Гаврилишин Н.М., Никоряк В.М.

Буковинська державна фінансова академія

Імпресіонізм в українській літературі

Українська література – одна з найбагатших та найбагатогранніших. Вона складає важливу частку світової літературної скарбниці. Розвиток української літератури відбувався під впливом різних факторів (економічних, політичних, соціальних та ін.), що, безумовно, залишали на ній свої сліди. Розвиток вітчизняної літератури нерозривно пов’язаний з розвитком письменства та поетики в цілому світі, перш за все, в країнах Європи. Українська літературна традиція увібрала в себе як найкращі світові надбання, так і національні традиції. У національній літературі можна прослідкувати розвиток та активне використання різних жанрів, стилів та літературних шкіл.

Метою даної статті є визначення суті такого літературного явища, як імпресіонізм, а також його використання в літературі, так і в художньому мистецтві України. Ми розглянемо найхарактерніші та найсуттєвіші риси імпресіонізму, основних представників цього мистецького і літературного напряму і його вплив на літературну творчість нашого українського письменства.

Отож, імпресіонізм – напрям у мистецтві й літературі другої половини ХІХ – початку ХХ століття, представники якого прагнули відтворити реальний світ у його рухливості й мінливості, передати свої враження. Назва походить від картини відомого художника Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1874) [4, с.515].

Світоглядно імпресіоністи дотримувалися традицій сенсуалістичного матеріалізму, особливо вкорінених у французькій художній культурі. Розглядаючи світ як об’єктивну данність, вони не відокремлювали дійсність від сприйняття і враження. Вони вважали, що передані засобами мистецтва враження, здатні виражати істини буття. Водночас зосередженість імпресіонізму на чуттєвих спостереженнях приховувала в собі можливість впадання в суб’єктивізм. У літературі імпресіонізму головним правилом та девізом письменників та поетів було наступне: «Бачити, відчувати, виражати в цьому все мистецтво» – так формували вони своє розуміння художньої творчості.

Основні принципи імпресіонізму в поезії сформульовані Полем Верленом у вірші «Поетичне мистецтво» (1874).

Основними завданнями імпресіонізм вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань.

Поетами та письменниками ставилося за мету передати те, яким видався їм світ в даний момент через призму суб’єктивного сприйняття. Це зумовило функціональні та композиційні зміни опису: осис став епізодичним, фрагментарним, суб’єктивним [5,с.341]. Імпресіоністичні тенденції викликали також зміни в характері оповіді епічних жанрів: вона певною мірою ліризувалася, що спричинило піднесення ролі й розширення функцій внутрішнього монологу.

Щодо української літератури, то варто відмітити, що імпресіонізм знайшов досить широке поширення серед українських письменників та поетів, які були прихильниками даної течії.

Поетика імпресіонізму відбилася у творчості М. Коцюбинського, B. Стефаника, М. Черемшини, частково О. Кобилянської, а також Г.Михайличенка, М. Хвильового, Є. Плужника та ін.

В Україні визначальними рисам імпресіонізму були:

· зображується не сам предмет, а враження від нього, тобто імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;

· відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;

· часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

· герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

· найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

В імпресіонізмі письменницьке враження сприяє насамперед активному сприйманню образу з боку читача, який має домалювати, домислити цілісну картину, відтворити з певної деталі ціле. Письменник-імпресіоніст створює не готову картину, а нарис, ескіз до неї. Як слушно зазначала Леся Українка, говорячи про Стефаникові оповідання, останні «при всій їх реальності — не фотографії, а саме малюнки, ніби ескізи до майбутньої картини»[1, с. 328]. Саме імпресіоністські твори позбавлені штампів, а імпресіоністські образи завжди сприймаються не автоматично — вони очуднюються у свідомості читача.

Імпресіоністичний нахил письма можна спостерігати у творчості Михайла Коцюбинського. Недарма український письменник називає свої новели акварелями, образками, етюдами. М. Коцюбинський відзначав, що його цікавить думка про зображення світу природи за допомогою «кольорового лексикону». «Загальна кольорова стихія», вважав він, сприяє «утворенню гармонійного цілого з психологією моменту дії». На допомогу слову завжди приходять фарби. Образи творів М. Коцюбинського пластичні та «зримі» завдяки тому, що письменник намагається відтворити дійсність шляхом якнайживішого використання всіляких відчуттєвих вражень. Так, у своєму нарисі «На крилах пісні» він зазначав, що звуки пісні, які торкалися його вуха, лягали перед ним барвами, малювали йому з дивною яскравістю цілі образи. Загалом характерною рисою творчості Коцюбинського, за словами Євгена Федоренка, є «тонка фіксація вражень, лаконічність вислову, глибокий ліризм, ритмічність та плавність мови, майстерність описів природи та глибинний психологічний аналіз», - тобто риси, притаманні імпресіонізму. «Письменникова імпресіоністична вишуканість, — стверджує Є. Федоренко, — виявляється в тонкості психологічного прозирання в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самого зображення».

