Право/ 9. Цивільне право

Єрмоліна М.Б., науковий керівник – Пендюр В.В.

Буковинська державна фінансова академія

Особливості цивільно–правового захисту прав власності

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 2, глави 6-12).
Поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб’єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.
Дана проблема виглядає особливо актуальною в зв’язку з процессами формування правової держави та багатоманіття форм власності в Україні. У статті 13 Конституції України записано: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом”.
Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо, окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.

Власність є основою економічного розвитку суспільства, тому держава в особі своїх правоохоронних органів захищає усі форми власності різними правовими засобами. В ст. 13 Конституції України зазначено, що держава забезпечує захист усіх суб’єктивних прав власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Особливості цивільно-правового захисту права власності, порівняно з іншими видами, пов’язані з тим, що він має на меті відновлення порушених прав, попереднього майнового стану особи, права якої порушено.
Прикладом звернення громадянина або юридичної особи до цивільно-правового захисту свого права власності може бути пред’явлення власником позову про витребування речі, яку в нього вкрадено. Також, якщо хтось заважає власникові користуватися своєю річчю, власник може пред’явити позов про усунення перешкод у користуванні нею. Далі, якщо власник з тої чи іншої причини не може витребувати річ, що вийшла з його володіння, він може за певних умов може вимагати відшкодування завданих йому збитків і поновити свій попередній стан у такий спосіб.
Різні норми й інститути цивільного права відіграють неоднакову роль у справі захисту права власності. Тому всіх їх можна умовно поділити на три категорії.
Правові норми першої з них встановлюють або закріплюють приналежність (привласненість) матеріальних благ певним суб’єктам і беруть іх, таким чином, під захист закону. До цієї групи норм належать, зокрема, норми Конституції України, закону “Про власність”, який чітко визначає можливість існування різних форм державної, колективної та індивідуальної власності.
Норми права, що належать до другої групи, забезпечують умови для здійснення власниками належних їм прав. Вони також відіграють важливу роль у захисті права власності. Прикладдами можуть бути норми. Що встановлюють конкретний цивільно-правовий режим окремих об’єктів права власності – необхідність їх регламентації, можливості відчуження тощо.
Нарешті, третя категорія охоплює норми, що встановлюють відповідальність за скоєння незаконних дій з чужим майном, за завдавання матеріальної шкоди власникові тощо. Ці норми безпосередньо охороняють і захищають повноваження власника від протиправних посягань.
Отже, “…в цивільному праві прийнято розрізняти, по-перше, охорону відносин власності в широкому розумінні слова з допомогою всіх норм цивільного права, що забезпечують нормальний і безперешкодний розвиток економічних відносин; по-друге, охорону відносин власності у вузькому розумінні , або їх захист – як сукупність тих цивільно-правових засобів (способів), які застосовуються у зв’язку зі скоєнням правопорушень протии відносин власності”.

Значне місце в Законі України “Про власність” посідають норми, які передбачають гарантії та захист права власності. В більшості - це цивільно-правові норми, які мають бути підставами для подальшого вдосконалення цивільно-правового захисту права власності.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту прав власності є віндикація, тобто витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Воно здійснюється шляхом пред’явлення позову в суди загальної юрисдикції, господарські чи третейські суди.

Згідно ст. 50 вищезгаданого Закону України “Про власність”, власник має право вимагати повернення свого майна із чужого незаконного володіння, але витребувати майно він може лише від незаконного володільця.

За віндикаційним позовом власник може витребувати свою річ у натурі. Тому такий позов не може бути задоволений при відсутності у відповідача речі. Якщо в особи, що вкрала річ, вкраденого немає, то до неї також можна пред’явити вимоги, але мова уже піде не про повернення вкраденого, а про відшкодування заподіяної шкоди. В такому випадку буде мати місце не віндикаційний позов, а позов зобов’язального характеру.

Не можна витребувати річ і у випадку, коли володілець настільки змінив її, що вона вже перетворилася на іншу річ.

Предметом віндикаційного позову може бути витребування індивідуальної речі, тому вона має бути індивідуально визначена, або визначена кількістю, мірою чи вагою.

У відповідності до ст. 320 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно, передачі усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Згідно п. 3 ст. 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передачі доходів.

Із змісту ст. 390 ЦК України випливає, що залишити за собою зроблені поліпшення або вимагати відшкодування зроблених на поліпшення затрат може лише добросовісний володілець.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала право на його відчуження, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно від набувача, коли воно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; або коли майно було викрадено у того чи іншого; чи вибуло з їхнього володіння не з їх волі іншим шляхом.

Разом з тим, при аналізі ст. 388 ЦК України можна дійти висновку, що при наявності певних умов майно може бути витребувано і у добросовісного набувача. Це стосується всякого майна, за винятком грошей і цінних паперів на пред’явника.

Про порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника регламентується ст. 389 ЦК України. Особливістю віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника є те, що вони не можуть бути витребувані від добросовісного незаконного набувача.

Від незаконного недобросовісного набувача гроші, а також цінні папери на пред’явника можуть бути витребувані в усіх випадках.

Особливий порядок віндикації грошей та цінних паперів на пред’явника встановлено з метою зміцнення і розвитку цивільного обороту.

Порушення прав власника можуть полягати не тільки у позбавлені його володіння річчю, оскільки власнику крім права володіння, належить ще й право користувача та право розпорядження річчю. Ці права власника теж можуть бути порушені. Власнику при здійсненні ним свого права володіння річчю, може хтось перешкоджати в користуванні або розпорядженні нею. В такому випадку власник може у відповідності до ст. 391 ЦК України, вимагати усунення порушень його прав. За цією нормою власник може вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоча би ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.

Захист права власності здійснюється і у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред’являється не безпосередньо власником, а особою, яка володіє майном в силу закону або договору з власником майна.

І віндикаційний, і негаторний позови належать до позовів речового характеру. Ці засоби захисту у своїй основі мають речові правовідносини, які виникають між власником і іншими особами.

Проте захист права власності здійснюється не тільки згаданими засобами. Не завжди може власник пред’явити віндикаційний позов, коли він втратив право володіння річчю. Якщо речі у незаконного володільця вже немає, не можна і вимагати її повернення, а у деяких випадках річ взагалі не може бути витребувана у добросовісного набувача.

Але це не означає, що власник у цих випадках ніяк не може захистити свої права. Він може використати зобов’язально-правові заходи захисту права власності. Тут вимоги власника випливатимуть із зобов’язальних відносин., які виникли між ним і наймачем на підставі договору.

Література:

1. Конституція України від 26.06.1996/ Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996 – № 30. – 1996.

2. Закон України “Про власність” № 697–XII від 07.02.1991/ Відомості Верховної Ради України, № 20 – Київ. – 1991.

3. Цивільний Кодекс України від 16.01.2003/ Відомості Верховної Ради, №№ 40–44. – 2003.