Гражданское право

Асташева Юлія Ернестівна

Криворізький економічний інститут КНЕУ ім. В.Гетьмана

Актуальні питання щодо форми правочину

 

Додержання форми правочинів є однією з обов’язкових умов дійсності правочину. А тому актуальним на сьогодні залишається дослідження окремих положень даного питання. Тому метою дослідження є узагальнення положень, передбачених новим Цивільним Кодексом України стосовно форм правочину, виявлення проблемних питань у цій сфері. 

            Взагалі термін „форма” тлумачиться як зовніш­ній вияв будь-якого явища, спосіб існуван­ня його змісту, його внутрішня структура, організація та зовнішній вираз. Під формою правочину слід розуміти зовнішній вияв дії учасника ци­вільних відносин, спрямованої на набут­тя, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків,  спосіб вираження волі його сторін.

         Безперечно, позивним стало включення до ЦК України ст.205, яка є аналогом ст.42 ЦК УРСР, але має нову назву «Форма пра­вочину. Способи волевиявлення» та відпо­відний такій назві оновлений зміст. У цій статті законодавець, як і раніше, передба­чив, що правочини можуть вчинятися в усній та письмовій формах. Крім того, він зазначив, що якщо воля виражається не словесно, а через поведінку сторін, яка за­свідчує їхню волю на настання відповід­них правових наслідків, або ж мовчанням, то правочин вважається вчиненим в усній формі. Отже, законодавець прийняв пози­цію О. Пушкіна , відповідно до якої воля може бути виражена словесно або за допо­могою конклюдентних дій, тобто дій, які свідчать про бажання однієї сторони укласти договір на умовах, запропонованих іншою стороною.
         Однак в той час, коли О. Пушкін вважав, що правочин, вчи­нений за допомогою конклюдентних дій, не має форми, законодавець приєднався до позиції М.Кротова, М.Брагинського і В.Вітрянського , В.Тархова, зазна­чивши, що такі правочинн мають вважатися вчиненими в усній формі

           Не можна не погодитися з думкою Г.В. Юровської, яка зазначає, що як правило, форма правочину обирається за розсудом осіб, які його вчиняють, за виключенням випадків, коли закон зобов`язує вчинити правочин в певній формі. Підтвердженням цього є роз’яснення Міністерства Юстиції України від 19.04.2011 року,в якому зазначено: «Якщо законом визначена конкретна форма, в якій обов’язково має вчинятися правочин, то її необхідно дотримуватися. У разі недотримання цієї вимоги, настають негативні наслідки. Наприклад, якщо договір про купівлю-продаж житлового будинку не буде укладено в письмовій формі і посвідчений нотаріусом, то він буде нікчемним.»

         Також передбачається, що у випадках, встановле­них договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мов­чанням. Правило ч.2 ст.205 ЦК про встанов­лення не тільки законом, а й договором мож­ливості волевиявлення на здійснення правочину мовчанням легалізує практику, що склалася протягом тривалого часу та допускає включення до договорів умов про продовжен­ня їх дії у разі відсутності заперечень (мовчан­ня) сторін договору.

         Варто зазначити, що усним є правочин, в якому воля сторін виявляється в процесі безпосередніх переговорів між сторонами. Характерною рисою таких правочинів є збіг у часі двох стадій їх розвитку — виникнення і припинення шляхом виконання.  Зазвичай у таких випадках йдеться про правочини, які укладаються на невелику суму або з приводу яких рідко виникають спори.

         Щодо письмової форми, то вона полягає в тому, що правочин вчиняється шляхом фіксації його змісту за допомогою письмового тексту і підписання особами, які його вчинили. Позитивною рисою ЦК України стала можливість вчинення правочинів не тільки за допомогою телетайпного, а й електронного або іншого технічного за­собу зв'язку. Проте незрозумілим і не виваженим стало визначення таких правочинів як таких, що вчиняються у пи­сьмовій формі (ч.2 ст.207). Така позиція суперечить загаль­ноприйнятому у світі підходу до електронної форми як самостійного виду фор­ми правочину. Так, яскравим прикладом є Германське цивільне укладення 1896 р. (далі - ГЦУ), до якого у 2001 р. було внесено відповідні зміни, і поряд з усною та письмовою фор­мами ГЦУ передбачило можливість вчення правочинів в електронній формі (§ 312). Більше того, розроблений на підставі згада­них нормативних актів ООН та ЄС Закон України «Про електронні документи та елект­ронний документообіг» від 22.05.2003р. також відрізняє електронну форму правочину від письмової . Дане питання є недостатньо врегульованим та потребує свого подальшого врегулювання.

         Автор вважає, що незважаючи на певну складність, письмова форма має важливі переваги: - забезпечує чітке вираження волі учасників і її фіксацію; - дозволяє в будь-який час ознайомитися з умовами правочину;- є належним доказом при захисті інтересів потерпілої сторони.

         Отже, проаналізувавши основні положення щодо форми правочинів, приходимо до висновку, що обов’язковим та нагальним для вирішення є питання щодо відокремлення електронної форми правочину як виду письмової форми у самостійну форму правочинів.

Література

1. Цивільний кодекс України. Від 16 січня 2003р. №435-IV. З подальшими змінами. // Відомості Верховної Ради (ВВР).-2003.-№40-44.- ст.356

2. Закон України «Про електронні документи та елект­ронний документообіг». Від 22.05.2003р. №851-IV. // Відомості Верховної Ради (ВВР). -2003. -№36. - ст.275

3. Роз’яснення Міністерства Юстиції України. Щодо форми правочинів. - від 19.04.2004. - http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0028323-11

4. Гражданское право Украины: Учебинк для вузов системи МВД: В 2-х ч../ Под ред. А. А. Пушкина, доц. В. М. Са­мойленко. - X., 1996. - Ч. 1. – 503с.

5. Юровська Г.В. Правочини як підстава виникнення цивільних прав і обов’язків. // Адвокат. – 2004. - №4. – С.15 – 18.