Вітренко М.С., Мелентьєва О.В.

Донецький національний університет

економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського

Правові аспекти укладання кредитних договорів

Сучасний розвиток підприємництва в значній мірі залежить від ефективної діяльності банківської системи України. Важливим аспектом у цьому відношенні є кредитний ринок, що забезпечує реальну можливість отримати необхідні ресурси і здатність фінансових установ їх надати.

Процес укладання та виконання кредитних договорів в Україні недосконалий і має цілий ряд окремих правових недоліків: укладаються договори з юридичними особами, представники яких не мають належних повноважень; включення до умов кредитного договору права кредитора змінювати відсоткову ставку в односторонньому порядку; недодержання встановленої законом форми договору, подання позовів філіями банку, які не мають належних повноважень представляти банк в господарському процесі.

Такий стан фінансово-кредитних відносин потребує вироблення ефективних юридичних рекомендацій, що допоможуть правильно зорієнтуватися підприємцям при укладанні та реалізації договорів, які опосередковують кредитні відносини.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами між клієнтом та банком. Враховуючи те, що кредитні правовідносини виникають на основі двосторонніх договорів, що містять взаємні права і обов’язки сторін і поєднують правову і економічну природу, надто важливими є умови дійсності цих угод. Відповідно до ст. 638 Цивільного Кодексу України, яка дублюється ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Основні вимоги до чинності кредитного договору:

1. Погодження сторонами усіх істотних умов кредитного договору. Вони встановлюються наступними нормативно-правовими актами: 1) Цивільним Кодексом України (статті 1048-1052, 1054); 2) Господарським Кодексом України (ст. 345); 3) Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (ст. 6). Відповідно до них істотними умовами кредитних договорів виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, гарантії забезпечення виконання цих умов і відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Банк як сторона договору згідно ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»; зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

2. Кредитний договір має укладатися обов’язково у письмовій формі. Він повинен підписуватися особами, належним чином уповноваженими на це установчими документами, довіреністю і скріплюється печатками.

3. Учасники кредитних правовідносин повинні мати необхідний об’єм цивільної правосуб’єктності, що виникає у юридичної особи з моменту її створення. Підтвердженням правосуб’єктності юридичних осіб є офіційні документи: статут, свідоцтво про державну реєстрацію, довідка про внесення до ЄДРПОУ для юридичних осіб. Для фізичних осіб-підприємців - паспорт та свідоцтво про державну реєстрацію. Відповідно до ст. 50 ЦК України: «державна реєстрація фізичної особи-підприємця з видачею відповідного свідоцтва є необхідною умовою здійснення підприємницької діяльності». Надаються їх нотаріально посвідчені копії або копії, видані органом, який провів відповідну реєстрацію.

По-четверте, у зв’язку з підвищеним ризиком проведення кредитування, варто передбачити у договорі механізм забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань. Для цого найбільш оптимальними формами виступають застава (іпотека) та банківська гарантія. Правовою основою застосування названих форм слугують: Цивільний та Земельний кодекси України, закони України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про іпотечні облігації». У разі неможливості їх застосування – використовується страхування ризику невиконання боржником грошового зобов’язання. Страхування приводиться у відповідності з Цивільним та Господарським кодексами України та законом України «Про страхування». Порядок, строки, розмір страхового відшкодування та інші істотні умови, відповідно до зазначених норм погоджуються сторонами у встановленому порядку і письмово оформлюються.

У разі, якщо в процесі реалізації взаємних прав і обов’язків за договором у однієї із сторін виникне обґрунтоване бажання змінити одну з істотних умов ця сторона повинна враховувати наступне. Відповідно до правил, закріплених у статтях 651-654 ЦК України та ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даного рішення, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. У разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Нове цивільне законодавство досить виважено врегулювало договірні відносини, а саме: встановило принцип свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України). Це означає, що сторони є вільними у визначені умов кредитного договору, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Досить цікавими є наступні поради. У кредитних договорах, що пропонуються банком клієнту досить часто зустрічається така умова, що визначає право банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку по наданому кредиту. Проте, сторони є вільними у погодженні всіх умов, і, згідно ст. 651 ЦК України взаємно можуть погодити недопустимість одностороннього порядку зміни цієї умови договору.

При укладенні кредитних угод, як свідчить досвід, клієнти досить часто не приділяють уваги санкціям за невиконання умов договору, що зумовлює негативні наслідки. Тому при підписанні угоди варто звернути на це особливу увагу, запропонувавши окремі пропозиції по їх зміні, реалізуючі своє право на свободу договору. Сучасний стан ринку банківських послуг, посилення конкуренції у цій сфері примусить банки проводити більш гнучку договірну політику.

Умови сплати штрафів та пені, які встановлюються в кредитному договорі повинні відповідати правилам статей 549-552 ЦК України, що варто перевіряти при їх погодженні. Відповідно до зазначених статей неприпустимим є включення до умов договору можливості нарахування процентів на неустойку, навіть при наявності прострочення сплати попереднього платежу по кредиту і процентам відповідно до графіка. Тобто, пеня нараховується на кожну окрему суму несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання, відповідно до графіку виконання договору.

 Актами цивільного законодавства не встановлено прямої заборони на обмеження строку нарахування пені. Стаття 549 ЦК України лише встановлює, що неустойка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. У такому разі, при реалізації свого права на вільне взаємне визначення умов договору слід обмежити нарахування пені певним строком (наприклад: пеня нараховується з дня, коли боржник повинен був виконати грошове зобов’язання або його частину, але не більше ніж за 30 днів).

Таким чином, практична реалізація цих рекомендацій допоможе юридично грамотно оформити кредитну угоду, забезпечити законні гарантії її належного виконання.