Чайковська Т.В.

Хмельницький національний університет

Стилі мови та їхні особливості

Мова – це найважливіший засіб спілкування та організації всіх видів людської діяльності. У світі існує безліч різноманітних універсальних мов. Деякі мови поширені в усьому світі, а є й такі, якими розмовляє лише певний народ або навіть невеличка група людей.

Ми користуємося мовою у своєму повсякденному житті і, залежно від потреби, обираємо різні мовні засоби, які в різних ситуаціях будуть значно відрізнятися. Ми добираємо різних слів, комбінуємо словосполучення та речення відповідно до наших уподобань, манери говорити, змісту і мети висловлювання.

Художній твір, наказ, заява, наукова або газетно-публіцистична стаття, написані однією мовою, відрізняються мовними засобами, специфікою оформлення. Таку відмінність називають стилістичною диференціацією мови. Стиль присутній в усіх видах діяльності людини.

Мовний стиль – це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом метою висловлювання. Стиль (від лат. stilus, stylus — спочатку загострена паличка для письма, згодом — манера письма) — різновид літературної мови; манера мовного вираження у різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) спілкування; мистецтво слова. Функціонуючи у різних сферах суспільного життя, мова набуває типових стильових ознак. Ці колективно усвідомлені різновиди мови, що об’єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних (або структурно-функціональних) стилів. Кількість і структура останніх залежить від ваги літературної мови в державному, політичному, науковому, культурному житті будь-якого народу.

Одним із основних понять лінгвостилістики є функціональний стиль. На формування стилю впливають як мовні, так і позамовні чинники. Сфера суспільно-виробничої діяльності мовців, форма суспільної свідомості, мета і зміст мовлення становлять позамовну основу функціонального стилю, а сукупність певним чином узгоджених інформативно значущих мовних одиниць, яка відповідає характерові, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності, – його мовну основу. Мовні ті позамовні чинники визначають диференційні ознаки кожного функціонального стилю, його жанрово-стильові різновиди. Таким чином стилі різняться за кількісними показниками вживаних мовних одиниць, принципами їх відбору і поєднання відповідно до сфер спілкування, а також за функціями, які виконують мовні засоби у конкретних текстах. Функціональні стилі не є замкненими системами, вони перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них містить елементи іншого.

Основу кожного стилю становлять стилістично нейтральні засоби сучасної літературної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.

Стиль має суспільну природу, оскільки він формується у процесі мовного розвитку нації і є невід’ємною частиною загальнонародної мови, а не витвором окремого індивіда. Кількість і структура функціональних стилів й особливості їх використання тісно пов’язані з історичними умовами розвитку і функціонування самої літературної мови.

Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.

Чим багатша мова за своїм суспільними функціями, тим розвиненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонального розрізнення мовленннєвої комунікації в сферах діяльності людини – науці, техніці, політиці, діловодстві, у мистецтві, побуті.

В українській літературній мові загалом виділяють наступні функціональні стилів:

· науковий;

· офіційно-діловий;

· публіцистичний;

· стиль побутового мовлення;

· художній;

· конфесійний;

· епістолярний.

Публіцистичний стиль – це різновид літературної мови, який використовується у газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації. Основною мето цього стилю є популярний виклад фактів, подій, націленість на досягнення результативного впливу. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату; полемічність, образність, експресивність.

Науковий стиль обслуговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики. Головне призначення даного стилю – систематизування, пізнання світу, повідомлення про результати досліджень, доведення теорії, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу ділових та юридично-правових, виробничо-економічних і дипломатичних стосунків. Офіційно ділові папери відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань; несуперечливою аргументацією викладеного в документі.

Художній стиль виділяється своєю естетичною функцією, що накладається на комунікативну. Усі жанрові різновиди художньої літератури характеризуються емоційністю, експресивністю, естетичною мотивованістю мовних засобів, образністю.

Стиль побутового мовлення виявляє себе як усне літературне мовлення на над діалектному і діалектному рівнях української мови. У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Різновидом усного стилю вважають ораторський, особливістю якого є монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва.

Конфесійний стиль виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Головне призначення цього стилю – допомагати віруючим у спілкуванні їхніх душ з Богом.

Епістолярний стиль не має чітко окреслених меж використання. Це може побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення. Основне його призначення – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Крім листів до цього стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Кожен стиль обов’язково має:

· сферу поширення і вживання;

· функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

· характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

· систему мовних засобів і стилістичних норм (лексика, фразеологія, граматичні форми, типи речень тощо).

Вище зазначені складові конкретизують, оберігають, певною мірою, обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Досконале знання специфіки кожного стилю, його різновидів, особливостей вважається надійною запорукою успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманна розмовному стилю, а інші стилі переважно писемні. Структура текстів різних стилів також неоднакова. Якщо для розмовного стилю характерний діалог, то в інших переважає монолог. Відрізняють стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови і представляють усе багатство їх виражальних засобів та виконують важливі функції в житті суспільстві.

Важливими у мові є також експресивні стилі. У сучасному розумінні даний стиль мови – це, перш за все, використання таких засобів мови, які або викликають у співрозмовників різноманітні почуття, або передають нейтральну інформацію, описують звичне спілкування.

Функціональні та експресивні стилі належать до об’єктивних стилів, на ряду з якими ще існують суб’єктивні та індивідуальні.

Література

1. Дзюбишина-Мельник Н. Ще один стиль української літературної мови // Культура слова. — 1994. — №45.

2. Єрмоленко С. Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов'янських стилістик // Мовознавство. — 1998. — № 2 — С. 25-36.

3. Купчинський О.А. П'ять староукраїнських грамот XIV ст. // Мовознавство. — 1986. — №1. — С. 59-64.

4. Лексика современного русского языка. — М.: Наука, 1968. — 168 с. — С. 28.

5. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. — Т., 2000.

6. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. —К.: Наук. думка, 1988. — 240с. — С. 177.

7. Стилістика української мови:Підручник / Л.Мацько, О. Сидеренко, О. Мацько; За ред. Л. Мацько. — К.:Вища школа, 2003. — 462 с.

8. Сумцов М. Ф. Начерк розвитку української літературної мови. — К., 1918. С. 6-16.

9. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І. Білодіда. — К., 1973.

10. Сучасна українська літературна мова. За ред. М. Плющ. — К.:Вища школа, 1994.