DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., ЗДОБУВАЧ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК КНУ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА)

FORMATION AND DEVELOPMENT OF PSYCHOLOGICAL SERVICE IN UKRAINE (СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ)

Психологічна служба в Україні в системі освіти була створена Наказом Міністерства освіти України 03.05.99 № 127 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 02.07.2009 № 616 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.07.2009 за № 687/16703. Психологічна служба в системі освіти – це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби.

ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА – СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ФІЗИЧНОГО І ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я. Психологічна служба системи освіти є складовою частиною державної системи охорони фізичного і психічного здоров'я молодих громадян України. Вона діє на підставі ст.ст.21, 22, Закону України "Про освіту" з метою виявлення і забезпечення оптимальних соціально-психологічних умов для розвитку особистості дитини, забезпечення ефективності навчально-виховного процесу в навчальних закладах. ,Психологічна служба в системі освіти – це сукупність закладів, установ, підрозділів і посад, що складають єдину систему, основу якої становлять фахівці у сфері практичної психології і соціальної педагогіки: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти, директори (завідувачі) навчально-методичних кабінетів (центрів) психологічної служби. Психологічна служба забезпечує своєчасне і систематичне вивчення психофізичного розвитку вихованців, учнів і студентів, мотивів їх поведінки і діяльності з урахуванням вікових, інтелектуальних, фізичних, статевих та інших індивідуальних особливостей, створення умов для саморозвитку та самовиховання, сприяє виконанню освітніх і виховних завдань навчальних закладів. Діяльність психологічної служби в системі освіти України забезпечується практичними психологами, соціальними педагогами, методистами та директорами (завідувачами) навчально-методичних кабінетів (центрів). За своїм статусом працівники психологічної служби належать до педагогічних працівників і відповідно до чинного законодавства користуються всіма правами і гарантіями, передбаченими для них. До складу працівників психологічної служби входять: практичні психологи, соціальні педагоги, методисти та консультанти психолого-медико-педагогічних консультацій.

МЕТА І ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБИ. Основною метою діяльності психологічної служби є психологічне забезпечення та підвищення ефективності педагогічного процесу, захист психічного здоров’я і соціального благополуччя усіх учасників цього процесу: вихованців, учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників. Основні завдання психологічної служби системи освіти України полягають у: сприянні повноцінному розвитку особистості вихованців, учнів, студентів на кожному віковому етапі, створенні умов для формування у них мотивації до самовиховання і саморозвитку; забезпеченні індивідуального підходу до кожного учасника навчально-виховного процесу на основі його психолого-педагогічного вивчення; профілактиці і корекції відхилень в інтелектуальному і психофізичному розвитку вихованців, учнів, студентів. Основними видами діяльності психологічної служби є: діагностика – психологічне обстеження вихованців, учнів, студентів, їхніх груп та колективів, моніторинг змісту і умов індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів, визначення причин, що ускладнюють їх розвиток та навчання; корекція – здійснення психолого-медико-педагогічних заходів з метою усунення відхилень у психофізичному та інтелектуальному розвитку і поведінці, схильності до залежностей та правопорушень, подолання різних форм девіантної поведінки, формування соціально корисної життєвої перспективи; реабілітація – надання психолого-педагогічної допомоги вихованцям, учням, студентам, які перебувають у кризовій ситуації (постраждали від соціальних, техногенних, природних катастроф, перенесли тяжкі захворювання, стреси, переселення, зазнали насильства тощо), з метою адаптації до умов навчання і життєдіяльності; профілактика – своєчасне попередження відхилень у психофізичному розвитку та становленні особистості, міжособистісних стосунках, запобігання конфліктним ситуаціям у навчально-виховному процесі; прогностика – розробка і застосування моделей поведінки групи та особистості у різних умовах, проектування змісту і напрямів індивідуального розвитку вихованців, учнів, студентів і складання на цій основі життєвих планів, визначення тенденцій розвитку груп та міжгрупових відносин.

