Брусенко М.А.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

БЛОКОВА ГАРМОНІЗАЦІЯ ПОНЯТІЙНОГО ПРОСТОРУ ПЛАНУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТАЛЬНА ПЕРЕДУМОВА ПЕРЕТВОРЕННЯ ЙОГО НА ДІЄВУ НОВІТНЮ СИСТЕМУ

В.І.Голіков доводив, що становлення радянської економіки відбувалося при вкрай низьких темпах розвитку її логіко-управлінської системи – апарата управління, планування, суспільних наук і науки взагалі. В.В.Юрчишин теж наголошував на недооцінці (а то й нехтуванні) економічної теорії і вважав, що реформі мали б передувати новітні науково-практичні розробки, ініційовані керуючою підсистемою при найдоцільнішому співвідношенні перспективного і оперативного управління. На його думку, час перейти до системного розвитку управління з включенням до нього і структурних, і правових, організаційних, економічних, соціальних та інших складових, всебічне опрацювання науково-методологічних і організаційно-економічних засад управління у напрямку отримання вищої управлінської якості у вигляді позитивного синергетичного ефекту. Але поки замовлень на розробку теоретичних засад системи управління так і не надійшло. Хоча, як стверджує П.Т.Саблук, несприйняття в Україні методів проведення та результатів реформи обумовлені саме незавершеністю наукових розробок (включаючи економічну теорію та її прикладні аспекти).

Державною цільовою програмою (ДЦП) розвитку українського села на період до 2015 року (затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1158 від 19.09.2007 р.) поставлена задача запровадження новітньої системи державного планування. Указ Президента України № 105 вказує, що стратегія національної безпеки – база у розробці конкретних програм, проектів і планів. Але ж відомо, що розробка різних видів програм, проектів і планів в України здійснюється на відмінній методичній базі. Тобто усі вони існують у режимі істотної автаркії, що є головною перешкодою при спробах їх інтегрування у досконалу планову систему. І першим кроком до ліквідації такого стану речей є позиціонування головних блоків понятійного простору планування (рисунок).

Рис. Позиціонування складових теоретико-понятійного

контексту системного ланцюга «план-проект-прогноз-програма»

Як відомо, система управління у колишньому СРСР базувалася переважно на виконанні «планів» та «програм». При цьому поняття «програма» зазвичай застосовувалася стосовно найбільш масштабних і довгострокових процесів (програма побудови комунізму, продовольча програма і т. і.). Поняття «проект» мало досить обмежене застосування, а поняття «прогноз» розглядалося більше як складова наукового інструментарію. Проте Концепція переходу Української РСР до ринкової економіки (1990 р.) визначила поворот від адміністративного до індикативного планування з його поєднанням аналітичних та прогнозних методів та широким інформуванням суб’єктів ринкових відносин про визначені перспективи і прогнози соціально-економічного розвитку. Надалі в країні була закріплена проектно-програмна схема (інвестиції, інформатизація, інновації, галузеві проекти і програми). З 2000 р. діє Закон «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку», який визначив ієрахію складових прогнозно-програмної системи. Але одночасно знову чуємо про потребу у формуванні системи стратегічного планування у Законах «Про планування і забудову територій» (№ 1699, 2000 р.), «Про Генеральну схему планування території України» (№ 3059, 2002 р.), «Про організацію оборонного планування» (№ 2198, 2004 р.), в Указах Президента «Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування» (№ 460, 1999 р.), «Про Стратегію національної безпеки України» (№ 105, 2007 р.), у ДЦП розвитку українського села на період до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України (№ 1158, 2007 р.). Натомість ніякої уніфікації понятійного апарату у нормативно-правовому ланцюгу «план-проект-програма-прогноз», як це робиться на рівнях теоретичних, на сьогодні не спостерігається. А це суттєво гальмує адаптацію вітчизняних законів і стандартів до міжнародних аналогів і знижує потенційну конкурентоспроможність національних товаровиробників.

Висновки. Набуття вітчизняною системою планування статусу «новітньої» та «стратегічної» можливе лише за умови практичного втілення результатів науково-обґрунтованої гармонізації понятійного простору планування з чіткою визначеністю блоків профільного ланцюга «план-проект-програма-прогноз».