К.і.н. Куцаєва Т.О.

Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», Київ

Щодо участі у Великій Вітчизняній війні штрафних рот і батальйонів 1. Отечественная История

Означене питання постійно привертає увагу дослідників. До зроблених наукових висновків, зокрема Т.В. Веронської, О.Є. Лисенка і С.В. Сидорова (12), додамо кілька аспектів, узагальнених з мемуарів і науково-публіцистичної літератури. Штрафні роти і батальйони (далі штр. роти і штрафбати) – це особливі військові формування для відбування військовослужбовцями покарання за кримінальні і військові злочини (за законом від 7 серпня 1932 р.: здача у полон, мародерство, погане поводження з полоненими тощо), вчинені у військовий час. Формування штр. рот і штрафбатів у Червоній армії почалось після видання наказу Народного Комісара Оборони СРСР (далі НКО) № 227 від 28 липня 1942 р. «Про заходи зі зміцнення дисципліни і порядку у Червоній армії і забороні самовільного відходу з бойових позицій». Він визначав комплекс заходів, направлених на рішуче укріплення порядку і дисципліни у військах у період їх відступу влітку 1942 р. Наказ пронизаний вимогою – «Ні кроку назад!». Але, О.В.Пильцин – командир 8 окр. штрафбату Центрального (1 Білоруського) фронту пише: «ці частини формували не тому що вже ні кому було захищати Вітчизну… це не був останній подих надії» (2. – с. 113).

Наказ № 227 посилався на успішний досвід німців (6. – с. 440). Однак, ще у 1878 р. у царській російській армії, а у 1919 р. у Червоній, були створені дисциплінарні частини, що називалися штрафними. Під різними назвами (дисциплінарна рота, батальйон) вони існували до 1934 р. На нетривалий час, на початку Другої Світової війни, їх відновили (1940 р. – 12 серпня 1941 р.), а потім усіх засуджених з цих частин відправили у діючу армію і флот (4. – с. 200-201). Нове положення про дисциплінарний батальйон у ЗС СРСР затвердили 23 березня 1966 р. У 1988 р. редакція «Военно-исторический журнал» зазначила: «По просьбе читателей мы публикуем полностью приказ НКО № 227, известный как приказ Сталина «Ни шагу назад!» (7. – с. 73). Отже цілий пласт історії пов'язаний з наказом № 227, що мав гриф «без публікації» тривалий час було випущено, хоча штр. частини юридично існували майже усю війну (кінець 1942 р. – літо 1945 р.) (1. – с. 186, 6. – с. 441, 9. – с. 141). З року у рік відкриваються нові аспекти теми і серед них спогади командирів штрафників, українців О.О.Салганського і М.Г.Ключка (10).

Перетворення офіцера у штрафника було ганебним. Перед відправкою у штрафбат «новий» штрафник ставав перед строєм своєї частини, зачитувався наказ, де роз`яснювалась суть вчиненого ним злочину. По закінченню терміну перебування у штр. частині укладались спеціальні документи про поновлення з грифом «таємно», за підписом командуючого фронтом і членами Військової Ради фронту. Ними офіційно знімалась судимість, поновлювались військові звання, виносилась постанова про повернення нагород. Офіцерів, як правило, повертали у їх частини, колишніх «оточенців» – у полк резерву офіцерського складу (2. – с. 148-150). За звичай підписання наказу про реабілітацію чекали місяць (2. – с. 183). За бойові відзнаки штрафник знов ставав перед складом батальйону і зачитувався наказ про його дострокове звільнення з штр. частини, у якому роз`яснювалась суть вчиненого ним подвигу.

У штр. частини могли бути направлені солдати, офіцери і політпрацівники, притягнуті військовим трибуналом до суду за самовільне залишення позицій, пропаганду відступу, а командирів і за дії, які допустили відступ без наказу вищого начальства. У штр. частини направляли і військовослужбовців, засуджених трибуналом за кримінальні і військові злочини, із застосуванням відстрочки виконання вироку до завершення війни (Наказ НКО № 323 від 16 жовтня 1942 р.) (2. – с. 302-305). Проте, наказ НКО № 004\0073\006\23сс від 26 січня 1944 р. «Про порядок застосування примітки 2 до ст. 28 КК РСФСР і направлення засуджених у діючу армію» чітко розділив кримінальних злочинців, яких могли відправити на фронт з тюрем. До них не відносились засуджені за контрреволюційні злочини, бандитизм, розбій, грабунок, крадії, рецидивісті і ті, хто неодноразово дезертирував з армії.

