Проблеми
реформування пенсійної системи в Україні
Питання
реформування пенсійного забезпечення в Україні з кожним роком стає дедалі
гострішим. Сучасне українське суспільство опинилось у заручниках загальноєвропейських
демографічних тенденцій, які, на жаль, не є втішними. І якщо розвинуті країни,
навіть маючи певний досвід розвитку й регулювання недержавних пенсійних фондів,
а, відтак, більше шансів на успішне рішення проблем, все рівно стикнулися з
рядом проблем, викликаних негативною реакцією населення, то для України, де
ринок НПФ лише починає розвиватися, ситуація є майже критичною.
Головна
причина – старіння населення (через зниження народжуваності і збільшення
середньої тривалості життя), що буде стрімко прогресувати і в період з
2005-2030 рр. пенсійного віку досягнуть люди післявоєнного покоління, саме на
який і припадає бум народжуваності [7]. Зараз у середньому в більшості
розвинутих країнах на одну людину старше 65 років припадає 4-5 чол. працездатного віку, але у 2025 р.
це співвідношення у європейських країнах складатиме 1:2,5. Відповідно,
зростатиме навантаження на бюджет, а тому і на безпосередніх платників податків
[12].
В Україні
ситуація ще гірша. Частка населення у віці 65 років і старше становить 15,5%
населення і вже перевищила частку дітей до 14 років (відповідно, 15,2%) (див.
табл.1). По-друге, маємо один з найнижчих порогів пенсійного віку (60 років для
чоловіків і 55 для жінок) та значну кількість пільгових пенсій (на їх виплату
витрачається близько 13% бюджету ПФ) [13].
Табл. 1 Статево-вікова піраміда
населення України на 1 січня 2008 р. [14]
Поряд з тим пенсіонери
складають значну частину електорату, тому їх політична сила є суттєвою і її
неможливо не враховувати. Відтак, пенсійна реформа є об’єктивною необхідністю.
Кабінетом
Міністрів України у 2008 р. розроблено проект Стратегії реформування податкової
системи України, ІV розділ якої передбачає запровадження єдиного соціального
внеску, причому з обов’язковою зміною пропорцій розподілу платежів між
роботодавцями і найманими працівниками через зниження її для перших і
підвищення для других. [11]
Що це дасть
підприємцям і простим працюючим громадянам? По-перше, спрощення звітних форм,
правил здачі звітності, звірки платежів і заповнення платіжних документів, що суттєво полегшить життя і роботу
бухгалтерам і підприємцям [2]. По-друге, об’єднання чотирьох фондів у один
зменшить адміністративні витрати на їх утримання, які лише у 2007 р. склали
понад 1,2 млрд. грн. [4]
Тепер
розглянемо умовний приклад. Робітник фірми отримує заробітну плату 2000 грн. щомісяця. Причому на руки йому
видадуть 1640,5 грн.: 70 грн. вирахують до соціальних фондів (40 грн. до ПФ, 10
– фонд соціального страхування на випадок безробіття і 20 грн. до фонду
соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності). Ще 289,5
грн. потрапить до місцевого бюджету у вигляді ПДФО. Крім того, працедавець,
який чесно показує заробітну плату свого робітника, ще перерахує до соціальних
фондів приблизно 754,6 грн. (664 грн. – до ПФ, 26 грн. - фонд соціального страхування
на випадок безробіття, 30 грн. до фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою
працездатності і 34,6 грн. (у середньому 1,73%) у фонд страхування від нещасних
випадків на виробництві). Тобто, реальні витрати працедавця на утримання робітника
в середньому становлять 2754,6 грн.
При розподілі
ж ставок (скажімо, якщо 10% забирати з заробітної плати і 25% з ФОП) і
підвищенні зар. плати на 10% у виграші залишаться робітник (на руки отримає
1683 грн., що на 42,5 грн. (2,6%) більше попереднього), працедавець (всього
сплатить 2750 грн.) і місцевий бюджет (отримає 297 грн.) [2]. Відповідно, соціальні
фонди трохи втратять (54,6 грн.), але згідно з розрахунками Плану заходів щодо
реалізації в 2008 р. Стратегії подолання бідності (розпорядженням Кабінету
Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 936-р) загальна економія коштів від
скорочення адміністративних витрат на утримання чотирьох фондів сягне 800 млн.
