Савчук Олена Петрівна

Аспірант кафедри педагогіки Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університету імені К. Д. Ушинського»

Самокеруючий механізм особистості як елемент 
 процесу самореалізації

Розглядається процес особистісної самореалізації майбутніх учителів природничих дисциплін в основі якого покладено самокеруючий механізм.

Останнім часом все частіше звертається увага вищої освіти на розвиток особистості студента під час навчання, на здатність гнучко адаптуватись до нових умов, активізувати прагнення до постійного особистісного та професійного зростання. Головне в освіті - не сформувати і не виховати, а закласти в неї механізми самореалізації, саморозвитку, самовиховання [2, с.39].

Розгляд обистісної самореалізація майбутніх учителів природничих дисциплін, у нашому дослідженні, спрямован на розвиток особистісних та професійних можливостей студентів за допомогою здійснення спектру потреб, здібностей, співтворчості, співдіяльності з іншими учасниками навчально - виховного процесу; прагнення до можливо повного виявлення, розвитку й збагачення особистісних та професійних сенсів діяльності і поведінки майбутніх учителів природничих дисциплін, розкриття і посилення свободи індивідуального розвитку і творчості під час навчання; в активному постійному прагненні самої особистості до швидшого досягнення вищих рівнів самореалізації, у потребі в саморозвитку.

Йде мова про такий розвиток «який задовольняє потреби нинішнього покоління та не ставить під сумнів задоволення потреб наступних поколінь» [3 с.157].

Дійсно, майбутній вчитель під час навчання у вишу взаємодіє з оточуючими людьми, приймає участь у навчально – виховному процесі та громадській діяльності, проявляє себе як складна самокеруюча система. На нашу думку, процес особистісної самореалізації містить елемент самокеруючого механізму особистості, в основі якого покладено чотири фактори розвитку: потреби, здібності, направленість, Я-концепція. Розглянемо їх.

Ми впевнені, що прагнення до особистісної самореалізації є потребою майбутніх учителів природничих дисциплін впродовж всього навчання удосконалюватись та неперервно самореалізовуватись. Суттєва потреба особистості у самореалізації виявляється у ціленаправленій продуктивній активності, яка сприяє максимальному втіленню внутрішніх можливостей і здібностей особистості через наявність потреби у саморозвитку, яка забезпечує ефективність цього процесу.

Майбутнім учителям для особистісної самореалізації необхідно навчитися усвідомлювати цінність своєї мети та побажань, а також вибирати ті шляхи, які будуть сприяти досягненню їх результативності. Під впливом ситуацій, які спонукають до життєтворчості як засобу самореалізації, й виникають різноманітні потреби особистості.

Потреба в самореалізації – одна з провідних потреб особистості (А. Маслоу, А. Адлер, К. Роджерс, Э. Фром). Ми впевнені, що прагнення до особистісної самореалізації є потребою майбутніх учителів природничих дисциплін впродовж всього навчання удосконалюватись та неперервно особистісно самореалізовуватись. Суттєва потреба особистості у самореалізації виявляється у ціленаправленій продуктивній активності, яка сприяє максимальному втіленню внутрішніх можливостей і здібностей особистості через наявність потреби у саморозвитку, яка забезпечує ефективність цього процесу.

Потреби майбутніх учителів природничих дисциплін на протязі навчання поступово розширюються, набувають професійних якостей, відбувається розкриття простору для повноцінного й творчого прояву дарувань особистості. Міра потреб кожної особистості індивідуальна, тому студент сам вибирає, що йому корисне для свого повноцінного життя, а що буде заважати.

Кожній потребі відповідають відповідні здібності. Здібностями називають якості особистості, які забезпечують успішність й продуктивність тієї чи іншої діяльності.[4,с.15]. Усвідомлення своїх здібностей до якої-небудь діяльності викликає у студента потреби реалізувати свій особовий потенціал (запас життєвої енергії), відчути себе творцем, господарем свого життя, її обставин. В процесі такої особистісної реалізації відбувається виявлення нових здібностей, випробування себе на межі можливостей.

Усвідомлення студентом своїх здібностей, наявність визначеного позитивного досвіду їх використання визначає його вибір поведінки й життєдіяльності.

Говорячи про здібності С.Л.Рубінштейн наголошує на діяльність, яку здійснює людина, втілюючи свої найкращі якості, вкладає свої заповітні переживання і т. і. Б.Г.Ананьєв підмічає зв’язок здібностей, як потенційних характеристик людини, її готовності до діяльності, не тільки з особистістю, але і зі структурою суб’єкта певної діяльності. Здібність, за Н.С.Лейтесом – це можливість високих досягнень, більша стрімкість, легкість, глибина результатів у певних напрямах діяльності і, відповідно, їх відсутність в інших. Виявляти здібності вчений пропонує за такою схемою:

1. схильність (інтерес, потяг, потреба);

2. діяльність – праця;

3. сприятливі та несприятливі умови оволодіння діяльністю на різних ступенях;

4. результати прояву здібностей у високих показниках (продуктивності) праці.

Всі студенти мають різні здібності та нахили: у когось вони проявляються активно, а у когось приховані. Умінню педагогів розпізнавати, підтримувати і направляти ці здібності - потрібно відводити першочергову роль, оскільки досвід особистісної самореалізації у цей період часу задає траєкторію майбутніх професійних і особистісних проявів учителя.

Направленість уявляє собою сукупність стійких й відносно незалежних ситуацій мотивів, які орієнтують дії й вчинки особистості[4,с.15]. Сюди відносяться інтереси, переконання, погляди, ціннісні орієнтації та світогляд.

Направленість - одна з важливих властивостей студента, який здобуває знання під час навчання у вишу, оволодіває професією, особистісно самореалізовується та професійно самовдосконалюється. Виражається направленість в цілях і мотивах поведінки, потребах, інтересах, ідеалах, установках, переконаннях майбутніх учителів. Аналіз діяльності студента допомагає розкрити те, до чого він прагне, до чого схиляється - словом, допомагає розкрити механізм цілеспрямованості його багатогранної діяльності.

Я-концепція – це стійка, у більшій чи меншій ступені усвідомлювана система уявлень особистості про саму себе, на основі якої вона будує свою поведінку. Як зазначає науковець З.Н.Курлянд [1,c.25], період навчання у вишу відіграє для майбутніх вчителів вирішальну роль у становленні позитивної Я-концепції, яка відображає поведінку студента, його потреби у самоактуалізації, в удосконаленні, стимулює творчість, гуманістичне ставлення до оточуючих та ін. Як інтегральна якість Я-концепція містить самоповагу, самовпевненість, самооцінку та інші якості. Це частина загальної структури особистості, у певній мірі визначаючи її саморозвиток.

Література

1. Курлянд З.Н.Становлення позитивної Я – концепції майбутнього вчителя. – Одеса:ПНЦ АПН України – М.П.Черкасов, 2005. – 163с.

2. Ніколенко Л. Модернізація післядипломної педагогічної освіти в контексті особистісно – орієнтованого підходу /Л. Ніколенко //Післядипломна освіта в Україні. – 2007. - №2. – С.38-41.

3. Онкович А.Д., Воронкова Б.А. Актуальні проблеми вищої освіти на сторінках часопису «Вища освіта України» / А.Д.Онкович, Б.А.Воронкова // Мова і культура (науковий щорічний журнал). – К.Видавничий дім Дмитра Бурого, 2004. – Вип.7. – 336с.]

4. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: В 2 т. Т.2.м.: НИИ школьных технологий, 2006. - 816с. (серия «Энциклопедия образовательных технологий»).