Экономические науки/ 6.Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Бутирська І.В.

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Сутність інноваційної стратегії, її особливості і вибір

Найважливішими задачами управління інноваційним процесом є розробка і реалізація інноваційної стратегії конкретного суб’єкта господарювання, що підпорядковуються загальній стратегії. Інноваційна стратегія задає цілі інноваційної діяльності, вибір засобів їх досягнення і джерела залучення цих засобів.

Розробка та реалізація інноваційної стратегії є складовою частиною інноваційного менеджменту і вирішує питання управління, планування і реалізації інноваційних проектів. В межах її формування відбуваються процеси передбачення змін в економічній ситуації фірм, пошук і реалізація великомасштабних рішень, що забезпечують її виживання і стійкий розвиток за рахунок виявлених майбутніх факторів успіху.

Існує досить багато визначень поняття стратегія. У вузькому змісті стратегія визначається як набір правил для прийняття рішень; системний підхід, що забезпечує організації збалансованість і загальний напрямок росту; інструмент, що робить допомогу фірмі в умовах нестабільності [1]. У цьому плані стратегію розглядають і як процес прийняття рішень, взаємозалежний комплекс дій, комплексний план досягнення цілей чи шлях досягнення цілей [2].

У широкому змісті стратегію можна визначити як сукупність принципів, методів, засобів і шляхів дій, що використовуються для прийняття рішень, спрямованих на досягнення поставлених цілей.

Принципи стратегії, якими підприємства (науково-виробничі комплекси, фірми) керуються у своїй виробничій або ж інноваційній діяльності, охоплюють більшість її сторін і використовуються:

1) при оцінці результатів діяльності на сьогоднішній чи майбутній період часу;

2) визначенні взаємовідносин організації із зовнішнім середовищем, при обґрунтуванні конкретних інноваційних розробок, місця їх реалізації і шляху досягнення переваг над конкурентами;

3) визначенні взаємовідносин всередині організації (наприклад, відносини між службами НДДКР і маркетингу) і здійсненні оперативної діяльності [3, с.25].

При цьому стратегія характеризується наступними особливостями:

· процес вибору стратегії закінчується встановленням загальних напрямків, що забезпечують зміцнення позицій підприємства;

· вона допомагає виявляти ефективні шляхи і можливості розвитку;

· використовується узагальнена і не завжди точна інформація;

· широко застосовуються дані зворотного зв’язку (рекламації, вимоги споживачів тощо).

При розробці інноваційної стратегії необхідно розрізняти стратегію й орієнтир. Орієнтир – це ціль, якої прагне досягти організація, а стратегія являє собою засіб для досягнення мети. Стратегія, ефективна при одному орієнтирі, не буде такою, якщо орієнтири підприємства (фірми) змінюються. Стратегія й орієнтир взаємозалежні і взаємозамінні. Наприклад, окремі показники збільшення частки ринку, ріст рівня рентабельності, у певний визначений період часу можуть бути орієнтирами для організації, а в інший – можуть стати її стратегією. На верхніх рівнях управління (галузь, міністерство) збільшення частки ринку є стратегією, а на нижніх (підприємство, об’єднання) перетворюється в орієнтир [3, с.26].

Необхідність у розробці інноваційної стратегії виникає в основному при раптових змінах у зовнішньому середовищі підприємства (організації, об’єднання). До таких змін відносяться:

• насичення ринку і зниження попиту;

• радикальні зміни в техніці і технології виробництва;

• диверсифікованість виробництва і як наслідок – розширення ринкового асортименту нововведень;

• поява на ринку принципових нововведень;

• загроза нових конкурентів.

Необхідність у інноваційній стратегії виникає і коли вимоги з боку суспільства через, наприклад, різкі соціально-політичні зміни змушують підприємства різко змінювати свої орієнтири.

Розробка інноваційної стратегії починається з формулювання загальної мети підприємства. Після формулювання загальної мети визначаються конкретні цілі. Досяжність конкретних цілей залежить від їхньої реалістичності в економічній ситуації, що складається до моменту реалізації стратегії. Їх реалістичність можна забезпечити на основі прогнозу економічної обстановки та змін зовнішнього середовища. При цьому аналізуються політичні, економічні, науково-технічні, соціальні й екологічні фактори. Основною метою прогнозу є з’ясування того, що підприємство могло б почати для використання сприятливих можливостей і як відповісти на погрози, обумовлені майбутніми змінами економічної обстановки.

Розробка інноваційної політики припускає визначення цілей і стратегій розвитку підприємства на ближню і далеку перспективи виходячи з оцінки його потенційних можливостей і забезпеченості відповідними ресурсами [4, с.262].

Значимість прогнозування змін зовнішнього середовища, економічної обстановки при остаточному формулюванні інноваційної стратегії полягає у виявленні майбутніх загроз і сприятливих можливостей, виключенні несподіванок, а також пошуку нових конкуруючих технологій, виробів чи продуктів.

При остаточному виборі і формулюванні інноваційної стратегії важливо виявити можливості підприємства (організації). Тому необхідно здійснити аналіз сильних і слабких сторін його діяльності. Сильною стороною підприємства може бути науковий потенціал і рівень технічних розробок, а слабкою – рівень витрат виробництва і собівартості продукції. У таких випадках стратегію інноваційного розвитку доцільно базувати на розробці і випуску принципових нововведень. Якщо сильною стороною підприємства є вивченість ринку, завоювання його визначеної частки, то стратегія інноваційного розвитку швидше за все буде базуватися на росту частки чи ринку розширенні ринку за рахунок асортиментних зрушень, досягнутих створенням модифікацій освоєної продукції, внесенням функціональних змін у конструкцію виробів.

Попередньо виявлені й обґрунтовані шляхи досягнення цілей і порівняння прогнозів економічної ситуації і зовнішнього середовища з результатами аналізу внутрішнього середовища та внутрішніх можливостей дають підставу для остаточного вибору інноваційної стратегії.

Насамкінець варто відзначити, що єдиної моделі інноваційної стратегії, як і єдиного стратегічного управління для всіх підприємств, не існує по одній простій причині – кожна фірма унікальна за своїми характеристиками. Звідси випливає, що зміст стратегічного управління інноваційним процесом також унікальний і для кожної фірми існує своя специфічна форма. Тому вибір інноваційної стратегії залежить від багатьох факторів, зокрема ринкової позиції фірми і динаміки її зміни, виробничого і технологічного потенціалу підприємства, виду виробленого на фірмі товару, а також зовнішніх факторів.

Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

2. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / Под. ред. С.Д. Ильенковой. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.

3. Мухамедьяров А.М. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 127 с.

4. Медынский В.Г. Инновационный менеджмент: Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 295 с.