Політологія/5. Політична
соціологія
Продан В.,
студентка,
науковий керівник:
доцент Богатчук С.С.
Вінницький національний аграрний університет
Особливості сучасної молоді
Сучасна молодь
виступає перш за все як суб'єкт суспільного життя, який знаходиться разом з тим
у процесі свого становлення. Тому, у державній молодіжній політиці вона повинна
виступати в якості рівноправного суб'єкта разом зі суспільством.
Мо́лодь — соціально-демографічна
група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей
соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу
біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов'язаний з нею
соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають
соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та
властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.
Реалізація
молодіжної політики повинна передбачати пошук оптимальних шляхів подолання
протиріч між інтересами держави і підростаючого покоління. Ігнорування інтересів
молоді чи маніпуляція її свідомістю призводили до низької ефективності
молодіжної політики.
Сучасна молодь довше навчається в школі
та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі
критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення
навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна
незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці
події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та
відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність
і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках.
Звідси й дискусійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю
молодості встановлено між 14 і 16, а верхню — між 25 і 30 роками та навіть
пізніше.
Формування особистості молодої людини
здійснюється сьогодні під впливом декількох відносно автономних соціальних
факторів, найважливішими з який є: сім'я (родина), школа, спільнота однолітків
(молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та
співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів
і засобів впливу надає особистості, що формується, значно більший ступінь
автономії від кожного з них окремо як ніколи в минулому. Організація виховання
і навчання молоді по віковому принципу підсилює цю вікову гомогенність,
сприяючи виробленню специфічної «молодіжної» самосвідомості і стилю життя
(«субкультури») [1].
Основною формою вияву соціальної
активності молодого покоління та найефективнішим механізмом взаємодії молоді з
державою є молодіжний рух. Назріла гостра необхідність посилення уваги до
молодіжного руху з боку держави, розробки науково обґрунтованого плану дій,
результати якого стануть відчутні в близькій перспективі. Такий підхід дасть
можливість сформувати стратегічну мету українського молодіжного руху,
спрямовану на формування відповідального ставлення молоді до свого майбутнього
і майбутнього держави [3].
Наразі молодь характеризується такими
кількісними й якісними показниками:
·
юнаки
і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб — приблизно
третина усього населення країни;
·
70
% молоді мешкає у містах, 30 % — у селах;
·
близько
двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській
місцевості;
·
100
тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних;
·
2
709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації;
·
близько
5 % молоді беруть участь у громадському русі;
·
молодь
— це активний учасник громадського життя суспільства;
·
найбільш
активна демографічна група;
·
молодь
— це третина економічної активності населення [5].
Сьогодні молодь відіграє велику роль у
суспільно-політичних перетвореннях, що відбуваються в країні. Вона активно
підтримує політичний курс на здійснення демократичних реформ, бере участь у
розбудові демократичного суспільства. Саме молоді люди часто ініціюють
соціально-економічні, політичні і духовні зрушення, адекватні викликам часу.
Молодь це не тільки навчання, робота,
житло й соціальний захист. Це, насамперед, молода нація, у якої є необхідність
у самореалізації, в увазі з боку держави. І саме сюди повинні бути спрямовані
зусилля органів влади - на патріотичне виховання молоді, формування національної
ідеї, підготовку нового покоління Українців [2].
Сучасна соціально-економічна ситуація в
Україні вимагає розробки шляхів стабілізації соціальних процесів, забезпечення
якісної підготовки управлінських рішень щодо сім’ї, дітей, молоді, гендерної
рівності, збереження та зміцнення здоров’я молодого покоління й надання
соціальної допомоги сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Такі
рішення можливі тільки на підставі комплексного, міждисциплінарного, системного
аналізу існуючої ситуації та науково обґрунтованого соціального прогнозу
можливих наслідків.
Для українських органів державної влади у
здійсненні молодіжної політики та подолання демографічної кризи найголовнішими
напрямками діяльності є:
-
забезпечення правової й соціальної захищеності молоді;
-
надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних
послуг з навчання, виховання, духовного й фізичного розвитку, охорони здоров'я,
професійної підготовки й працевлаштування;
-
забезпечення збалансованого поєднання державних, суспільних інтересів та прав
особистості у формуванні й реалізації національної молодіжної політики;
-
пріоритет суспільних ініціатив стосовно аналогічної діяльності державних
органів та установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді;
-
залучення молодих громадян до особистої участі у формуванні й реалізації
програм, що стосуються молоді, суспільства та держави
[3].
Той факт, що частина молоді в своєму
житті розраховує тільки на себе, одні можуть розцінювати як доказ того, що
держава не в змозі турбуватися про підростаюче покоління.
Більше 40% опитуваних молодих людей
вважають, що майбутнє залежить від них самих. Головною проблемою майбутнього
вони вважають відсутність особистого житла.
Серед молоді 16-17 років вже відчуваються
міграційні настрої. Виїхати на постійне місце проживання в іншу країну хочуть
75% опитуваних. Отже, вони все ще не находять в нашій країні можливості для
самореалізації: професійної, соціальної, особистої.
Сам факт поширення міграційних настроїв
говорить про те, що існує серйозна соціальна проблема, яку, можливо, буде
вирішено, якщо економіка країни буде успішно розвиватися [4]. І вирішувати це
потрібно на рівні держави.
Література
4.
http://www.khpg.org