормативним документом у сфері державного фінансового контролю є Декларація про керівні принципи фінансового контролю. Вона являє собою базовий, принциповий документ, що враховує різні системи фінансового контролю, різне розуміння місця фінансового контролю в системі державних функцій і гілок влади, а також різні рівні розвитку, яких фінансовий контроль досяг в окремих регіонах. Аналізуючи вітчизняне законодавство, можна побачити наявність окремих законів і нормативно-правових актів, що регламентують контрольні повноваження і процедури лише для деяких суб’єктів державного фінансового контролю [1].

Це є, на нашу думку, однією з основних проблем державного фінансового контролю у сучасних умовах протиріччя законодавчого окреслених положень.

Слід також вказати, що основним елементом функціонування моделі державного фінансового контролю країн ЄС є загальна відповідальність керівників органів державного сектору перед парламентом і громадськістю за стан системи контролю. У той час як в Україні існує практика покладання керівниками відповідальності за діяльність та досягнення мети очолюваних ними органів лише на працівників контрольно-ревізійних підрозділів або посадових осіб, до обов’язків яких належить проведення ревізій і перевірок, що є принципово некоректним. У деяких країнах створено спеціальні органи, які контролюють не лише бюджетно-фінансові питання, а, по суті, всю роботу державного апарату. В Японії, наприклад, таку функцію виконує управління адміністративного контролю при канцелярії прем’єр-міністра. У його завдання входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи і структури державного управління, зміцнення службової дисципліни державних чиновників, боротьби з корупцією тощо [3].

Державний фінансовий контроль в Україні здійснюється органами однієї системи, які перебувають в адміністративній підпорядкованості, і спрямований на вирішення завдань, що стоять перед певним конкретним органом управління. На центральному рівні державного управління контроль здійснюють органи виконавчої влади та інші інституції. Кожний орган виконавчої влади наділений певними правами з управління державними фінансами та здійснює державний фінансовий контроль у зазначеній сфері, яка становить елемент фінансової системи. Завданнями цих органів є оцінювання достовірності й відповідності рахунків законодавству та встановленим нормативам [2].

Зазначимо, що у країнах Західної Європи з високим рівнем фінансової дисципліни державний фінансовий контроль у формі інспектування практично не здійснюється. Але на сьогодні відмовитися від контролю у формі інспектування для України не є можливим через наявність строків дійсності порушень.

Тож, взявши за основу закордонний досвід, до основних вад сучасної системи державного контролю в Україні можна віднести такі:

1. Переважна більшість контрольно-ревізійних процедур має фіскальний характер. На практиці найчастіше використовують ревізію та перевірку. Ці методи дають змогу лише виявити фінансові порушення, констатувати негативні явища, але не дають змогу запобігти їм чи вивчити причини їх виникнення;

2. Переважання заходів ретроспективного контролю. Існуючі процедури попереднього та поточного контролю (які, як свідчить досвід зарубіжних країн, є найбільш дієвими) у межах діючої системи фінансового контролю хоч і є досить врегульованими, проте на місцях виконуються не завжди або не в повній силі.

3. Неусвідомлення важливості внутрішнього фінансового контролю як в системі управління державними фінансами, так і керівниками підприємств, установ, організацій;

4. Низький рівень дієвості механізму адміністративних стягнень. Сума штрафу за нецільове або незаконне використання бюджетних коштів значно менша за обсяги бюджетних коштів, які держава втрачає через зловживання посадових осіб, і не може забезпечити повною мірою відшкодування цих збитків;

5. Зростання фінансових порушень у сфері використання бюджетних коштів;

6. Неврегульованість діяльності та дублювання функцій суб'єктів фінансового

контролю.

Тож, можна зробити висновок, що державний фінансовий контроль займає досить вагоме місце в структурі державних служб як закордоном, так і в Україні зокрема. Проте, варто зазначити, що рівень розвитку державного фінансового контролю в Україні ще не є таким високим, як в закордонних країнах, особливо це стосується фіскального характеру його процедур, незначному рівні використання внутрішнього контролю та низької дієвості механізму адміністративних стягнень. І тому він потребує значних доопрацювань, зокрема у сфері його організації, підпорядкованості та проведення.

Література:

1.Дрозд І. К. Єдність зовнішнього та внутрішнього контролю в системі фінансово-економічного контролю // Фінанси України. – 2010. – № 3. – с. 135–140.

2.Ковалюк О. М. Роль контролю у фінансовому механізмі економіки //Фінанси України. – 2009. – № 7.– с. 151–155.

3.Розумович Л. А., Загородня А. Ю. Удосконалення державного фінансового контролю в Україні на досвіді зарубіжних країн / Наук. кер.: доц. Л. Б. Ліщинська//http://www.rusnauka.com/28_PRNT_2009/Economics/53238.doc.htm