Гордієнко Н.М.

Національний Технічний Університет України «Київський Політехнічний

Інститут», Україна

Компенсація як засіб перекладацьких трансформацій при перекладі художніх творів.

Значення перекладу в історії людської культури – величезне, але незаперечним є той факт, що процес перекладу або міжмовна трансформація є надзвичайно складним явищем, так як у процесі перекладу відбувається не тільки зіставлення різних мовних систем, а й зіткнення різних культур, і навіть цивілізацій. Беручи до уваги надзвичайно важливу роль художнього перекладу у розвитку мови і збагаченні культури народу, безсумнівно парадоксальним є те, що таке розповсюджене явище, як переклад, все ще залишається недостатньо зрозумілим. В зв’язку з цим доцільно розглянути такий засіб лексико-граматичних перекладацьких трансформацій як компенсація, завдяки якому і з’являється можливість якомога рівноцінної передачі змісту оригіналу.

Характерні особливості художньої літератури, безмежна різноманітність лексичних, граматичних і синтаксичних засобів мови, виявлення у кожному випадку індивідуальної художньої манери письменника, розмаїття сполучень книжно-письмової і усної мови, - все це разом надзвичайно ускладнює питання про художній переклад. При перекладі художньої літератури завжди постає завдання – відтворити індивідуальну своєрідність першоджерела. Завдяки саме компенсації перекладач отримує можливість в якомога повній мірі відтворити ідею першотвору, стильові своєрідності оригіналу, зберегти його красу, а також відтворювати побут епохи та країни, до якої належить оригінал.

Компенсацією називається такий спосіб перекладу, при якому елементи змісту оригіналу, що були втрачені при перекладі, передаються в тексті якимось іншим чином для компенсації семантичної втрати. Іншими словами, це заміна непереданого елементу оригіналу аналогічним або яким-небудь іншим елементом, що компенсує втрату інформації і здатний справити подібну дію на читача. Слід звернути увагу на те, що явище компенсації не має достатнього висвітлення в лінгвістичній літературі, незважаючи на її значення при перекладі художньої літератури. В перекладацькій практиці використовуються три види компенсації. Компенсація аналогічним прийомом (повна компенсація) застосовується в іншому місці перекладу по відношенню до позиції цього прийому в оригіналі і в найбільш повній мірі забезпечує еквівалентність перекладу. Компенсація іншими прийомами (часткова компенсація) частіше використовується на місці непереданого прийому оригіналу і поповнює втрати лише частково. Суцільна компенсація застосовується тоді, коли автор навмисне приводить абсурдний порядок слів для того, щоб підкреслити пародійність тексту. А отже, ми говоримо про суцільну компенсацію тоді, коли в перекладі взагалі може не бути словникових відповідників оригіналу. Як приклад можна навести переклад «Слова о ежегодниках» Уільяма Теккерея. Отже, можна з впевненістю стверджувати, що засіб компенсації є ілюстрацією того положення, що еквівалентність перекладу забезпечується на рівні не окремих слів, а на основі всього тексту в цілому.

Враховуючи той факт, що у працях, присвячених питанням теорії перекладу відсутня системна розробка даного прийому перекладу та його класифікація, була зроблена спроба за допомогою зіставно-порівняльного аналізу текстів першоджерела та перекладу класифікувати ті мовні елементи, що підлягають прийому компенсації при перекладі. Слід зазначити, що вибір художніх творі був не випадковим. Справа в тому, що саме «нестандартні» явища вимагають застосування компенсації. Тому після тривалого аналізу багатьох художніх творів, увага була зосереджена на романі Чарльза Діккенса «Олівер Твіст», в якому автор розкриває звичаї лондонського «дна», що накладає неабиякий відбиток на мову героїв. Іншим твором для проведення аналізу був обраний роман Марка Твена «Пригоди Гекльберрі Фінна», адже ми пам’ятаємо специфічну мову негра Джіма. Звісно, що не могла оминути нашої уваги і мова головної героїні «Пігмаліоні» Бернарда Шоу квіткарки Лайзи Дулитл. Розмаїття соціально-обумовлених порушень граматичних, лексичних та фонетичних норм мови надає чудову можливість для застосування компенсації.

Виходячи з результатів проведеного зіставно-порівняльного аналізу текстів оригіналу та перекладу, був зроблений висновок, що прийому компенсації підлягають такі мовні елементи, як розмовна мова, відхилення територіального типу, головним чином елементи діалекту, відхилення соціального типу (жаргони, суржик, розмовно-знижена мова), дитяче мовлення, ламана мова, каламбури, а також ті елементи мови оригіналу, що не мають еквівалентів в мові перекладу.

При перекладі художнього тексту широко застосовується метод адекватних замін, який полягає в тому, що для точної передачі думки перекладач повинен відірватися від словникових і фразових відповідників і шукати вирішення завдання виходячи з цілого: змісту, ідейного напрямку та стилю першоджерела. Перекладач опиняється в скрутному становищі при необхідності відтворення одиниць, які виявляють в мові відмінні риси її носія. Наприклад, соціально обумовлені вимовні особливості, які звісно ж не можуть мати еквівалентів в мові перекладу, передаються методом компенсації за рахунок одиниць інших рівнів: введення розмовно-зниженої лексики, порушення граматичної норми або ж введенням соціально-обумовлених вимовних елементів, але таких, що є характерними вже для мови перекладу. Вірність сказаного можна продемонструвати на прикладах компенсації при перекладі ламаної та неправильної мови неосвіченої Лайзи Дулитл:

The flower girl. Theres menners f’ yer!Te-oobanches o voylets trod into the mad.

Квіткарка. От маніри! Ди-ва пучечки хвіялок сатоптав у грязюку!

Будь-яке навмисне відхилення від літературної мови може бути показником соціального статусу, територіальної та расової належності або ж навіть індивідуальної вимовної манери. Отже, ці особливості повинні бути обов’язково відтворені в перекладі належним чином. Частіше перекладачу доводиться звертатися до нелокальної компенсації, відходити від словникових відповідників, фіксувати ті мовні елементи, які могли б викликати неправильну вимову саме у представників мови перекладу.

Результати порівняльного аналізу показали, що при перекладі художнього тексту завданнями перекладу є не тільки збереження змісту оригіналу, але й його стилістичних та експресивних особливостей. Завдяки прийому компенсації всі «нестандартні» елементи мови оригіналу можуть бути відтворені у мові перекладу, і таким чином досягається комунікативна рівнозначність різномовних текстів. На базі порівняльного аналізу також можна стверджувати, що універсальних правил відтворення втраченого значення не існує. Перекладач у кожному окремому випадку знаходить своє найбільш вдале вирішення проблеми, він діє ситуативно, виходячи з поставлених перед ним завдань. Успіх роботи з будь-якими елементами мови оригіналу, що підлягають компенсації при перекладі в багатьом залежить від почуття міри, смаку та досвіду викладача.

Література:

1.Влахов С., Флорин С., Непереводимое в переводе. – М.: Высш. шк., 1986.

2.Комиссаров В.Н. Теория перевода: (Лингвистические аспекты). – М.: Высш. шк., 1990.

3.Корунець І.В. Теорія і практика перекладу. – Вінниця: Нова книга, 2000.

4.Рецкер Я.И. Теория перевода и переводческая практика. – М.: Междунар. отношения, 1984.

5.Якименко Н.В. Игра слов в английском языке. – К.: Дніпро, 1984.