грн. на рік [10]. Тому дані втрати залишаться непоміченими, крім того,
психологічний ефект (зниження сумарної ставки на 6,2%) і виведення заробітної
плати з тіні дозволять їх перекрити.
Поряд з тим,
Україна збирається докорінно реформувати наявну пенсійну систему. Вищезгаданий
план передбачає поступове запровадження трирівневої пенсійної системи:
Ø рівень 1 – солідарна
система;
Ø рівень 2 –
загальнообов’язкова накопичувальна система;
Ø рівень 3 – добровільна
недержавна система пенсійних заощаджень.
Солідарна
система передбачає гарантування державою мінімального розміру вихідної допомоги
і надання можливості пізнішого виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій
від 3% за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32% за десять років більш
пізнього виходу на пенсію.
Загальнообов’язкова
накопичувальна система передбачатиме існування індивідуальних накопичувальних
пенсійних рахунків громадян. Кошти з цих рахунків будуть інвестуватись в
економіку країни з метою захисту від інфляційних процесів. Управління коштами
здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких дана діяльність є
професійною і буде ліцензуватись), які буде обрано на конкурсній основі.
Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснюватиме банківська установа, що
буде нести матеріальну відповідальність за цільове використання активів.
Виплати з накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із
солідарної системи.
Недержавна
система пенсійних заощаджень створена для формування додаткових пенсійних
накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців.
Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється недержавними пенсійними фондами
(НПФ) [10].
І на цьому
аспекті варто зупинитись детальніше. Ринок НПФ в Україні тільки розвивається,
на відміну від сучасних розвинутих країн, але його генезис відбувається досить
стрімкими темпами.
Так, Всесвітній
банк визнав ринок українських НПФ перспективним (згідно з даними голови комісії
В. Альошина, у 2007 р. чисті активи НПФ зросли у 2 рази і досягли 278,5 млн.
грн., кількість учасників збільшилась на 44,2% і становить 278,6 тис. чол., а
кількість НПФ – 96 (на 17 більше, ніж у 2006 р.). Дані показники росту. На
перший погляд, є вражаючими, але його
обсяги поки що мізерні. У США, Великій Британії обсяг активів НПФ перевищує 60%
ВВП, у розвиваючих ся країнах (Росія, Казахстан) активи НПФ сягають 10%, в
Україні ж – соті долі [3].
Але подальший
розвиток ринку НПФ повинен обов’язково здійснитись, адже пенсійні фонди купують
цінні папери з метою довгострокового інвестування, вони рідко приймають участь
у спекулятивних біржових іграх, інакше кажучи, вони виступають своєрідним
стабілізатором фінансової системи країни [7].
Хоча, як
зазначають аналітики ВБ, можливе гальмування процесу розвитку через невідкритість
діяльності учасників ринку НПФ й відсутністю необхідних інвестиційних
інструментів, а також забороною інвестувати активи у високоліквідні іноземні
цінні папери. Так, поки що недержавні пенсійні фонди опубліковують свою
звітність лише один раз на рік у пресі, а регулятор так само часто розміщує у
себе на сайті загальні аналітичні дані про ринок [6].
Відтак,
абсолютно логічним є підтримання рекомендацій ВБ для НПФ:
Ø використовувати
міжнародні стандарти фінансової звітності;
Ø покращити корпоративне
управління й підвищити прозорість;
Ø застосовувати технічні
рекомендації стосовно здійснення оцінки вартості чистих активів в умовах
неліквідності ринку;
Ø забезпечити щоденний
розрахунок вартості одиниці пенсійних внесків учасників НПФ для розподілу
прибутків і збитку на їх індивідуальних рахунках;
Ø надати зберігачам функції
депозитаріїв для проведення оцінки вартості НПФ;
Ø здійснювати детальний
контроль за винагородами, пов’язаними з перехресними й примусовими продажами
пенсійних продуктів;
Ø збільшити ресурси для
проведення регуляторами виїздних перевірок зберігачів [9].
Оскільки
урядом України були дані політичні обіцянки виплачувати пенсії, які за
міжнародними стандартами є щедрими по відношенню як до заробітної плати (понад
60%), так і до прожиткового мінімуму (не менше 100%) [13], а вищезгадані
демографічні тенденції унеможливлюють їх виконання, українській державі варто
серйозно замислитись над засадами успішного управління фінансами громадян,
особливо за умов високої інфляції, а відтак і переглянути власні позиції щодо
управління пенсійними активами на користь професійних пенсійних систем.
