Колесникова Т.І., Клімович І.М.

Харківський торгівельно-економічний інститут КНТЕУ

Деякі проблеми безготівкових розрахунків в сучасних умовах

У зв'язку з реформуванням національної економіки України постає необхідність постійного поглиблення вивчення питань обліку та контролю операцій, пов'язаних з безготівковими розрахунками між підприємствами за продукцію та послуги.

На всіх підприємствах використовується форма безготівкового розрахунку, це пов'язано з тим, що кожне підприємство має поточний рахунок у банку. Для здійснення будь-якої господарської операції підприємство повинно здійснити розрахунки з іншим підприємством, найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами – безготівкові розрахунки.

Таким чином, розробка питання безготівкових розрахунків є актуальним і практично значимим, особливо для приватних підприємств, організацій, і навіть фізичних осіб.

Проблеми безготівкових розрахунків досліджувалися українськими та зарубіжними вченими, такими як Дубенко Н.С., Євремов О.М., Міняйло О.В., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф., Ніконова М.В, Фищенко Н.Н. та ін.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках) [1].

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних на рахунку клієнта коштів. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не допускається.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них;

— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [2].

Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообігу коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні товарообміні операції з передачею права власності на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взаємних вимог.

Також у сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економіці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців. Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальні терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві.

За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового безплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованості. Розрахунки. засновані на заліку взаємні заборгованості платників, - це розрахунки, за якими взаємні зобов’язання господарський суб’єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства [3].

Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарськими суб’єктами. Залік взаємної заборгованості у міжнародних розрахунках називають клірингом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємної заборгованості обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету.

Отже, можна зробити висновок, що економіка України потребує подальшого вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків для налагодження платіжно-розрахункової системи та подолання платіжної кризи.

Література:

1. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 29, ст.137)

2. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. №22 із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку N 154 від 18.05.2011 // zakon.rada.gov.ua

3. Лазар Р. Проблеми організації безготівкових розрахунків в Україні/ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: conf-cv.at.ua