Пасічник Наталія,

ЛНУ ім. Івана Франка

Ознаки і функціональне поле дидактичного дискурсу.

У лінвістиці існує кілька визначень тексту і наукового тексту зокрема. О. Селіванова у «Сучасній лінгвістиці»подає наступну дефініцію: Текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури [3, с. 600]. Велика кількість визначень тексту зумовлена, за словами авторки, абсолютизацією. структурної організації тексту та граматичних засобів зв’язності, формально-структурною, жанровою, стилістичною різноплановістю тексту і специфікою способу його репрезентації, за яким тексти поділяються на письмові, усні та надруковані. За структурою текст відповідає слову, сполуці, висловленню, якщо ці одиниці несуть цілісну інформацію. Кожний текст маніфестує той чи інший мовленнєвий жанр, віднесений до певного стилю, і виконує різні функції [3, с. 600].

Лексичний склад будь-якого наукового тексту, ділиться на три шари, а саме:

1. Слова загальної мови, тобто ті, які байдужі до регістра мовлення;

2. власне терміни;

3. слова загальнонаукової мови [1, с. 129].

У дидактичному тексті спостерігається та сама закономірність. Особливістю лексичного складу дидактичного тексту є те, що власне дидактичні терміни мають властивість переходити до групи слів загальної мови і навпаки, що свідчить про незавершеність формування дидактичної терміносистеми і її відкритість щодо залучення нових лексичних одиниць.

У даній статті ми виходимо з наступного визначення дидактичного тексту: Дидактичний текст – це цілісна форма лінгвопсихоментальної діяльності учасників педагогічного процесу, яка направлена на здійснення педагогічної комунікації.

Що стосується типології дидактичного тексту, то тут варто розрізняти академічний та навчальний тексти. Якщо перший відносять до різновидів наукового тексту, то другому його різновиду притаманні властивості комунікативного характеру, необхідні в процесі навчання.

Академічний текст розглядають як певним чином організовану систему, в якій присутні усі три члени мовленнєвої ситуації: той, що передає інформацію, той, що приймає інформацію і сама інформація. Для академічного тексту основним комунікативним завданням є повідомлення самої інформації, однак, особливо важливими залишаються взаємовідносини обох учасників комунікації і їхнє відношення до повідомлюваної інформації [1, с. 32]. Необхідно також зазначити, що важливим залишається питання побудови та структури академічного тексту. Цілком можливо говорити про певну ієрархію одиниць тексту та його сегментацію [1, с. 32]. Ставиться питання про верхні та нижні границі тексту. Щодо верхніх границь, можна стверджувати, що текст як семіотична єдність не має верхньої межі. Тобто, академічний текст створює світ об’єктивного пізнання і тому постає необмеженим, об’єктивним та універсальним [1, с. 34]. З приводу нижніх границь, або найменших одиниць тексту, то тут немає загальної точки зору. Нижньою границею тексту можна вважати як понадфразову єдність, так і абзац або речення. Розглядаючи цю проблему з позицій інформативності, цілком закономірним є питання про розгляд дидактичного терміна як одиниці тексту, що має інформативну значущість, адекватне синтаксичне вираження і комунікативну цілісність. Деякі науковці схиляються до думки, що науковий термін може породжувати науковий текст будь-якої протяжності аж до створення визначеної сфери об’єктивного знання [1, с. 34]. З огляду на наявність комунікантів виникає питання про ступінь інтимізації академічного тексту. Науковому стилю, до якого належить академічний текст, притаманний низький ступінь інтимізації, зумовлений як вузькою інформаційною направленістю, так і великою кількістю наукової, зокрема, дидактичної термінології. Зв’язність академічного тексту проявляється, як у синтаксичних, так і в лексичних зв’язках. Існують наступні види лексичного зв’язку: різні типи повтору, синонімія (словникова і текстуальна), антонімія, різні види слів-замінників, використання однокореневих слів, використання слова одного тематичного ряду. Об’єднуються усі ці види зв’язку на основі принципу відтворення, або повторення у суміжних реченнях однакових семантичних елементів [1, с. 52].

Що стосується навчального тексту, тобто такого який виступає дидактичним засобом у навчальному процесі, то він має свою історію. Вже у працях Ф. Буслаєва вказувалося на необхідність спостерігати та аналізувати мовні одиниці на базі текстів. Особливе значення прийом аналізу одиниць мови в тексті набуває у працях Л. Щерби [2, с. 81]. У навчальному процесі, як зазначає дослідниця, текст виступає як основна одиниця спілкування у навчально-мовній діяльності і, обслуговуючи сферу організованого навчання, виконує властиві тільки йому функції [2, с. 81].

У лінгводидактиці текст визначають як лінгвістичну категорію, яка характеризується цілісністю, цілеоформленістю, яка виявляється у його організованості, структурованості плану вираження і плану змісту [2, с. 82]. На думку Т. Самосенкової [2, с. 82], тексти, що мають вище перераховані ознаки, можуть стати навчальними при виконанні інформаційної, розвивально-виховної, трансформаційної дидактичної функцій. Навчальні тексти, призначені для вивчення мови, виконують дві задачі: демонструють функціональні можливості мовних одиниць, які вивчаються і служать взірцем і стимулом для побудови самостійного висловлювання [2,с. 82].

Розрізняють тексти для читання, аудіювання, говоріння, письма. Тексти розглядають в системі комунікативного акту як зв’язну ланку між комунікантами, як продукт спілкування. При цьому враховуються усі стани процесу спілкування: комунікативні наміри мовця, соціальні ролі і відносини між комунікантами, умови здійснення комунікативного акту. Всі ці характеристики процесу спілкування відображені в текстах [2, с. 82].

Текст за об’ємом, як правило, є крупною мовною одиницею, що розглядається як оптимальна одиниця навчання, продуктом якої є текст-опис і текст-розповідь, текст–роздум або їхні комбінації. Такі тексти характеризуються семантичною достатністю, цілеоформленістю та структурованістю, одночасно виступаючи частиною більшого за об’ємом тексту [2, с. 82]. Варто зазначити також наступні переваги тексту: текст надає можливість викладачу і студенту виявити закономірності функціонування мови; розвиває лінгвістичні та аналітичні здібності студентів, їхню мовну інтуїцію і мовленнєву ініціативу; допомагає пізнати і зрозуміти мовну картину світу країни, мова якої вивчається. Обов’язковою вимогою до текстів, які використовуються на заняттях виступає їхня насиченість лексичними одиницями та граматичними конструкціями, які представляють собою предмет вивчення на даний момент [2, с. 82].

Таким чином, визначаючи текст як продукт мовної діяльності, Т. Самосенкова визнає його одиницею навчання і професійного мовного розвитку. Вважаємо думку дослідниці правильною. Двобічність функціонування дидактичного тексту (як джерело і засіб педагогічного спілкування) свідчить про його універсальність, а відтак можливість аналізу особливостей лексичних одиниць у дидактичних текстах під різними кутами.

Література

1. Глушко М. М., Карулина Ю. А. Текстология английской научной речи. – М.: Издательство Московского университета, 1978. – 180с.

2. Самосенкова Т. В. Текст в качестве единицы обучения и профессионального речового развития иностранных студентов. – Русская филология. Украинский вестник. Республиканский научно-методический журнал. – Харьков, 2007. - №4 (34), с. 78-83

3. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – 716с.