Ст. викладач Єрмілова К.В., Тахтарова В.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ ЯК СИСТЕМА

Проблема сутності кредитного ризику та управління ним сьогодні є найактуальнішою для кредиторів різних рівнів, а особливо для фінансових установ. Під час визначення умов кредитного договору, і далі безпосередньо впродовж терміну його дії постає питання про вибір методів зниження ризиків, в тому числі кредитного. Ефективне управління рівнем ризику повинно включати ряд етапів, починаючи з моніторингу ризику і закінчуючи його вартісною оцінкою. Це питання не одноразове, моніторинг ризику треба проводити регулярно, постійно уточнюючи рівень ризику [2].

У світовій практиці саме з кредитуванням пов’язана значна частина прибутків банківських установ. Водночас кредитні ризики є основною причиною погіршення не лише фінансового стану вітчизняних банків, але й діяльності банків країн Європейського Союзу, США, Німеччини, Японії, Китаю, Росії та інших країн світу. Вони можуть призвести як до збільшення процентних доходів банків, так і до великого обсягу збитків від кредитної діяльності. Регулювання кредитних ризиків у банках – це неперервний процес, який здійснюється на всіх стадіях управління кредитними ризиками, вказує, де і яким чином банк повинен відкоригувати процес кредитування, вплинути на чинники виникнення кредитних ризиків, щоб уникнути втрат від кредитної діяльності. Завдання системи регулювання кредитних ризиків у банківських установах полягає у застосуванні заходів впливу, які дозволяють виявити причини негативних наслідків кредитних ризиків, а не лише констатують факт їх наявності. Впровадження ефективних систем регулювання ризиків банківського кредитування в процесі управління ними дає можливість визначити їх оптимальний рівень та забезпечити прибутковість кредитної діяльності банківських установ. У зв’язку з цим регулювання саме кредитних ризиків є необхідною частиною стратегії і тактики виживання та розвитку банків всього світу. Воно може здійснюватися як на макро-, так і на мікрорівнях. Прикладом регулювання кредитних ризиків на рівні банківських установ групи держав (на макрорівні) є стандарти достатності капіталу, розроблені Базельським комітетом з банківського нагляду.

Наприкінці 1980 р. Банк міжнародних розрахунків з допомогою Базельського комітету з банківського нагляду ініціював розробку стандарту достатності капіталу з урахуванням ризику з метою підтримання стабільності міжнародної банківської системи. Ця ініціатива зумовила прийняття Базельської угоди про капітал у 1988 р. (нормативи “БАЗЕЛЬ – 1”).Угода була ратифікована понад 100 країнами світу, однак розвиток світового ринку капіталів, банківського бізнесу провідних високорозвинених країн та зростання ризиків у діяльності банків зумовили пошук та застосування нових підходів до визначення достатності банківського капіталу та оцінки рівня ризиків. Тому світовий банківський бізнес, що інвестує кошти в реальну економіку шляхом кредитування переходить на нові стандарти “БАЗЕЛЬ – 2”, які були розроблені у червні 1999 року [3].

В Україні Національний банк прийняв рекомендації Базельського комітету, і зараз разом з іншими заходами щодо вступу України до ЄС відбувається підготовка до впровадження системи управління ризиками. Сьогодні практично всі українські банки мають свою систему управління ризиками в тій чи іншій формі, а Нацбанк, окрім цього, має функції наглядового органу, який створює інструкції та рекомендації щодо роботи комерційних банків, зокрема з мінімізації кредитного ризику, а також приймає звіти про виконання інструкцій та роботу банків [2].

Згідно із рекомендаціями Базельського комітету та світовим досвідом регулювання кредитних ризиків у банках, ключовими способами регулювання кредитних ризиків є врахування факторів виникнення кредитних ризиків та їх достовірна оцінка (визначення внутрішнього кредитного рейтингу позичальника), вдосконалення організаційної структури і адекватний розподіл повноважень у процесі регулювання кредитних ризиків, а також секюритизація кредитів [3].

Управління кредитними ризиками включає передбачення ризиків, визначення їх вірогідних розмірів і наслідків, розробку і реалізацію заходів щодо запобігання або мінімізації пов’язаних з ними втрат.

Найважливішими елементами систем управління ризиками є:

- чіткі і документовані принципи, правила і директиви з питань торгової політики банку, управління ризиками, організації трудового процесу і термінології, що використовується;

- створення спеціальних груп управління ризиками, не залежних від комерційних підрозділів банку, так, керівник підрозділу кредитних ризиків має звітувати перед директором по кредитах (“Chief Credit Officer”), тобто перед органами вищого керівництва банку;

- встановлення лімітів ринкових і кредитних ризиків і контроль за їх дотриманням, а також об’єднання ризиків за окремими банківськими продуктами, контрагентами і регіонами;

- визначення періодичності інформування керівництва банку про ризики;

- всі елементи системи контролю і управління ризиками регулярно перевіряються аудиторами, що не залежать від комерційних служб банку [1].

На думку світових аналітиків, найдосконаліша система оцінки та регулювання кредитних ризиків, розроблена американським державним агентством з іпотечного кредитування Fannie Mae, кредитний портфель якого наприкінці 2001 р. становив понад 15 млн. кредитів загальною сумою 1,5 трлн. доларів США. У 2002 – 2003 рр. процесами регулювання кредитних ризиків у цьому агентстві займалися 700 спеціалістів, тобто 63% персоналу кредитних відділів головного управління. За даними агентства Fannie Mae, у 2002 р. частка проблемних кредитів становила всього 0,49%, однак серйозні порушення сплати боргів виникли лише по третині вказаних кредитів. Fannie Mae та інші американські кредитні організації при видачі кредитів індивідуальним та корпоративним контрагентам також використовують кредитні рейтинги, які визначаються за спеціальними методиками на основі кредитних історій контрагентів[3].

Таким чином, ефективне регулювання кредитних ризиків при здійсненні банками операцій кредитного характеру сприяє як стабілізації і розвитку економіки держави в цілому (внаслідок підвищення економічної ефективності кредитних вкладень, зменшення кількості банкрутств банків, фінансового зростання підприємств позичальників та покращання задоволення потреб населення через кредитування), так і підвищенню економічної ефективності кредитної діяльності банківських установ зокрема. Тому впровадження у вітчизняну банківську практику адекватних методик оцінки та регулювання кредитних ризиків, удосконалення методів їх мінімізації сприятиме не тільки зростанню надійності функціонування і прибутковості банків, але й покращенню найважливіших показників діяльності вітчизняної банківської системи загалом.

Література:

1. Кавкин А. Нетрадиционные способы управления кредитными рисками // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – №11. – С. 79-87.

2. Кошевцова М. Світовий досвід управління кредитними ризиками // Схід. – 2006. - №1 (73). – С.26-29.

3. Слобода Л. Зарубіжний досвід регулювання кредитних ризиків та перспективи його застосування у вітчизняних банках // Регіональна економіка. – 2004. - №3. – С.209-217.