ІСТОРІЯ РОЗВІТКУ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ. Системна робота із створення психологічної служби в освітній галузі розпочалася з 1991 р., коли в Інституті психології ім. Г.С. Костюка АПН України був створений новий підрозділ – Центр психологічної служби в системі народної освіти. У листопаді того ж року відбулася перша всеукраїнська конференція з практичної психології (м. Луцьк). У 1993 р. було розроблено і прийняте перше положення про психологічну службу системи освіти. 7 липня 1998 р. спільним наказом Міністерства освіти України та Академії педагогічних наук України було створено Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи як головну організацію психологічної служби, що здійснює методичне керівництво усією психологічною службою системи освіти. 23 квітня 2004 р. вперше в історії Української держави Колегія Міністерства освіти і науки України розглянула питання про стан і перспективи розвитку психологічної служби системи освіти. Колегія схвалила «Стратегію розвитку психологічної служби системи освіти України на період до 2008 р.». Відтоді 23 квітня вважається Днем практичного психолога. У квітні 2008 р. засідання Колегії Міністерства освіти і науки схвалило Концепцію розвитку психологічної служби системи освіти на період до 2012 р. У 2009 р. була прийнята нова редакція Положення про психологічну службу системи освіти України. Сьогодні психологічна служба інтенсивно розвивається. У районах і містах створюються центри психологічної служби, відбуваються інтеграційні процеси з системою психолого-медико-педагогічних консультацій, створюються психологічні служби у вищих навчальних закладах. Аналізуючи динаміку зростання чисельності працівників психологічної служби і розгортання мережі центрів практичної психології і соціальної роботи, слід вказати, що у 2008-2009 навчальному році психологічна служба системи освіти нараховувала 19045 працівників. Це на 2083 працівники більше, ніж у 2008. При цьому кількість практичних психологів складала 13227, соціальних педагогів – 5033, а методистів – 785.

СТРУКТУРА ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ. Психологічна служба в системі освіти України складається з таких основних ланок: 1. Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи; Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти або методисти районних (міських) методичних кабінетів управлінь (відділів) освіти з психологічної служби; підрозділи психологічної служби у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації; практичні психологи і соціальні педагоги навчальних закладів усіх типів. 2. Науково-методичне керівництво психологічною службою системи освіти здійснює Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи МОН і АПН України. 3. Навчально-методичний кабінет (центр) в Автономній Республіці Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти створюються місцевими органами виконавчої влади, підпорядковуються засновнику з усіх питань діяльності, а у частині науково-методичного забезпечення - Українському науково-методичному центру практичної психології і соціальної роботи. 4. Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти створюються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Районні (міські) навчально-методичні кабінети (центри) психологічної служби системи освіти можуть функціонувати як структурні підрозділи районних (міських) методичних кабінетів (центрів) або як юридичні особи. За неможливості створення районного (міського) навчально-методичного кабінету (центру) психологічної служби системи освіти до штатного розпису районного (міського) методичного кабінету (центру) вводиться посада методиста з психологічної служби. Районний (міський) навчально-методичний кабінет (центр) психологічної служби системи освіти підпорядковується засновнику з усіх питань діяльності, а в частині науково-методичного забезпечення діяльності психологічної служби – навчально-методичному кабінету (центру) в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському і Севастопольському міським навчально-методичним кабінетам (центрам) психологічної служби системи освіти. 5. Психологічна служба вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації підпорядковується керівнику або одному з його заступників, а у частині науково-методичного забезпечення - Українському науково-методичному центру практичної психології і соціальної роботи.

СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВО-МЕТОДИЧНОГО ЦЕНТРУ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ. Український науково-методичний центр практичної психології та соціальної роботи було створено 7 липня 1998 року спільним наказом Міністерства освіти України і Академії педагогічних наук України (наказ № 254/24) і підпорядковано Академії педагогічних наук України та Міністерству освіти і науки України. Одним з головних напрямів роботи Центру є створення нормативної бази діяльності психологічної служби. За роки існування співробітниками Центру була здійснена розробка відповідних статей Закону України «Про освіту» , Положення про психологічну службу, Положення про психолого-медико-педагогічні консультації та більше ніж 70 інших розпорядчих документів Кабінету Міністрів України і Міністерства освіти і науки України. Основним завданням діяльності Центру є науково-методичне забезпечення діяльності практичних психологів і соціальних педагогів освітніх закладів. В цьому відношенні досягнення Центру є також доволі помітними. А саме, за час існування Центру його співробітники підготували до друку і видали: три підручники, 5 монографій, понад 75 методичних і навчальних посібників.  Серед них: підручник для вищих навчальних закладів “Основи практичної психології” (три видання – 1999, 2001 та 2006 рр.), монографії “Психологія життєвого шляху особистості”, “Концептуальні засади побудови регіональної моделі  екологічної освіти і виховання учнівської молоді”, методичні посібники і довідники: “Науково-методичні засади діяльності психологічної служби”, “Збірник нормативно-правових документів психологічної служби та ПМПК системи освіти України”, “Психологічна служба та ПМПК системи освіти України (статистичний збірник)”, “Психологічна готовність до навчання дітей шестирічного віку (методика діагностики та корекційно-розвиткові заняття)”, “Методика діагностики відхилень в інтелектуальному розвитку молодших школярів”, “Попередження стигматизації і дискримінації ВІЛ-позитивних учнів у навчальних закладах”, “Соціально-психологічна профілактика стресів та стресових розладів в учнів та студентів” та багато інших. Впровадження новітніх методичних розробок для практичних психологів і соціальних педагогів різних типів навчальних закладів здійснювалось через проведення навчань, семінарів, круглих столів, тренінгів та інших інтерактивних форм. Щорічно Центр проводить більше ніж 12 подібних заходів тривалістю від 3-х днів до 2-х тижнів. Активну участь науковці Центру брали й у міжнародних, національних та державних програмах. Серед них: Національна програма “Діти України”, “Вчитель”, “Здоров’я нації”, “Профілактики злочинності”, “Профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу”, “Професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями”, “Боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів…” та ін. Загалом, більше ніж 14 національних і 7 міжнародних програм.