Характерною рисою імпресіонізму, на відміну від реалізму, є творення образу не докладним описом, а декількома рисами, «мазками»; зацікавлення суб’єктивним враженням, переживаннями персонажа тощо. Новелу Михайла Коцюбинського «На камені» можна назвати класичним зразком імпресіонізму в українській літературі. У ній зміна кольору моря («ясна блакить» - хвилі спіненого моря, що ставали, «мов брили зеленуватого скла» - «ніжна блакитна хвиля, чиста й тепла, як перса дівчини», вливалась у «радісний усміх моря») виступає як супровідна мелодія трагічної історії двох закоханих. Коцюбинський назвав свій твір «аквареллю», підкресливши його подібність до малярських творів [2, с. 663].

Імпресіоністичні тенденції спостерігаємо в творчості письменників 20-30-х років ХХ століття: Г.Михайличенка («Блакитний роман»), М.Хвильового («Сині етюди»), Мирослава Ірчана («Карпатська ніч»), М.Коцюбинського («На камені», «По-людському», «Тіні забутих предків», «Цвіт яблуні», «Intermezzo» та ін.) тощо.

Щодо поезії, то великого значення надавалося звуковому настроєвому оформленню, музичності вірша. В українській поезії імпресіонізмом позначена творча практика Павла Тичини, В.Чумака та ін. Характерним у цьому плані є символістсько-імпресіоністичне змалювання ранку М.Йогансеном:

Захолола жахом зоря

Над лісом

(Давно вже помер місяць),

Червоне бадилля на сході кричить,

Угору лізе вогневий буряк,

Видирається вище, і вище, і вище

Ударив, свиснув, розсипався іскрами

– Ранок.

В драматичній творчості імпресіонізм виявляється в розслабленні фабульної структури, розбиванні сценічної дії на значущі елементи, використанні незакінчених фраз, думок, створенні невловного настрою, а також у високому ступені поетизації драми. В українській літературі його елементи притаманні символістській п’єсі С.Черкасенка «Казка старого млина», п’єсі «Бенкет» Максима Рильського та ін.

Таким чином можна зробити висновок, що імпресіонізм досить поширений в українській літературі. Він відіграв чималу роль в історії українського письменства. Імпресіонізм дав змогу українським літераторам писати не тільки про реальні та існуючі події, а й описувати свої переживання, даючи таким чином змогу читачам відчувати ті почуття, які наповнюють героїв, перейматися поетичними колізіями та відкривати для себе все нові та нові світи душевних переживань.

Значення імпресіонізму не можна переоцінити. Він вніс в українську літературу нові, досі не чутні ноти емоційної напруженості, творчих поривів та невловимого настрою. Пишучи свої прозові та поетичні твори, служителі музи немов малювали картину. Вони майстерно наносили на полотно душі героя барвисті акварелі, викликали в нього емоції, заставляли сміятися та плакати.

І сьогодні імпресіоністичні засоби та прийоми ставлять неабиякі творчі можливості перед митцем. Вони відкривають шлях особистісному підходу до явищ життя. «Мої особисті переживання, — зізнавалась Ольга Кобилянська, — відігравали немалу роль в моїх писаннях». Митець, що застосовує у своїй творчості елементи поетики й стилістики імпресіонізму, повинен усвідомлювати, що фундамент імпресіонізму, це завжди «пейзаж душі», завжди «миттєва» реальність, ліричний щоденник без сюжету та без героя, цикли статичних картин при динаміці сприймаючого почуття, це «музика передусім», це «краплинка поезії замість моря прози».

Список використаної літератури:

1. Літературознавчий словник-довідник. Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – 752с.

2. Новий довідник: Українська мова та література. – К.: ТОВ «Казка», 2007. – 864с.

3. Українська літературна енциклопедія: В 5т./ Редкол.: І.Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М.П.Бажана, 1990. – Т.2. (Т.1 - 1988): Д – К. – 576с.: іл.

4. УСЕ Універсальний словник-енциклопедія/гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович. – 4-те вид.,перероб., доп. – Видавництво «Тека», 2006. – 1432с.: іл.

5. Иллюстрированный энциклопедический словарь (малый). Ред. кол.: В.И. Бородулин, А.П. Горкин, А.А. Гусев и др. – М.: Большая Российськая энциклопедия, 2000. – 1039с.: ил.