Сержантів і рядових могли направити у штр. частини розпорядженням командира полку або дивізії за дезертирство, невиконання наказу, крадіжку військового майна, порушення правил караульної служби тощо (Накази НКО № 0413 від 16 жовтня 1942 р., 21 серпня 1943 р.) (2. – с. 306-307). Були випадки відправки у штр. частину «за критику начальників».

Термін перебування у штр. частини визначався у 1-3 міс. або до поранення у бою або вчинення подвигу або представлення до урядової нагороди (6. – с. 440). У штурмовому батальйоні термін було скорочено до 2 міс. Принцип того, що поранений штрафник, викупив свою провину кров`ю, тому повністю поновлений у правах, був непорушний (2. – с. 64-65).

Правовий статус солдатів і офіцерів у штр. частинах визначали спеціальні положення НКО від 26 вересня 1942 р.: про штрафбати, роти діючої армії і загороджувальні загони. У період перебування у штр. частині усі іменувалися одним воїнським званням – штрафні рядові. Зокрема, потрапляючи у штрафбати особи середнього, старшого командного і політичного складу, підлягали розжалування у рядові. У штр. роти потрапляли рядові бійці і молодші командири. На період перебування у штр. частині у них вилучали і передавались на зберігання у армійські відділи кадрів ордени і медалі. Видавалась червоноармійська книжка спец. зразку.

Військовослужбовці штр. частин поділялись на постійний склад «з числа найбільш вольових командирів, політпрацівників» (командування батальйону, роти, взводу, офіцери штабу і управління, комісари, політпрацівники, старшини, писарі, санінструктори) і перемінний склад (рядові, яких могли призначити на посади молодшого командного складу) (6. – с. 440). Постійний командний склад штр. частин комплектувався із звичайних кадрових офіцерів, як правило досвідчених фронтовиків. Для них у 2 рази були скорочені терміни вислуги у званнях, місяць служби при призначенні пенсії рахувався за 6 міс. Але, постійний командний склад для штр. частин і підрозділів спеціально не готувався (6. – с. 440). Щодо рядових штрафників, то якщо у звичайних, навіть гвардійських частинах, доба на фронті зараховувалась за 3, то у штрафбатах – 6. Усі звільнені зі штрафбату поновлювались у званні і правах. Інвалідам призначалась пенсія з окладу останньої посаді перед зарахуванням у штр. частину. Наприкінці війни практикували дострокове і масове звільнення бійців тієї чи іншої штр. частини, як після проведення вдалого бою (5. – с. 614-615).

Командир і комісар штрафбату користувався по відношенню до підлеглих правами і дисциплінарною владою командира і комісара дивізії, їх заступники – командира і комісара полку. Домагаючись виконання бойової задачі, за невиконання наказу, «членовредительство», втечу з поля бою і спробу переходу до ворога, вони були зобов’язані застосовувати усі міри покарання, навіть до розстрілу на місці (3. – с. 489). Однак, право принижувати або ображати підлеглих їм ні хто не давав (6. – с. 440).

Найчастіше штрафників нагороджували медаллю «За відвагу», «За бойові заслуги», орденом «Вітчизняної війни» (але лише ІІ ст.) і «Слави» ІІІ ст. (2. – с. 63-64). Але, так як останній був «солдатським», а не «офіцерським» (за деякими виключеннями), тому на грудях поновленого у званні офіцера орден «Слави» вказував на те, що він був штрафником. Отже вони не долюблювали цей орден і приймали його зі «скрипучим серцем» (2. – с 120).

У кожній загальновійськовій армії було 3 штр. роти. Повітряні і танкові армії їх не мали і направляли своїх штрафників у загальновійськові. Так наказ НКО № 0685 від 9 вересня 1942 р. визначив: «Льотчиків-винищувачів, які ухиляються від бою з противником, піддавати суду і переводити у штр. частини у піхоту». Але, наводять факти, що Сталіним було видано таємний наказ про створення спец. ескадрильї з льотчиків-штрафників (11. – с. 11).