АТЕСТАЦІЯ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ (СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ) ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ЦЕНТРІВ ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ І СОЦІАЛЬОЇ РОБОТИ. На виконання пункту 2 наказу Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 15 серпня 2001 р. N 592/33 "Про забезпечення розвитку психологічної служби в системі освіти України" та численних запитів з місць щодо атестації практичних психологів (соціальних педагогів) дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів усіх типів та форм власності системи освіти (далі - навчальних закладів), а також методистів-психологів обласних, районних (міських) центрів практичної психології і соціальної роботи та методичних кабінетів, Міністерство освіти і науки України дає наступне роз'яснення. Атестація практичних психологів (соціальних педагогів), як і інших педагогічних працівників, здійснюється згідно з Типовим положенням про атестацію педагогічних працівників України (наказ Міністерства освіти України від 20.08.93 р. N 310 ( z0176-93 ), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.12.93 р. за N 176) із змінами і доповненнями (наказ Міністерства освіти України від 01.12.98 р. N 419 ( z0792-98 ), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.12.98 р. за N 792/3232). Відповідно до пункту 3.6 Положення про психологічну службу системи освіти України (наказ Міністерства освіти України від 03.05.1999 р. N 127 ( z0922-99 ), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.1999 р. за N 922/4215) із змінадоповненнями (наказ Міністерства освіти і науки України від 07.06.2001 р. N 439, ( z0570-01 ) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.07.2001 р. за N 570/5761), атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційні категорії "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст і категорії" проводиться атестаційними комісіями районних (міських) центрів практичної психології і соціальної роботи та методичних кабінетів відповідних відділів освіти.
З метою дотримання вимог Типового положення про атестацію педагогічних працівників України ( z0176-93 ) та об'єктивного оцінювання якості виконання посадових обов'язків практичним психологом (соціальним педагогом) секретарем атестаційної комісії
загальноосвітнього навчального закладу, в якому працюють зазначені вище педагогічні працівники, заповнюються п.п. 10, 11 атестаційного листа. Атестаційний лист передається до відповідної атестаційної комісії при районному (міському) центрі практичної психології і соціальної роботи чи методичного кабінету.
Проведення позачергової   атестації   практичних   психологів (соціальних педагогів) здійснюється відповідно до п. 3.3. Типового положення про   атестацію   педагогічних    працівників    України ( z0176-93 ).
Атестація практичних   психологів   (соціальних   педагогів) навчальних закладів на кваліфікаційну категорію "спеціаліст вищої категорії",   атестація   керівників   та,   методистів-психологів районних (міських) центрів практичної психології і соціальної роботи на кваліфікаційні категорії "спеціаліст", "спеціаліст II категорії",   "спеціаліст I категорії" проводиться атестаційними комісіями обласних центрів практичної психології і соціальної роботи відповідно до пункту 7.3 Типового положення ( z0176-93 ).
Атестація керівників   та   методистів-психологів    районних (міських) центрів практичної психології і соціальної роботи на  кваліфікаційну категорію "спеціаліст вищої категорії", - атестація керівників та методистів-психологів обласних центрів практичної психології і соціальної роботи на   кваліфікаційні   категорії "спеціаліст", "спеціаліст II категорії", "спеціаліст I категорії", "спеціаліст вищої категорії" проводиться атестаційною комісією Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи згідно з пунктом   7.4   Типового   положення ( z0176-93 ). Педагогічні звання "старший практичний психолог (соціальний педагог)", "практичний психолог (соціальний педагог) - методист" присвоюються відповідно до пунктів 5.5-5.6 Типового положення.Відповідно до пункту 3.4 Типового положення ( z0176-93 ) атестація практичних психологів (соціальних педагогів) навчальних закладів   передбачає (не рідше одного разу на п'ять років) підвищення кваліфікації в установах, акредитованих в установленому порядку на здійснення підвищення кваліфікації.
Підвищення кваліфікації керівників та методистів-психологів районних (міських), обласних центрів практичної психології і соціальної роботи здійснюють Центральний Інститут післядипломної педагогічної   освіти, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України та   Український   науково-методичний центр   практичної психології і соціальної роботи.

ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПСИХОЛОГА В СИСТЕМІ ОСВІТИ. За весь період свого існування Українська психологічна служба в системі освіти накопичила значний позитивний досвід роботи. Створено методичну вертикаль з організації роботи психологічної служби в системі освіти, створюються науково-методичні центри практичної психології й соціальної роботи, розробляються методики з діагностики й корекції розвитку, проводиться їх експертна оцінка, з’явилися періодичні видання, що дозволяють психологам ділитися досвідом, організується робота телефонів довіри. Стрімко зростає професіоналізм практичних психологів, одним з показників якого є методичні й наукові розробки. Значно збільшилася кількість працюючих фахівців у психологічній службі системи освіти. Більшість питань діяльності психолога в освіті врегульовані нормативно-правовою базою. У 1998 р. новим Законом України «Про освіту» визначено статус працівника психологічної служби (21 стаття про те, що в системі освіти працює державна психологічна служба та її працівники прирівнюються до педагогічних працівників). У 2004 р. на законодавчому рівні були розділені функції соціального педагога й практичного психолога, які мають свій напрям, зміст роботи, свої функції в закладі освіти. Хотілося б відзначити й істотні зміни у свідомості самих учасників освітнього процесу. Професія психолога перестала бути овіяною міфами. Його перестали порівнювати із психіатрами, екстрасенсами, провісниками і ясновидцями. У цьому, звичайно, є заслуга діяльності самих психологів системи освіти. Потенційний клієнт став розуміти, що психолог може, а чого ні, з якими проблемами він працює, і запити на роботу фахівця стали набувати більш адекватної форми. Однак незважаючи на активну роботу практичних психологів, залишається ще багато невирішених проблем, частина з яких походить із часів становлення шкільної психологічної служби. У той час відсутність дипломованих фахівців призводила до того, що ставки психолога заповнювалися колишніми педагогами, які закінчили прискорені курси підвищення кваліфікації. Ситуація, коли на місце психолога приходили фахівці, які думали й міркували в межах педагогічної науки, не сприяла затвердженню психологічних концепцій в освіті. Не були чітко визначені предмет діяльності психологічної служби в системі освіти, основні форми й методи роботи, а також специфічний інструментарій, характерний для роботи психолога. Це спричинило одну з основних проблем, яка існує й дотепер, у розмежуванні сфер діяльності між педагогами й психологом, чим повинні займатися одні та інші.
Психологи, які раніше працювали педагогами, бачили у своїй діяльності продовження того, чим вони займалися раніше. Не володіючи професійно методами психологічної діагностики, вони не бачили істотної різниці між спостереженням, анкетуванням і використанням спеціальних психодіагностичних тестів. На відміну від анкетування й інших нестандартизованих методів діагностики, психологічні тести використовують стандартизовані виміри індивідуальних відмінностей, побудовані на певній шкалі значень, отриманій за допомогою статистичних норм. Таким чином, виділяються групи учнів зі статистичними показниками психологічних характеристик у межах вікової норми й відхиленнями від середньої величини. Діти, які мають «відхилення», можуть бути віднесені до групи ризику за тим чи іншим психологічним параметром й повинні стати об’єктом безпосередньої уваги психолога. У межах функціональних обов’язків психолог не реалізує виховні завдання. Зростаючі вимоги до реформування й модернізації освіти змушують педагогів шукати нових підходів в активізації педагогічних технологій через використання психологічних методів. Це поглиблює зазначену проблему. З одного боку, педагоги не достатньо володіють знаннями психологічної науки, з іншого боку — психологи не достатньо компетентні в педагогіці. Це зрозуміло, оскільки предмет діяльності в педагогіці й психології в основному не збігається. Якщо предметом діяльності педагога є процес навчання й виховання, то предметом діяльності психолога виступають психічні процеси, особистість і особливості її розвитку. Шлях розв’язання цієї проблеми можливий у психологізації освіти, в освоєнні педагогами основ психології та застосуванні їх у практиці навчання й виховання, а не в залученні практичних