Політологія/1. Сучасні виборчі технології

Сметанюк Г., студентка, доцент Богатчук С.С.

Вінницький національний аграрний університет

Виборча система в Україні

Вибори — це засіб контролю суспільства над державою і одночасно, засіб, який знаходиться під контролем держави. Вони забезпечують можливість спільного співіснування державної влади і громадської думки, сприяють налагодженню діалогу між державою і громадським суспільством.

Виборча система України, як це зафіксовано в Конституції, будується на основі загального, рівного і безпосереднього виборчого права з дотриманням таємниці самої процедури голосування. При цьому участь громадян України у виборах є добровільною справою. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

За соціологічним опитуванням сьогодні не більше як 10% українських виборців так чи інакше цікавляться політикою [1].

Вибори до українського парламенту першого і другого скликання відбувалися за мажоритарною виборчою системою.

В 1998 р Україна перейшла від мажоритарної до змішаної системи виборів. За новим виборчим законом 250 депутатів парламенту обирали від мажоритарних округів і 250 за партійними списками. Тоді було встановлено 4% бар'єр проходження партій.

В 2002 р. Україна перейшла до пропорційних виборів. Зменшився прохідний бар'єр до трьох відсотків.

Пропорційна виборча система стала значно популярнішою у XX ст. Вона діє в Італії, Фінляндії, Швейцарії, Австралії, Швеції, Норвегії, Австрії, Бельгії. У пропорційній системі депутатські місця розподіляють між партіями відповідно до кількості отриманих голосів. Утворюються великі багатомандатні округи, від кожного з яких обирають декілька депутатів. Однак необхідно підкреслити, що в багатьох країнах із пропорційною виборчою системою діє певний відсотковий бар'єр, що не дозволяє партіям, які набрали менше означеної кількості голосів, отримати представництво в парламенті. У Німеччині і Бразилії такий бар'єр становить 5% голосів, в Швеції - 4%, Нідерландах - 0,67%, у сусідніх - Росії - 5%, Молдові - 6% тощо [2]. Розподіл мандатів всередині партійного списку здійснюється, як правило, відповідно до того порядку, за яким кандидати розташовані у списку.

Пропорційна система фактично усуває будь-які безпосередні системи зв'язку партійних депутатів з виборцями на весь період дії парламенту. Виборці втрачають «свого» депутата, зате одержують 450 депутатів, які не пов'язані ні з яким конкретним виборчим округом, з необхідністю відвідувати його і допомагати вирішувати місцеві проблеми. Депутати починають виражати інтереси всієї країни, тобто кожний з них стає депутатом від усіх.

Побудова пропорційної моделі виборів передбачає наявність в політичній системі суспільства повноцінних і ефективно діючих політичних партій.

Один із законопроектів, зареєстрованих у Верховній Раді України, пропонує "відмовитися від пропорційного типу виборчої системи й повернутися до змішаного типу, за якою половина корпуса - 225 депутатів - обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій, а ще 225 депутатів обираються за системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах [3]. У зв'язку із запропонованою відмовою від пропорційної виборчої системи, за якої право висування кандидатів у депутати належить лише політичним партіям та виборчим блокам партій, законопроектом встановлюється (поновлюється) другий спосіб висування кандидатів у депутати — самовисунення громадянина кандидатом у депутати в одномандатному виборчому окрузі.

Світова практика демонструє взірці змішаної зв'язаної моделі, яка дозволяє ефективно поєднувати вибір персоналій із системою формування та вираження політичної волі громадян через політичні партії. Однією із найвдаліших змішаних систем політологи називають персоналізовану виборчу систему, що її застосовують у ФРН. Кожен виборець розпоряджається двома голосами, один із яких він віддає кандидатові, що обирається за мажоритарним принципом в одномандатному окрузі, другий - партії (безособово).

17 листопада комісія внесла на розгляд парламенту підготовлений нею законопроект (№ 9265-д), який того ж дня був прийнятий парламентом у першому читанні та в цілому як Закон. За прийняття Закону проголосувало 366 народних депутатів України.

Згідно із законопроектом, вибори народних депутатів України проводитимуться на основі змішаної виборчої системи – 225 депутатів обиратимуться за мажоритарною системою відносної більшості у 225 одномандатних виборчих округах, 225 – за пропорційною системою з голосуванням за закриті списки кандидатів у депутати від партій у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. У загальнодержавному виборчому окрузі право на участь у розподілі депутатських мандатів матимуть лише ті партії, які подолають 5% виборчий бар’єр [4].

Література

1. Хімченко О. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства: навч. посіб. для студ. Вузів /О.Г.Хімченко, - К., 2006. – 208с.

2. Донцова О. Правові засади партійної та виборчої системи України: аналіз вітчизняного та світового досвіду / Персонал. – 2009.- №4. – С.52-57.

3. Конончук С.Г. Демократичний потенціал пропорційних виборчих систем – К., 2009. – 80 с.

4. Загальний аналіз нового Закону України "Про вибори народних депутатів України (№ 9265-д) від 17.11.2011р.