Економічні науки/7.Облік і аудит

К.е.н. Присяжнюк С.В., Пізняк І.С.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

Основні розбіжності між національним та міжнародним стандартами бухгалтерського обліку щодо виплат працівникам

Перехід на Міжнародні стандарти фінансової звітності надає українським підприємствам можливості для ефективного функціонування інформаційної системи підприємства.

Застосування таких єдиних стандартів дозволяє міжнародним фінансовим ринкам об’єктивно оцінити результати діяльності вітчизняних підприємств і забезпечує для зацікавлених сторін та інвесторів відкритість, прозорість і зіставність фінансової звітності суб’єктів господарювання.

Загальнотеоретичні питання адаптації національних стандартів бухгалтерського обліку України до міжнародних є предметом досліджень таких відомих вітчизняних економістів, як М.Білуха, Н.Дорош, І.Дрозд, М.Кужельний, В.Швець.

З метою встановлення відповідності Положення бухгалтерського обліку (ПБО) 26 «Виплати працівникам» міжнародному стандарту бухгалтерського обліку (МСБО) 19, доцільним буде проведення їх порівняльного аналізу.

Даний стандарт призначений для всіх роботодавців і визначає порядок здійснення бухгалтерського обліку виплат, здійснюваних працівникам, а також порядок відображення інформації про такі виплати у фінансовій звітності [1].

Виплати працівникам - це всі форми компенсацій, що надає підприємство в обмін на послуги, надані працівниками [2].

В результаті аналізу було виявлено низку відмінностей. Насамперед, на відміну від національних стандартів, МСБО 19 до короткострокових виплат долучає також участь у прибутках підприємства (одержання частки прибутку в рахунок оплати праці) та негрошові пільги. Для того, щоб такі види виплати визнати зобов’язаннями перед працівниками і віднести їх до витрат підприємства, необхідно, відповідно до умов, викладених в МСБО 19, дотримуватися наступних вимог:

1) у підприємства є теперішнє юридичне чи конструктивне зобов’язання здійснити такі виплати в результаті минулих подій;

2) можна достовірно оцінити це зобов’язання.

Теперішнє зобов’язання існує тоді і тільки тоді, коли в підприємства немає реальної альтернативи, крім здійснення платежів [3].

Програми, що передбачають виплати частини прибутку працівникам підприємства в обмін на виконані ними роботи, як правило, передбачають певні умови для здійснення таких виплат і, зокрема, певний період безупинної роботи працівника на даному підприємстві. У випадку звільнення працівника до кінця року він втрачає всі права на одержання частки в прибутку в повному обсязі.

За таких умов створюється подвійність часток у прибутку, що нараховуються для кожного працівника. З одного боку, поки працівник працює, йому здійснюється нарахування відповідних сум із прибутку підприємства, але, з іншого боку, немає впевненості в тому, що даний працівник допрацює до кінця року й одержить нараховані йому суми. Усе це необхідно враховувати при визначенні суми зобов’язань. Наприклад, якщо всі працівники підприємства допрацюють до кінця року, то необхідно буде нарахувати загальну суму виплат у розмірі 4% від річної суми прибутку, але якщо врахувати дані плинності кадрів, то сума нарахувань повинна зменшитися на 1%. Отже, відповідно до вимоги МСБО 19, підприємство має право нарахувати суму, що не перевищує 3%.

Підприємство може вірогідно оцінити свої юридичні чи конструктивні зобов’язання з виплати частки прибутку своїм працівникам тільки в тому випадку, якщо:

а) офіційні умови програми містять формулу визначення суми виплати;

б) підприємство визначає суми, що підлягають сплаті до того, як фінансові звіти будуть затверджені до випуску;

в) минула практика підприємства чітко вказує на суму його конструктивного зобов’язання [2].

Виплати працівникам частки прибутку підприємства можуть здійснюватися не тільки коштами, але і, наприклад, інструментами капіталу підприємства.

Варто зазначити, що виплати частки прибутку працівникам підприємства пов’язані із класифікацією даних виплат. Зазвичай виплати частки прибутку асоціюють із власниками підприємства. Однак, працівники одержують частку в прибутку, не маючи юридичного статусу власника підприємства, а виключно як оплату виконаних ними робіт (послуг) як працівників підприємства. Ось тут і виникає питання, як дану операцію класифікувати. МСБО 19 з цього приводу висловлюється однозначно на користь визнання таких виплат витратами на програму участі в прибутку, а не розподілом чистого прибутку підприємства.

Між нарахуванням (виконанням працівником певних робіт) і виплатою заробітної плати, у тому числі й у вигляді частки прибутку підприємства, як відомо, проходить певний період часу. Іноді, тривалість такого періоду більше року. У цьому випадку зобов’язання підприємства перед своїми працівниками по виплаті частки прибутку підприємства повинні визнаватися як інші довгострокові виплати (зобов’язання).

Підсумовуючи, можна констатувати, що гармонізація бухгалтерського обліку України з міжнародними стандартами сприяє уточненню чинних положень бухгалтерського обліку України. В результаті дослідження встановлено необхідність удосконалення національного положення «Виплати працівникам», а саме розширення класифікації короткострокових виплат працівникам, долучивши участь у прибутках підприємства. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку служать орієнтиром для реформування системи бухгалтерського обліку і звітності України.

Список використаних джерел

1. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 26 "Виплати працівникам" Затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 601 від 28.10.2003 р.

2. Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 19 ”Виплати працівникам” – www.minfin.gov.ua/document/92431/МСБО_19.pdf

3. Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах / Ф. Ф. Бутинець, Л. Л. Горецька. - Житомир : Рута, 2003. - 544 с.