Необхідність
введення недержавних систем пенсійного забезпечення прийнята сьогодні більшістю
розвинутих держав і сприймається всіма рівнями управління представниками різних
верств населення. Використання недержавних джерел фінансування пенсій у
розвинених країнах перевірена часом і стимулюється державою, оскільки:
Ø скорочує чисельність
людей, що залежить від підтримки держави;
Ø створює умови для того,
щоб держава зосередилась на пенсійному забезпеченні найменш захищених верств
населення;
Ø ліквідує необхідність
надмірно збільшувати державні соціальні програми. [8]
Тому вважаю
за доцільне перехід України до нової пенсійної системи, що передбачатиме
гарантований державою мінімум для пенсіонерів і поряд з тим запровадження
обов’язкового недержавного страхування для людей, народжених після 1970 р. за
умови виконання рекомендацій ВБ відносно НПФ та забезпечення абсолютно
необмеженої можливості вільного переміщення власних вкладів громадян з одного
НПФ до іншого. Конкуренція серед пенсійних фондів стимулюватиме управлінські
компанії до зниження фінансових ризиків і покращенню якості послуг.
Крім того,
доцільним є ліквідація пільгових пенсій, надбавок та підвищень до пенсій. Частка
коштів, яка надходить до Пенсійного фонду і безпосередньо використовується на
виплату пенсій повинна знижуватись протягом років, з тим, щоб вивільнені кошти
спрямовувались на особові накопичувальні рахунки вкладників.
Щоб реформа в
Україні не закінчилась крахом, подібно краху пенсійної реформи в Чилі, учасники якої за все своє трудове
життя не змогли акумулювати кошти, достатні для отримання навіть мінімальної
пенсії [5], а цей варіант є можливим, оскільки в нашій країні 90% населення
мають низькі доходи і 10% - надвисокі [1 с. 9], варто утримувати обов’язкові
внески до пенсійних фондів пропорційно прибуткам, а розподіл гарантованих
пенсій зробити однаковим для всіх категорій населення.
Використана література:
1.
Демиденко Л. М. Оподаткування доходів громадян: досвід США та України //
Фінанси України. – 2005. - № 9. – с. 30-35.
2.
Саливон С. Изобретатели велосипедов // Бизнес. – 2007. - № 1-2. – с. 68-73.
3.
В чем секрет роста украинских НПФ и рынка негосударственного пенсионного
страхования? // http://www.prostobank.ua/finansovyy_ gid/pensiya/novosti/v_chem_sekret_rosta_ukrainskih_npf_i_rynka_negosudarstvennogo_pensionnogo_strahovaniya
4.
Звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України за 2007 рік // http://www.pfu.gov.ua/pfu/control/uk/publish/category?cat_id=94750
5.
Накопительная пенсионная
система Чили провалилась // http://www.prostobank.ua/finansovyy_gid/pensiya/novosti/nakopitelnaya_pensionnaya_sistema_chili_provalilas
6.
Негосударственные
пенсионные фонды выведут на чистую воду // http://www.prostobank.ua/finansovyy_gid/pensiya/novosti/negosudarstvennye_pensionnye_fondy_vyvedut_na_chistuyu_vodu
7.
Недосекин А. Реформирование системі пенсіонного обеспечения: мировой опіт
// http://www.pensionreform.ru/pension/58599
8.
Опыт внедрения и
функционирования негосударственных пенсионных систем в зарубежных странах. // http://www.primorie.odessa.ua/?name=ne gstrahZ
9.
Первое исследование украинского НПФ провел Всемирный банк // http://www.prostobank.ua/finansovyy_gid/pensiya/novosti/pervoe_issledovanie_ukrainskogo_npf_provel_vsemirnyy_bank
10. План
заходів щодо реалізації в 2008 році Стратегії подолання бідності // http://www.pension.kiev.ua/pensref/
11. Проект Стратегії
реформування податкової системи України http://www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=134012
12. Сорокина
Е. Г. Зарубежнгій опіт
моделирования пенсилнніх систем // http://www.lawcenter.ru/publisher/c21.htm
13. Яценко В. Соціальне страхування і міф про надвисокі соціальні
податки в Україні // № 23
(551) 18 — 24 червня 2005 http://www.dt.ua/2000/2040/50359/