Экономические науки / 15. Государственное регулирование экономики

К.е.н. Черняева О.В., к.н. держупр. Михальченко Г.Г.

Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків, Україна

Державне регулювання економіки України: стан та перспективи розвитку

На сьогоднішній день накопичилося дуже багато суперечливих думок про доцільність застосування методів державної дії. Наприклад, представники класичної школи виступали за невтручання держави в економіку. Кейнсіанці стверджували, що ринкова економіка потребує регулювання, яке може здійснити тільки держава. Монетаристи не заперечували необхідність державного втручання в економіку, але зводили це втручання до «непрямого» - через регулювання грошової сфери. Теорія суспільного вибору критикувала державне регулювання і зробила об'єктом аналізу не вплив кредитно-грошових і фінансових заходів на економіку, а сам процес ухвалення урядових рішень. Найцікавішим є той факт, що на сьогоднішній день немає однозначно правильної відповіді на питання з приводу того, в якому ступені необхідно використовувати державне регулювання для підтримки окремих макроекономічних показників і поліпшення економічної ситуації в державі в цілому [1, 254].

В світі виділяють дві основні моделі ринкової економіки: ліберальну та соціально-орієнтовану. Ліберальна модель припускає незначне втручання держави в господарські процеси, вузький державний сектор економіки, суттєву свободу господарюючих суб'єктів, мінімальну участь держави в вирішенні соціальних завдань (США, Англія, Франція). Соціально-орієнтована модель – великий ступінь державного регулювання, значний державний сектор (Німеччина, Норвегія, Швеція, Австрія, Японія). В Україні в даний час склалася змішана ринкова модель, що поєднує в собі елементи двох основних моделей. Хоча в нашій державі розвиваються ліберально-ринкові тенденції, але це поки не супроводжується зниженням податкового тягаря, а, як відомо, від величини податкового тягаря залежить обсяг засобів, що вилучаються до бюджету, відповідно і великий ступінь державного регулювання.

Провідна роль держави та здатність її регулювати деякі економічні процеси залежать від зв'язку економіки і політики, від розробки економічної політики. Держава є стрижнем існуючої суспільної системи, вона концентрує владу, санкціонує існування всіх інших недержавних інститутів, формулює принципи і організовує форми суспільного життя, утворюючи основу інституційної ієрархії. Економічна політика держави стала складною ланкою і необхідним елементом ринкової системи. «Видима рука» уряду повинна регулювати «невидиму руку» конкуренції, про яку писав А.Сміт.

Останнім часом частка держави у ВНП промислово-розвинених країн збільшується. Держава все більше підключається до ділових проектів та допомагає підприємцям накопичувати капітал. Така стратегія дала успішні результати в Японії, Кореї, державах Південно-східної Азії і багатьох інших країнах.

В умовах ринку державне регулювання економіки є системою заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами з метою пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов господарювання, що змінюються.

Загальна стратегія державного регулювання ринкової економіки базується на таких принципах:

1) держава повинна фінансувати тільки ті соціально значущі галузі, які не привертають приватний бізнес (через малу прибутковість);

2) державне підприємництво повинне не конкурувати, а допомагати розвитку приватного бізнесу. Ігнорування цього принципу здатне привести до штучного домінування державних підприємств над приватними;

3) державна фінансова, кредитна та податкова політика повинна сприяти економічному зростанню і соціальній стабільності.

Сучасна ринкова економіка України є «державно регульованою».

Однією з основних функцій держави в умовах подальшого розвитку ринкової економіки є забезпечення економічної безпеки та добробуту її громадян шляхом захисту конкурентного ринкового середовища, реалізації конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, формування сприятливого правового поля для реалізації відповідного права.

Розвиток господарської діяльності створює необхідні умови для вирішення багатьох економічних і соціальних проблем, що існують в Україні. Підвищення ролі підприємництва є передумовою стабільного економічного зростання і конкурентоспроможності економіки держави, створення нових робочих місць, збільшення податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів. Сьогодні основні засоби державного регулювання господарської діяльності не є ефективними, що свідчить про необхідність їх перегляду.

В Україні сформовано законодавство, яким визначені правові основи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, але неефективна робота регуляторних органів не дає можливості забезпечити всіх її вимог. Так, практична реалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації суб'єктів господарювання не дозволяє отримати максимальний ефект від його дії в зв'язку з тим, що на місцевому рівні не створені необхідні умови функціонування інституту державних реєстраторів, що негативно позначається на перспективності подальшого розвитку господарської діяльності. Реалізацію права кожного на підприємницьку діяльність ускладнює і недосконалість дозвільної системи у сфері господарської діяльності. Дозвільна система в Україні залишається найбільш бюрократичною і обтяжливою серед держав, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу. Питання в цій сфері регулюються тисячами регуляторних актів.