психологів до вирішення тих завдань, які мають вирішуватися самими педагогами. З іншого боку, вирішення полягає в подоланні дистанційованої позиції психолога. Психолог не повинен працювати сам по собі, відірвано від безпосередньо виникаючих проблем, проводити малозрозумілі педколективу дослідження. Психологові необхідно усвідомлювати, що він виконує замовлення конкретного закладу з конкретними завданнями й проблемами. Цим його професійні можливості не обмежуються, а спрямовуються. Спілкуючись із адміністрацією й педагогами, необхідно максимально чітко визначити запит і у зв’язку із цим сформулювати мету й розподілити ступінь відповідальності в її досягненні. Мета — це і є постановка психологічного завдання. Компетентний психолог іде від мети, тобто відповідає на запитання, що й навіщо я робитиму. Трапляється, що під час формулювання й уточнення запиту проблема вже вирішується педагогом, який запитує та водночас отримує можливість розглянути її під іншим кутом зору й краще усвідомити. Діяльність психолога тільки тоді є результативною, якщо він чітко усвідомлює запит. Дистанціювання психолога може бути викликане й заняттям ним позиції оцінювача, контролера, що викликає в педагогів природну реакцію захисту свого професійного «Я». Не можна забувати, що психолог — не ревізор, а кваліфікований помічник. Іноді педагоги болісно можуть сприймати участь психолога в їхній атестації, в експертній оцінці їхньої діяльності, під час визначення рівня сформованості професійно значущих якостей. У таких ситуаціях психологові необхідно доносити справжню мету такої взаємодії. Вона полягає в обопільній професійній зацікавленості у поліпшенні ефективності освітнього процесу через підвищення компетентності педагогів, подолання ними психологічних бар’єрів, пов’язаних із новаціями, навичками педагогічної взаємодії. Однією з основних проблем є відсутність запропонованої на Україні й затвердженої МОНУ уніфікованої моделі організації діяльності психологічної служби в системі освіти, яка мала б теоретичне обґрунтування й адекватний інструментарій для її реалізації; відсутність моделі діяльності шкільного психолога, яка дозволила б порівнювати між собою результати психологічних досліджень у різних регіонах і переконливо дати відповідь на запитання, чим саме повинен займатися шкільний психолог. Для цього необхідно особливо акцентувати увагу адміністрації на тому, що психолог робить у ці години поза освітнім закладом, й відображати розподіл годин на практичну й методичну роботу в графіку роботи психолога, у його плані роботи на місяць, які затверджує директор закладу. Насамкінець хотілося б відзначити, що перераховані проблеми, з якими стикається практичний психолог у системі освіти, далеко не всі. Але фокусуючи увагу на тому боці питання, що залежить від власної компетентності, це робить можливим підхід до якості професійної діяльності більш конструктивним.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Положення про психологічну службу системи освіти України / ЗАТверджено: Наказ Міністерства освіти України 03.05.99 № 127 (у редакції наказу Міністерства  освіти і науки України від 02.07.2009 №  616). - Київ: Голос України. – N 325 від 05.07 2009

2. Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки України. - N 24. - 2001.

3. Закон України «Про загальну середню освіту» (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 6 квітня 2000 року N 1642-III. - 7 грудня 2000 року. - N 2120-III

4. Закон України «Про професійно-технічну освіту»
(Із змінами і доповненнями, внесеними Законом України
від 13 травня 1999 року N 652-XIV). - 13 травня 1999. - N 2120-III.

5. Закон України «Про вищу освіту». - Київ, 17 січня 2002 року. - N 2984-III

6. Боднар. А. Психологічне консультування як важливий напрям діяльності психологічної служби вузу / А. Боднар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Сер. Педагогіка. Соціальна робота. / Редкол.: І. В. Козубовська, О. П. Бартош, В. В. Туряниця та ін. – Ужгород, 2008. – Вип. 15. – С. 25-26.

7. Василькевич, Я. Проблема діагностики творчих здібностей у діяльності психологічної служби ВНЗ / Я. Василькевич // Рідна школа. – 2008. – № 10. – С. 43-45

8. Добрянський, І. Організація психологічної служби у приватному ВНЗ / І. Добрянський // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2007. – № 3. – С. 138-147