Історія / 3. історія науки і техніки

Мудрук О.С.

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека Української академії аграрних наук, м. Київ, Україна

Техносфера в теорії еволюції наукової думки про грунт

Абстрактним, ідеалізованим об’єктом створюваної утилітарної теорії еволюції наукової думки про феномен грунту є терракомплекс, який являє собою певну систему взаємопов’язаних понять про біосферну, ноосферну і техносферну складові феномену грунту і його використання.

Історія техносфери – це історія поступової передачі машинам, приладам функцій людини, історія опредмечування фізичних і інтелектуальних функцій людини. Тому технічний прогрес -це еволюція системи суспільство – виробництво. Зв'язок між людиною й машиною відбиває рівень розвитку науки й техніки й суспільні виробничі відносини.

У міру розвитку виробництва, науки, техніки фізичні функції людини в системі людин – машина поступаються місцем його інтелектуальним, соціальним функціям – функціям регулювання й управління.

Виділяються наступні фази розвитку техносфери, пов'язані з обгрунтуванням різних енергетичних джерел: біоенергетична, машинного виробництва, автоматизованого виробництва.

У середині XX ст. у результаті попередніх етапів розвитку техносфери від людини машині були передані виконавча й рухова функції керування.

Сутність сучасної науково-технічної революції в області техносфери складається в передачі функції керування від людини технічним пристроям. Технічні пристрої, що управляють машинами, персоніфікують собою фазу автоматизації в розвитку техніки.

Виробнича необхідність автоматизації обумовлена вимогою безперервності технологічного процесу, що характеризується високими параметрами (швидкістю, потужністю, інформаційною ємністю).

Автоматизація різко підсилює інтенсифікацію виробництва й ріст одиничної потужності машин, агрегатів і установок. Перехід до більших одиничних потужностей обумовлюється техніко-економічними факторами, тому що концентрація потужності дозволяє значно підвищити продуктивність праці.

Удосконалювання об'єктів техносфери відбувається в напрямку все більшого нагромадження енергії й негентропії. Законом еволюції техносфери є закон росту здатності здійснення зовнішньої роботи.

Розвиток енергетики техносфери характеризується зміною домінуючих енергоресурсів. Кожний наступний енергоресурс, як правило, удвічі якісніший, чим попередній. Якщо прийняти теплоту згоряння умовного палива за 7х10³ ккал/кг, то теплота згоряння корму для худоби, дров, вугілля, нафти й урану співвідносяться як 0,17 : 0,35 : 0,7 : 1,4 : 2,4.

З ростом якості енергоресурсів відбувається перебудова структури виробництва, пов'язана зі збільшенням частки більш високоякісних енергоресурсів. Якісними характеристиками змін структури виробництва енергоресурсів є середньозважена якість енергоресурсів і інформаційна міра розмаїтості енергосистеми.

Зв'язок між енергооснащеністю праці й середньозваженою якістю енергоресурсів визначається соціальними факторами.

На основі наукового узагальнення еволюції техносфери В. І. Вернадський відкрив наростаючу тенденцію, що веде до сумісності й злиття в майбутньому природних і суспільних процесів у єдиний соціально-природний комплекс. Рушійною силою цього процесу є праця й розум людини. Розум робить працю більш ефективною, забезпечуючи прискорення темпів росту продуктивності праці, темпів росту корисної потужності суспільства.

Завдяки праці й розуму людини відбувається наростання потоку вільної енергії в розвитку людського суспільства. Здатність людства робити роботу росте й становить сьогодні близько 1% від потужності біосфери. При збереженні існуючих тенденцій приблизно через 100 років вона стане рівною потужності біосфери. Згідно В. І.ернадському, єдино розумним виходом бачиться погоджений ріст корисної потужності біосфери й техносфери як єдиної соціально-природної системи - ноосфери.

У планетарному масштабі ноосфера означає соціально-природну цілісність, становлення й розвиток якої визначається колективним розумом людства, що пізнає й правильно застосовує закони збереження й розвитку природи й суспільства в їх взаємному внутрішньому зв'язку.

Ноосферное бачення світу припускає розуміння того, що всі процеоси природи, суспільства й мислення перебувають у закономірному зв'язку й розвитку. Тому будь-яке порушення цих зв'язків породжує негативні явища.

Знання законів природи й суспільства, їх уміле використання стає, нагальною необхідністю. Обєктивним критерієм колективного розуму стає практична діяльність.

Література:

1. Мудрук О.С. Структура теорії еволюції наукової думки про утворення і використання грунтів / О.С. Мудрук // Історія науки і біографістики. – 2008. – Вип. 2. – Режим доступу до журналу: http://www.nbuv.gov.ua/E–Journals/INB/2008–2/06mosdvs.html

2. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление : неопубликованные фрагменты / В. И. Вернадский // Вопросы истории естествознания и техники. – М., 1988. – № 1. –С. 71–79.

3. Падуков В. А. Основные черты эволюции техносферы / В. А. Падуков // Оболочки земли и их взаимодействие : сб. тез. докл. – Л. : Изд-во ГО СССР, 1988. – С. 103–104.