Проблемним питанням залишається і необґрунтовано великий перелік видів господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, який постійно розширюється. Отримання ліцензій для здійснення певних видів господарської діяльності вимагає багато часу, ресурсів суб'єктів господарювання. Сфера ліцензування перетворилася на одну з найбільш корумпованих і стала механізмом адміністративного тиску на суб'єктів господарювання, в деяких випадках механізм ліцензування використовується для неправомірного обмеження конкуренції під час здійснення господарської діяльності. Все це приводить до гальмування процесів реформування дозвільної системи та системи ліцензування, а значить і до порушення вимог законодавства у відповідних сферах.

Органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування не підтримується необхідний зворотний зв'язок з суб'єктами господарювання, неприбутковими об'єднаннями підприємців, що приводить до відчуження їх від участі у формуванні державної політики у сфері господарської діяльності.

Незначним залишається і рівень фінансової підтримки розвитку суб'єктів господарювання. Так, заходи Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні протягом останніх років профінансовані лише на 1,8 млн. грн., що у свою чергу, негативно впливає і на фінансування відповідних регіональних програм. У зв'язку з цим стає неможливим комплексне вирішення проблем в цій сфері, гальмується інноваційна спрямованість розвитку малого бізнесу [2, 30].

До того ж рівень податкового навантаження на суб'єктів господарювання в Україні залишається одним з найвищих в світі. Це, у свою чергу, обумовлює низький рейтинг України з ефективності системи оподаткування – 174 місце серед 175 держав [3].

Недосконалість державної політики у сфері регулювання господарської діяльності негативно позначається на іміджу України в світі (за наслідками, наприклад, щорічної доповіді Світового банку за оцінкою бізнес-клімату Україна зайняла 128 місце серед 175 держав) [4, 4].

Унаслідок відставання правового регулювання від стану відносин у сфері господарської діяльності Україна втрачає позитивні тенденції розвитку підприємництва, що призводить до необхідності змін законодавства в цій сфері. Зокрема, враховуючи сучасні тенденції розвитку економіки держави, слід переглянути і механізм стимулювання господарської діяльності.

Для вирішення зазначеного кола проблем і удосконалення державного регулювання господарської діяльності необхідно:

- спрощення дозвільної системи і мінімізація видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню;

- удосконалення системи оподаткування, зокрема, шляхом скорочення кількості видів податків, зборів, реформування законодавства по питаннях оподаткування ПДВ;

- усунення технічних бар'єрів під час здійснення окремих видів господарської діяльності;

- збільшення фінансово-кредитної підтримки для стимулювання розвитку підприємництва;

- недопущення неправомірного втручання державних органів і органів місцевого самоврядування в діяльність суб'єктів господарювання.

Все це можна здійснити шляхом внесення змін до законів, що діють, щодо регулювання господарської діяльності. Також необхідно забезпечити ухвалення «Податкового кодексу України» і змін до Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності».

Здійснення цих заходів забезпечить підвищення ефективності державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, всебічне дотримання законних прав громадян на підприємницьку діяльність, підвищення ролі малих і середніх підприємств та постійний розвиток національної економіки, що сьогодні є дуже важливим для нашої держави.

Держава повинна бути ефективною, тобто максимально використовувати підприємницьку енергію для поглиблення партнерства і капіталізації бізнесу. Вона ефективна лише у тому випадку, коли підтримує ті сфери, які не регулюються або слабо регулюються ринковим механізмом, - охорону здоров'я, освіту, макроекономічну стабільність, захист неімущих і так далі. Основною концепцією державного регулювання економіки України повинна стати структурна політика, а її основу скласти виборча підтримка галузей, що забезпечують виробництво конкурентної продукції, розвиток малого і середнього бізнесу, незалежність і безпеку економіки, підвищення рівня життя та добробуту народу. Адже багато в чому саме від державної політики і ефективності застосування важелів державного регулювання залежить імідж нашої держави, а відповідно і співпраця з багатьма країнами, залучення іноземних інвесторів.

Література:

1. Лисовицкий В.Н. История экономических учений. – Харьков: ООО «Р.И.Ф», 2002.–320 с.

2. Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси Україні. - 2005.-№ 6. -С. 30-31.

3. http: // www.ukrstat.gov.ua – від 10.10.08.

4. Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності // Казна.– 2007.- № 10-11.- С. 3-7.

5. Дихнич І.В. Російська практика державного регулювання міжнародного інвестиційного співробітництва на регіональному рівні // Економіка та держава. – 2008. - № 2. – С. 52-54.