Зданюк Т.В.

Харківський національний педагогічний університетет ім. Г.С. Сковороди

Історія розвитку і типи університетів ФРН

Традиція навчання в Німеччині – одна з найдавніших в Європі. Імена В.Гумбольдта, А.Ейнштейна, В.Гегеля та М.Планка забезпечили Німеччині репутацію країни «вузів і мислителів».

Найстарішим і найбільш престижним вищим навчальним закладом Німеччини є заснований ще в 1386 році Гейдельбергський університет (Rupercht-Karls-Universität Heidelberg). З XIX століття Гейдельберг користується репутацією кращої в Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи В.Гегель і К.Ясперс, хімік Г.Геймгольц, вісім лауреатів Нобелівської премії.

Поділ країни на мікрокнязівства та релігійні суперечки привели на початку ХVIII ст. до появи в Німеччині майже 40 університетів, які готували державних чиновників. Пізніше кількість закладів зменшилася через злиття чи ліквідацію, а їх діяльність занепала внаслідок застарілих програм та інших факторів. А створених, так званних, "нових" університетів відрізняло те, що в них було введено вивчення природничих наук та викладання німецькою мовою (Halle, 1694 р.; Gottingen, 1737 р.; Erlangen, 1783 р.) [1].

У XIX столітті і в першій половині XX століття орієнтиром для університетів став ідеал освіти, якого прагнув досягти Вільгельм фон Гумбольдт - відомий реформатор пруських вузів - в заснованому в 1810 році Берлінському університеті. В основу діяльності цього навчального закладу, що й досі вважається моделлю класичного університету, він поклав такі принципи: широка автономія при державному фінансуванні, самоврядування групи керівників кафедр (ординаріїв), наукові дослідження без вузького практичного спрямування, відмінність від шкільної та суто професійної підготовки. Реалізація цих принципів вивела тогочасну Німеччину на позицію світового лідера в царині вищої освіти та докторантури, а нова модель університету набула широкого розповсюдження в усьому світі [2]. До другої світової війни студентам цього університету викладали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс Вебер. У той же період німці отримали 10 з 45 Нобелівських премій в області фізики і 16 з 40 - в області хімії. І не випадково. Ось лише невеликий список їх досягнень: 1817 р. Карл фон Драйс створив перший двоколісний велосипед; 1854 р. Хайнріх Гюбель винайшов електролампочку; 1861 р. Філіп Райс поклав початок ері телефонного звязку; 1867 р. Ніколаус Август Отто розробив двигун внутрішнього згорання; 1876 р. Карл фон Лінде отримав патент на перший холодильник на аміаку; 1885 р. Карл Бенц та Готліб Даймер створили перший автомобіль; 1905 р. Альберт Ейнштейн відкрив «теорію відносності» [3].

Наслідком реформ XIX ст. для розвитку прикладних наук, що не викладалися ні в "нових" університетах, ні і в університеті Гумбольдта, стало створення технічних навчальних закладів. Вони тривалий час боролися за отримання університетського статусу. Після Другої світової війни в ранг закладів вищої освіти також перейшли вищі фахові школи, але їх дипломи лише нещодавно наблизилися до університетського рівня.

Багато вузів Німеччини вже відзначили 500 річні ювілеї, зокрема відомі університети в Лейпцігу (Universität Leipzig), заснований в 1409 році і найстаріший в Балтійському Регіоні університет в Ростоці (Universität Rostock), заснований в 1419 році, університет Людвіга-Максимілліана (Ludwig-Maximilians-Universität Munchen ) заснований в 1472 році в Мюнхені [1]. Разом з ними існують зовсім молоді ВНЗ, більше 20-ти з котрих засновані після 1960 року.

У сучасній німецькій системі вищої освіти представлені університети трьох типів.

Перший - класичні "старі" університети, історія яких йде корінням в середні віки. Це Гейдельбергський університет, університети у Фрайбурзі, Тюбінгені та інших містах. Спочатку до їх складу входили лише філософський, медичний і теологічний факультети. З часом додалися ще інші напрями підготовки, але ці факультети залишилися провідними. В даний час німецький університет - це науковий і навчальний центр з дуже широким спектром факультетів і спеціальностей.

Другий тип - це університети, які отримали свій статус в процесі перетворення технічних та інших галузевих вузів. Наприклад, вища технічна школа в Ганновері в 1968 році отримала статус технічного університету, а потім, в 1978 році, була перетворена в університет. До цієї групи відносяться також технічні університети (Technische Universitäten) і вищі технічні школи (Technische Hochschulen) в Ахені і Дармштадті. Межа між технічними університетами і просто університетами часто умовна: так, університет в Ростоці має технічний факультет, а, наприклад, в технічному університеті Кароло-Вільгельміна в Брауншвайге є відділ гуманітарних і суспільних наук. Проте в цілому для цих університетів характерним є дещо урізаний набір факультетів, що пропонує підготовку з технічних, природно-математичних, економічних і медичних спеціальностей.

Третій тип університетів - ВУЗи, що виникли в останніх 30 - 40 років на піку стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині. Це Рурський університет в Бохумі, університети в Констанці, Регенсбурзі, Білефельде та інші нові університети та приватні вузи. Всі вони (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними університетами за різноманітністю напрямів підготовки. У таких університетах велика увага приділяється практичним заняттям [4].

Загальновизнаною і незмінною до сьогодні метою політики в області вищої школи залишається доступність вузів для усіх молодих людей. Німеччина - країна, обділена природними ресурсами. Основою її економічної стабільності є висококваліфіковані фахівці, тому системі освіти приділяється величезна увага: постійно збільшуються асигнування на навчання, відкриваються нові вузи, з'являються нові навчальні профілі, процес навчання все більше орієнтується на роботу за фахом. Федерація і землі зацікавлені в тому, щоб в німецьких вузах навчалися іноземні студенти і на сьогоднішній день їх кількість складає майже 246000 осіб.

У 2007 році завершилося визначення кращих вищих шкіл ФРН. Дев'ять вузів Німеччини мають право називати себе елітними: Вільний університет Берліна, університети Геттінгена, Гейдельберга, Карлсруе, Фрайбурга і Констанца, Вища технічна школа Ахена, а також два вузи Мюнхена: університет імені Людвіга Максиміліана і Технічний університет. Цього високого рангу вузи добилися, перемігши в загальнонімецькому конкурсі університетів, який пройшов в два етапи в 2006 і 2007 році [5]. Почесне звання "елітний" - не найголовніший трофей переможців: у період до 2011 року на їх підтримку держава виділила 1,9 мільярдів євро.

Література:

1. Єлманова В.К. Высшее образование за рубежом (США, Великобритания, Франция, ФРГ, Япония, Китайская народная республика) ⁄ Єлманова В.К. – Л.: Ленинградский университет, 1989. – С. 22-23;

2. Wilhelm von Humboldt. In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Bd. 13, S. 338–358;

3. Tatsachen über Deutschland - Frankfurt ⁄ Main: Societ – Verlag,1996.

4. Ministerium: www.bmbf.de

5. http://www.dw-world.de/dw/article/0,2144,2835621,00.html