Педагогические науки/2.Проблемы подготовки специалистов

Шевченко Ю.П.

Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, м. Черкаси, Україна

Творчість педагога як засіб формування творчої самореалізації курсантів

Постановка проблеми. Сучасна соціальна ситуація загострила специфічні проблеми, які стоять перед системою освіти в області культивування творчості як масового явища, що пов’язане з глобальною необхідністю підвищення творчого потенціалу суспільства, адже виховання творчої особистості сприятиме виходу не лише з духовної кризи суспільства: 3,5% обдарованих людей забезпечують 95-97% національного доходу [3]. Інтелектуальна творчість – це механізм, який забезпечує прогресивну еволюцію суспільства і купірує регресивні лінії цього розвитку. Творча особистість є дійсним творцем історії. Саме колективній творчості людства сучасність зобов’язана усіма досягненнями матеріального та духовного життя суспільства. Щоб забезпечити розвиток суспільства, ми повинні забезпечити розвиток кожної окремої дитини, тобто виховати творчу особистість [2].

Мета статті полягає в теоретичному обгрунтуванні педагогічних умов і специфіки формування творчої самореалізації курсантів у процесі.

Виклад основного матеріалу. Оновлення суспільства, а тим більше його радикальна зміна, — суперечливий, складний і тривалий процес, пов'язаний із пошуком нових шляхів, засобів здійснення перетворень в усіх сферах життєдіяльності людей. Усе це зумовлює необхідність творчої участі в цьому процесі всіх членів суспільства, тому що недостатня творча активність, відсутність ефективних стимулів її розвитку та реалізації - основні фактори, які заважають втіленню нових ідей, задумів, нових цільових настанов та орієнтацій.

Педагогічною наукою в зв’язку з цим повинна бути осмислена динаміка зміни соціально-психологічних аспектів середовища життєдіяльності сучасної людини. Нинішня психологічна атмосфера суспільства актуалізує страхи, сумніви, переживання, почуття власної неповноцінності, що веде до невротизації, а не креативності особистості. Соціальне середовище сприяє нівелюванню особистості, виникненню духовного вакууму, який заповнюється суррогатом субкультури, зокрема, молодіжної.

Вирішення проблеми формування творчої особистості юного громадянина значною мірою залежить від учителя, викладача, творча педагогічна діяльність якого стає міцним засобом формування і всебічного розвитку особистості кожної дитини.

Реалії сьогодення вимагають від викладачів пошуку нових ефективних форм і прогресивних методів навчання, які були б адекватними новій парадигмі освіти. Одним з найбільш перспективних шляхів удосконалення навчального процесу є впровадження методів активного навчання. Не замінюючи собою традиційних, методи активного навчання розширюють їх межі і можливості, припускають практичне застосування знань з урахуванням конкретних умов, в конкретних колективах, з конкретними людьми. Сама інтелектуальна робота над матеріалом, власне активність курсантів призводять до запамятовування матеріалу навіть тоді, коли не стоїть спеціальне завдання запам’ятати. “Істинну силу навчання має лише в тому випадку, якщо пізнавальна діяльність на занятті викликає у вихованців радість, задоволення, захопленість пізнанням” [1]. Активне навчання має на меті залучити кожного курсанта в навчальний процес не як пасивного об’єкта, а як безпосереднього учасника, який самостійно, по-творчому виробляє рішення і одночасно з цим розвити особистість шляхом включення її в процес сумісної колективної діяльності.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури ми визначили найважливіші риси педагогічної креативності викладача: високий рівень соціальної і моральної свідомості; пошуково-проблемний стиль мислення; розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати, обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо); проблемне бачення; творча фантазія, розвинена уява; специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику, цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість, ентузіазм); специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє "я", бажання бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці); комунікативні здібності; здатність до самоуправління; високий рівень загальної культури.

Перелік найважливіших рис педагогічної креативності викладача не є усталеним. Проблема формування творчої особистості педагога, розвитку його педагогічної креативності сьогодні повною мірою не вирішена.

Творчість є необхідною складовою праці педагога. Без неї неможливий педагогічний процес. Специфічна за своєю суттю творчість педагога має багато спільного не тільки з художнім, але й із науковим. Викладач дає науковим фактам, гіпотезам, теоріям якби нове життя, відкриваючи їм шляхи до розуму і серця своїх вихованців. Творчість - необхідна умова становлення самого педагога, його самопізнання, розвитку і розкриття як особистості. Творчість, розвиваючи здібності, формує педагогічну талановитість педагога.

Недемократична позиція викладача, вихованого соціальною реальністю, домінує в педагогічній практиці, що призводить до недовключення педагога в живе безпосереднє спілкування з курсантом, піднімає бар’єр недовіри, нерозуміння, і, відповідно, відчуження. Ще Ейнштейн говорив: “По суті майже чудо, що сучасне навчання не зовсім задушило святу допитливість”. Викладач повинен відмовитись від прагнення “формувати особистість” курсанта, так як це означає одну з форм педагогічного насилля. Педагог не робить вибір за вихованця, надає йому можливість вибору різних способів поведінки, спілкування, взагалі засвоєння соціального досвіду. Інакше замість того, щоб пом’якшити неблагоприємний вплив соціально-психологічного контексту на курсанта, викладач ще більше його посилює. Найважливіша функція педагога в тому, щоб допомогти курсанту своєчасно осмислити надбаний досвід, адже основне – знизити психологічну навантаженість в процесі навчання, саме вона небезпечна, а не обсяг інформації. При вмілій інструментовці та правильно вибраній позиції педагога акт спільного осмислення стає актом співробітництва, співтворчості, адже сама природа творчості суперечить прямому управлінню цим процесом.

Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен курсант зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності. Творчість – доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником людського розвитку. Генетики стверджують: духовний розвиток не записується в генах. Геніальність – це не відхилення, це оголення природних можливостей. Пізнавши природні закономірності появи алмазів в природі, люди навчилися їх виготовляти штучно. Проникнувши в одну з великих таємниць природи – таємницю виникнення та розвитку творчих здібностей – люди навчаться вирощувати таланти.

Висновки. Таким чином, мета педагогічної творчості викладача полягає у створенні сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку потенційних можливостей кожного курсанта в навчально-виховному процесі. Ефективність розвитку майбутнього офіцера значною мірою визначатиметься освітнім середовищем, скоординованою діяльністю всіх суб'єктів, причетних до її виховання.

Література:

1. Клюшина Н.В. Когда интересно и весело // Педагогічна Сумщина. – 1997. №1. С.33 - 34

2. Лобова О.В. Становлення творчої активності молодших школярів у процесі роботи з зошитом-підручником // Педагогіка і методика навчання і виховання. Проблеми розвитку творчої особистості: Зб. наук. праць Сумського пед. інст. ім.А.С.Макаренка. - Суми: Видавничо-виробниче підприємство "Мрія-1" ЛТД, 1997. С.205 – 209.

3. Паламарчук В.Ф. Як виростити інтелектуала?: Посібник для вчителів. – К.: Знання, 1999. – 112 с.