Сударікова К.Г, Погрібна В.Я

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського,Україна

Самореалізація особистості в кризових культурних процесах

Феномен культури, як і феномен особистості, в останні роки привертає увагу широкого кола дослідників. Разом з тим, недостатньо вивчений процес самореалізації особистості як цілісний, складний і суперечливий, який часто не піддається безпосередньому спостереженню. Вплив соціально-культурної кризи, існування процесів утвердження масової культури, визначення сутності культури та її парадигм як шляхів для самореалізації особистості – важливі проблеми, які хвилюють сьогодні філософів та культурологів.

Описувані проблеми знайшли відображення в наукових дослідженнях життєвих криз особистості Л.В. Сохань, О.А. Донченко, особистості як суб’єкту соціальних змін, суспільних криз та життєвих стратегій особистості, адаптації особистості до суспільної нестабільності О.Г. Злобіної та В.О. Тихоновича, проблеми душевної гармонії особистості в умовах духовної кризи суспільства О.Г. Курбатова.

Метою даної статті є дослідження процесу культурної самореалізації особистості в кризовому соціумі. 

Сьогодні життя індивіда зазнає впливу різноманітних стресових подій, які можуть змінювати його смисложиттєві орієнтири, суттєво детермінуючи процес особистісної самореалізації. Кризові процеси, що тривають у всіх основних сферах сучасного транзитивного суспільства, охоплюють і духовну культуру, яка повинна утверджувати нові цінності та норми відповідно до вимог соціальних змін. Варто відзначити про зростання в такому соціумі ролі та значення сенсу життя як важливого чинника формування індивідуальної свободи особистості, її здатності приймати відповідальний вибір нових напрямів, сфер та способів реалізації сутнісних сил у нових, доволі мінливих умовах.

Проте, на думку багатьох сучасних дослідників, основна проблема полягає в тому, що особистість таким чином стає неспроможною ідентифікувати себе з іншими групами, прагнення досягти успіху через матеріальне збагачення стає основною цінністю в її житті, заміщуючи собою інші духовні цінності, пригальмовуючи розвиток потреби в самореалізації. Уявлення індивіда про власну ідентичність формуються насамперед під впливом реклами, а також різного роду кількісних вимірів життєвого успіху, зокрема рейтингів, конкурсів та змагань, а тому вони у своїй суті є ілюзорними та ідеалізованими.

Для уникнення негативного впливу особливо важливу роль відіграє формування такої особистісної ознаки як універсальність, яка в такому процесі як допомагає усуненню вузької спеціалізації в певному виді діяльності індивіда, так і сприяє тому, щоб особистість здатна була самореалізуватись у всіх сферах життєдіяльності, крім професійної, також і в громадській та культурній діяльностях, у дозвіллі, сім’ї тощо. Це стає можливим насамперед завдяки тому, що на кожному етапі розвитку й самореалізації особистості вона сама визначає пріоритетність та цінність того чи іншого виду діяльності. Таким чином, соціальна організація формування й виховання в сучасній особистості універсальності як однієї з найнеобхідніших якостей утверджує свободу її самореалізації у формалізованих, суворо детермінуючих та регламентуючих умовах суспільного життя.

Отже, кризові явища, які виникли в українському суспільстві останні десятиліття суттєво впливають на структуру процесу самореалізації, зокрема на самосвідомість, самодіяльність, цілепокладання, на формування потреби в самореалізації. Девальвація культурних цінностей призвела до ускладнення пошуку індивідом власної ідентичності, а неможливість відповідати соціальним вимогам поглибило кризу ідентичності, в якій перевага надається груповим інтересам, нівелюється індивідуальна автономність. На думку сучасних вчених, основною вимогою, яка ставиться сьогодні до духовної культури, є створення суспільного ідеалу індивіда, що містив би передусім такий комплекс цілей, як активність, свобода та автономність у процесі самореалізації.

За такої ситуації соціум не здатен пропонувати індивідам адекватних до цих перетворень моделей самореалізації. У такому разі для подальшого розвитку особистість повинна усвідомлювати, що її життя не суворо детермінований процес, що вона мусить постійно самоідентифіковуватись із соціальними процесами, у які вона включена.

Література:

1.Блюменкранц М. Глобальные проблемы современного культурного процесса // Вопросы философии. – 2006. – № 5. – С. 160-164.

2.Давидчук В.В. Самореалізація особистості в період кризовості людського буття // Науковий вісник  Рівненського інституту ВНЗ „Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”. – 2010. -- №1.