УДК 130.2:111.852

Філософія / Філософія культури

к.філос.н. Галгаш Г.Ю.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Луганськ

Культурогенез, антропогенез, соціогенез: проблема співвідношення

В умовах глобальних культурних трансформацій українського суспільства для сучасного філософського знання особливого інтересу набуває питання вироблення нового базису матеріальних і духовних цінностей, від якого залежить динаміка змін в культурі. Дане питання є частиною більш широкої проблеми культурогенезу. Інтенсивний розвиток техніки і інформаційних технологій на рубежі XX-XXI століть зробив безперечний вплив на культурні процеси сучасності, виявився детермінуючим чинником культуро-антропо-соціогенезу: становлення нових стандартів діяльності, нового мислення і стилю життя, що вимагає свого осмислення і обумовлює актуальність поставленої проблеми.

В сучасній теорії проблемам культурогенезу присвячені роботи науковця А. Фліера. За його визначенням, «процеси походження, а також становлення норм і стандартів діяльності і є феномен культурогенезу в його найбільш загальному розумінні» [1, с. 137], при цьому, «вся історія культури є процесом постійного самовідновлення, тобто генезису» [1, с. 140]

Поняття «культурогенез», за А. Фліером, «відображає і певний якісний стан культури, процес формування її основних сутнісних характеристик» [1, с. 140]. Початком культурогенезу Флієр позначає об'єктивну необхідність, що склалася в деякому співтоваристві, у виробленні системи нових норм і стандартів діяльності. Закінчення етапу генезису культури наступає з інституалізацією нових форм і стандартів діяльності у відрегульовану систему. Таким чином, під культурогенезом дослідником розуміється як унікальний єдинократний процес початкового формування культури, точка відліку, так і цілий ряд процесів становлення культури. А. Флієр визначає також естетичні детермінанти культурогенезу: «художня рефлексія... завжди відображає найбільш актуальні для даного часу ідеї і ціннісні установки. Добре відомо, що ідеї, цінності як явища ідеальні, що багато в чому детермінуються феноменом так званої «випереджаючої рефлексії», укоріняються спочатку в свідомості людей і в творах духовної культури і лише в останню чергу в практичному способі життя як найбільш консервативному компоненті культури» [1, с. 146]. Таке розуміння естетичних факторів культурогенезу в згорнутому вигляді відбиває сутність культурогенезу в цілому, тобто його процесів опредметнення – розпредметнення як основних культурних механізмів виникнення, об’єктивації та передачі культурних сенсів від покоління до покоління.

Доречно розглянути співвідношення культурогенезу, антропогенезу і соціогенезу. Так, під антропогенезом розуміється процес походження і становлення власне людини в його певних ціннісно-смислових формах свідомості, соціально придбаних ним позабіологічних властивостях. Антропогенез є частиною культурогенезу як цілісної системи, для якої характерна спільна діяльність людей по продукуванню, трансляції і передачі з покоління в покоління історично обумовлених соціальних ціннісно-смислових форм свідомості. В результаті на конкретному історичному етапі складається колектив людей з єдиними культурними і ціннісно-смисловими установками, емоційними моделями поведінкових реакцій, який функціонує як суспільство, а даний процес можна позначити поняттям соціогенезу. При цьому істотним моментом соціогенезу прийнято вважати перехід від панування біологічних законів до соціально встановлених, коли виникає вища форма руху матерії - суспільних відносин, керованих якісно специфічними суспільними законами. У реальній практиці процеси антропогенезу, соціогенезу та культурогенезу взаємообумовлені, знаходяться в діалектичній єдності і виступають як антропо-соціо-культурогенез.

Основними законами особи в біологічному колективі є закон зоологічного індивідуалізму і закон домінування, соціальними законами - наявність колективних норм і форм спільної колективної діяльності, закон доцільності. Таким чином, культурогенез - це перехід до соціально обумовленої діяльності через заперечення біологічних законів, набуття біологічними інстинктами, перш за все статевого і харчового, соціальних форм їх перетворення. Тому процес входження людини в соціальний світ із самого початку супроводжується впливом культури на її тіло. Цей вплив пов'язаний з приборканням біологічних інстинктів та їх спрямуванням в соціально-виправданому напрямку. Табуювання реалізації певних біологічних проявів поведінки людини є фундаментом для відбудови абсолютно нового світу - власне культурного, людського способу поведінки на основі не біологічних, а соціальних законів, спільно вироблених і встановлених колективом.

Поступове ускладнення культурних надбудов виявляється у формі зростаючого збільшення числа заборонних перешкод щодо можливих біологічних проявів поведінки. Зрештою, вся поведінка індивіда стає тотально регламентованою, а свідомість відрізняється наповненістю вже саме культурними «схемами» руху індивіда, стандартними формами його діяльності, ціннісними установками, що в подальшому постають його культурною системою координат.

Література:

1. Флиер А. «Культурогенез в истории культуры» // Общественные науки и современность. 1995. - № 3