Кількість штр. частин не була постійною і коливалась в залежності від кількості направлених туди військовослужбовців. Середньомісячна чисельність особового складу практично ні коли не піднімалась до встановленої наказом № 227 (800 осіб для штрафбату, 150-200 – штр. роти), і в цілому складала 226 осіб у батальйоні і 102 у роті (5. – с. 614-615). Загалом було створено 29 штурмові батальйоні, 68 штрафбати, 1102 штр. роти і 6 штр. взводів. Але кількість одночасно діючих частин менша, адже вони існували у різні періоди. Доля штрафників у 1944 р. була 0.42 % від чисельності діючої армії. За усю війну у штр. частини направили 427.910 осіб, а загалом через ЗС за цей час пройшло 34.476.700 осіб. Отже, кількість штрафників складала 1.24 % від усієї діючої армії за війну. (1942 р. – 24.993 осіб, 1943 р. – 177.694, 1944 р. – 143.457, 1945 р. – 81.766) (2. – с. 20-21, 6. – с. 441). Однак додаючи до цих цифр штрафників-в`язнів з тюрем, наводять цифру 1,5 млн. в цілому і подекуди вважають її також заниженою (9. – с. 143). Середньомісячні втрати штр. частин у 3-6 разів були більше звичайних військ у тих самих наступальних операціях (2. – с. 22).

Перемінний склад штр. частин поповнювався за рахунок бойових офіцерів, які проштрафились, «оточенців» (колишні офіцери, які опинились у оточенні, були на окупованій території і не брали участь у партизанських загонах), невеликої кількості військовополонених офіцерів звільнених з нацистських концтаборів або тих, хто втік з полону і пройшов перевірку СМЕРШ. Наприкінці війни, хоч і рідко, з`являється нова категорія штрафників – колишні офіцери, засуджені у перші роки війни і навіть до її початку, які відбули деяку частину свого строку у тюрмах, переважно добровольці.

У розпал Курської битви НКО видав наказ № Орг\2\1348 від 1 серпня 1943 р. «Командуючим військам Московського, Приволзького і Сталінградського військових округів про формування окремих штурмових стрілецьких батальйонів»: «Для надання командно-керівному складу, який довгий час знаходився на території окупованій ворогом і не брав участь у партизанських загонах, зі зброєю у руках довести свою відданість Вітчизні». З`явився інший різновид штр. частин з тих, хто утримувався у спец. таборах НКВС. Штурмові батальйони мали використовуватись на найбільш активних ділянках фронту. Направлені у ці батальйони, на відміну від штрафників, не були засуджені і позбавлені офіцерських звань, їх родинам зберігали пільги і переваги, передбачені законом для родин командного складу (2. – с. 203-205).

Штр. частини вели бої не окремо, а у загальних бойових порядках армії. Як правило штрафбат приписувався стрілецькій дивізії, штр. рота – полку. Їх часто застосовували для розвідки боєм, взяття укріпленого опорного пункту ворога тощо. Через малу чисельність особового складу штр. частини не могли вирішувати на фронті яких-небудь самостійних завдань. Вважається, що до серпня 1943 р. у штр. частини відправляли і жінок, але потім цю практику відмінили (9. – с. 145). Документом, що заборонив направляти офіцерів-жінок у штр. частини є наказ НКО № 0244 від 6 серпня 1944 р. «Про порядок направлення у діючу армію офіцерів, які засуджені військовими трибуналами із застосуванням відстрочки виконання вироку до завершення війни» (2. – с. 313).

По завершенню війни видали Указ Президії ВР СРСР від 7 липня 1945 р. «Про амністію у зв`язку із перемогою над гітлерівською Німеччиною». Він фактично анулював штр. частини і звільнив засуджених і направлених у діючу армію. З них було знято судимість і припинено провадження по справах. Але не застосовувалась амністія до неодноразово засуджених за трати, крадіжки, грабунки, хуліганство. Більшість штрафників поновили у правах. (2. – с. 124).

Література:

1. Дайнес В. Штрафбаты и заградотряды Красной Армии. – М., 2008.

2. Штрафбаты по обе стороны фронта: Сб. / И. Пыхалов и др. – М., 2007.

3. Пыльцин А. Правда о штрафбатах. – М., 2007.

4. Советская военная энциклопедия в 8 томах. – Т. 3. – М., 1977.

5. Великая Отечественная война. 1941-1945. Энциклопедия. – М., 2005.

6. Россия и СССР в войнах ХХ века: Стат. исследование. – М., 2001.

7. Военно-исторический журнал. – 1988 р. – № 8.

8. Балашов А.И., Рудаков Г.П. История ВОВ. – СПб., 2006.

9. Соколов Б.В. Вторая мировая: факты и версии. – М., 2007.

10. В.Жуковський. Слави не шукали. К.: Україна, 2000. – С. 26; Д. Савчин. Штрафники не кричали «Ура!» / «Зеркало недели». – 20.05.2000. – № 20. – С.11.

11. «В бой идут одни штрафники». Сегодня. 7 грудня 2004 р.

12. УІЖ. –№ 3. – 2006 р. – с. 137-149.; УІЖ. – № 6. – 2004 р. – с. 60-68.