Глимбоцька В.В.

Маріупольський державний університет, Україна

Методика формування дискурсивної компетенції майбутніх вчителів філологів.

Дана стаття присвячена методиці формування дискурсивної компетенції вчителів філологів.

Сучасні процеси глобалізації, інтеграції вітчизняної освіти в світовий освітній простір, розвиток нових інформаційних технологій сприяють підвищенню ступеня інтернаціоналізації освіти, одним з найважливіших результатів якої є виникнення різних концепцій формування дискурсивної компетенції фахівця, комунікативної культури особистості в цілому.

В умовах ринкових відносин, розвитку ринку освітніх послуг володіння дискурсивною компетенцією багато в чому визначає ступінь конкурентоспроможності фахівців, успіх держави в міжнародній конкурентній боротьбі.

Однією з найважливіших складових моделі конкурентоспроможної особистості, є володіння іноземною мовою, що дозволяє професіоналові успішно орієнтуватися в потоках інформації, встановлювати ділові й міжкультурні контакти, відносини.

Протягом багатьох років фахівці намагаються зробити все, щоб володіння випускниками вузів іноземною мовою було комунікативно достатнім. Однак стало зрозуміло, що з роками усталені концептуальні підходи, методики викладання, способи оволодіння студентами іноземними мовами не відповідають сучасним вимогам. Потрібен перехід на іншу парадигму оволодіння іноземними мовами, формування готовності до міжкультурної комунікації. В основі такого переходу лежать такі концептуальні положення: розробка спеціальних заходів щодо розвитку мотиваційної сфери особистості, спрямованої на усвідомлення потреби в оволодінні вміннями міжкультурної комунікації; перехід на технології, побудовані на основі дискурсивної компетенції; організація навчання в контексті майбутньої професійної діяльності; розробка навчальних методик на основі функціонально-прагматичного підходу.

Для переходу на сучасну парадигму формування дискурсивної компетенції в сучасній педагогіці є достатні методологічні й теоретичні підстави.

Протягом дослідження використовувалися наступні методи: теоретичні методи: теоретичний аналіз предмету дослідження, моделювання педагогічного процесу; емпіричні методи: анкетування, спостереження, аналіз занять, бесіда, опитування, інтерв'ю, метод самооцінювання, тестування, метод експертних оцінок, вивчення документації, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду, педагогічний експеримент та методи математичної обробки отриманих результатів дослідження.

Дослідження виконано на базі Донецького інституту психології та підприємництва. В експерименті брали участь близько 20 студентів, 5 викладачів іноземних мов, що виступали як експерти. Дослідження проводилися в три етапи. На першому етапі вивчалися ступінь розробленості проблеми й інтегративний характер міжкультурної комунікації, узагальнювався вітчизняний і закордонний досвід підготовки фахівців до міжкультурної комунікації, визначався поняттєво-категоріальний апарат дослідження. У цей період розроблялася методика організації проведення педагогічного експерименту, проводився констатуючий експеримент.

Другий етап містив у собі проведення освітнього експерименту. На цьому етапі був визначений і експериментально перевірений комплекс педагогічних умов ефективного формування дискурсивної компетенції, розроблена й впроваджена система педагогічного забезпечення процесу формування дискурсивної компетенції при вивченні іноземної мови.

На даному етапі були використані методи спостереження, тестування, анкетування, метод моделювання й проектування педагогічних технологій, метод вивчення продуктів навчальної діяльності студентів, бесіда, методи математичної статистики.

На третьому етапі був зроблений аналіз отриманих даних дослідження, систематизовані й узагальнені основні результати, уточнені положення й висновки дослідження. На цьому етапі проводилася робота із впровадження результатів у практику.

Наукова новизна дослідження полягає в розробці способів, умов реалізації особистісно-зорієнтованого підходу до організації процесу формування дискурсивної компетенції у студентів; у розробці комплексу наукових підходів до організації процесу формування дискурсивної компетенції у процесі навчання студентів іноземної мови; в обґрунтуванні системи засобів педагогічного супроводу й методичного забезпечення навчальної діяльності студентів з метою підвищення ефективності процесу формування дискурсивної компетенції.

Теоретична значущість дослідження полягає в уточненні, конкретизації змісту, значеннєвих меж уживання поняття "дискурсивна компетенція", у систематизації принципів формування дискурсивної компетенції в процесі професійної підготовки; в типологізації особливостей формування дискурсивної компетенції при навчанні іноземній мові.

Практична значущість дослідження виражається в розробці програми курсу на вибір, методичного забезпечення навчальної діяльності студентів при вивченні іноземної мови (програми, завдання для самостійної роботи; мовні вправи, методичні рекомендації з використання відеофільмів, проведенню олімпіади, складанню сценарію рольових ігор, організації діалогу).

Вірогідність і обґрунтованість отриманих у дослідженні даних забезпечені чіткістю вихідних методологічних позицій, глибоким теоретичним аналізом проблеми, широтою й різнобічністю експериментального дослідження, що дозволило провести кількісний і якісний аналіз його результатів, репрезентативністю обсягу вибірок і статичною значимістю отриманих даних.

Виконане дослідження присвячене розробці, теоретичному обґрунтуванню й експериментальній апробації комплексу педагогічних умов, реалізація яких підвищує ефективність процесу формування готовності дискурсивної компетенції в сфері іноземної мови. Вихідним теоретичним положенням у нашому вишукуванні став аналіз понять "дискурсивна компетенція", "спілкування", "готовність" і через них вихід на програму для майбутніх викладачів іноземної мови.

Ціль дослідження в цілому досягнута, що стало можливим завдяки вирішенню таких завдань:

1. Проаналізовано теоретичні підходи до понять "дискурсивна компетенція", "спілкування", "готовність", "міжкультурна комунікація" у працях вітчизняних і закордонних учених; вивчено стан проблеми міжкультурної комунікації в теорії й практиці вищої школи.

2. Розроблено, теоретично обґрунтовано і апробовано комплекс педагогічних умов формування дискурсивної компетенції студентів у сфері іноземної мови.

3. Проведено обробку, аналіз і оцінку отриманих якісних і кількісних експериментальних результатів.

4. Розроблено й апробовано методика формування готовності до міжкультурної комунікації.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що викладач повинен поєднувати у своїй роботі як традиційні форми навчання іноземній мові, так і нові технології. Таке поєднання допоможе викладачеві ефективно керувати навчальним процесом, приділяючи кожному студенту досить уваги, що можливо при наявності методичної й технічної забезпеченості заняття й при відповідній підготовці викладача.

Аналіз результатів проведеного дослідження підтверджує гіпотезу про те, що використання особистісно-орієнтованого підходу при навчанні іноземній мові студентів мовних вузів є засобом підвищення рівня професійної компетенції майбутніх фахівців.