Экономические науки/10.Экономика предприятия.

УДК 331.5

Татаревська Т.М., Карташова В.В.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Науковий керівник: Попадюк О.В.

Проблеми і перспективи розвитку людського капіталу

         У статті розглядаються різні моделі людського капіталу. А також розглянуто основні проблеми і перспективи розвитку людського капіталу на території України та проаналізовано заходи уряду, які він повинен запроваджувати, щоб сприяти покращенню рівня життя, збільшенню якості освіти та її престижу в Україні.

The paper considers various models of human capital. In addition, the main problems and prospects of human capital development in Ukraine are analyzed. The authors also throw light on actions which government must implement to promote improvement of living standards, to enhance quality of education and its prestige in Ukraine.

Постановка проблеми. Соціально-економічні реформи в Україні в умовах глобалізації передбачають зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Головною рушійною силою досягнення таких цілей є виважена державна політика щодо зменшення втрат людського капіталу. Створення умов нормальної життєдіяльності всіх і кожного є передумовою не тільки покращення життя народу, а й досягнення економічного поступу країни, її соціальної та політичної стабільності. Тому дослідження стримуючих чинників

розвитку людського капіталу є надзвичайно актуальним.

Найважливішими формами вкладень у людину західні економісти вважають освіту, підготовку на виробництві, медичне обслуговування, міграцію, пошук інформації про ціни і доходи, народження дітей. Освіта і підготовка на виробництві підвищують рівень знань людини, тобто збільшують обсяг людського капіталу. Охорона здоров'я, скорочуючи захворюваність і смертність, збільшує тривалість життя людини. Міграція і пошук інформації сприяють переміщенню робочої сили в райони і галузі, де праця краще оплачується, тобто туди, де ціна за послуги людського капіталу вище. Народження дітей і догляд за ними являють собою форму відтворення людського капіталу в наступному поколінні.

Аналіз останніх публікацій з проблематики людського капіталу дозволяє стверджувати, що у вітчизняній і зарубіжній літературі недостатньо досліджень, у яких би всебічно розглядалися проблеми та перспективи розвитку людського капіталу. Автори частіше розглядають питання, пов’язані із його формуванням, інвестуванням, міжнародним обміном, використанням, розвитком.

Економічні концепції постіндустріального суспільства розглядають людський капітал підприємства як пріоритетну складову механізму забезпечення конкурентних переваг підприємства, яка потребує окремих наукових досліджень.

Тема оцінки та використання людського капіталу широко вивчається вітчизняними і зарубіжними вченими та практиками. Дану проблему розглядали такі науковці як: Лукас Р. [1], Длугопольського О. [4],  Ромер П. [2], Янишівського В.М. [10], Батченко Л.В[3], Лавриненко С.І. [2] та ін..

Постановка завдання. Метою статті є визначення суті поняття «людського капіталу», висвітлення проблем та перспектив його розвитку як на макро-  так і на мікрорівні країни, а також визначення основних заходів держави щодо покращення функціонування людського капіталу.

Виклад основного матеріалу. Згідно Грішнової: «Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров’я, знань, навичок, здібностей, мотивацій та інших продуктивних якостей, які цілеспрямовано використовуються в тій чи іншій сфері економічної діяльності, сприяє зростанню продуктивності праці і завдяки цьому впливає на зростання доходів (заробітків) його власника» [5].

У ширшому сенсі під людським капіталом розуміють сукупність притаманних кожній людині знань, навичок, здібностей і кваліфікацій носіїв робочої сили, які можуть бути використані нею у виробничих чи споживчих цілях [6].

Слід зазначити, що розвиток теорії людського капіталу є логічним і має значні перспективи у різних сферах застосування, що зумовлено зростанням ролі людського фактора у суспільно-політичних та економічних процесах в Україні і світі.

Поняття «людський капітал» розрізняють за трьома рівнями [8]:

– на особистісному рівні людським капіталом називаються знання та навички, які людина здобула шляхом освіти, професійної підготовки, практичного досвіду (використовуючи при цьому свої природні здібності) і завдяки яким вона може брати участь у виробництві економічних благ і надавати цінні послуги іншим людям. На цьому рівні людський капітал можна порівняти з іншими видами особистої власності (майно, гроші, цінні папери), яка приносить доходи, і його називають особистим або індивідуальним людським капіталом;

– на мікроекономічному рівні людський капітал являє собою сукупну кваліфікацію та професійні здібності усіх працівників підприємства, а також здобутки підприємства у справі ефективної організації праці і розвитку персоналу. На цьому рівні людський капітал асоціюється з виробничим і комерційним капіталом підприємства, причому прибуток формується від ефективного використання усіх видів капіталу;

– на макроекономічному рівні людський капітал включає накопичені вкладення в такі галузі діяльності, як освіта, професійна підготовка і перепідготовка, служба профорієнтації та працевлаштування, оздоровлення тощо, і є істотною частиною національного багатства країни. Називають його національним людським капіталом. Цей рівень включає загальну суму людського капіталу усіх підприємств та усіх громадян держави (без повторного рахунку), оскільки і національне багатство включає багатство всіх фізичних і юридичних осіб.

Теоретичні та практичні аспекти впливу людського фактора на зростання продуктивності праці втілені в моделях Р. Лукаса, П. Ромера. Основні положення запропонованих моделей зводиться до наступних особливостей.

Модель Р. Лукаса базується на наступних складових елементах: рівень технологій, запас фізичного капіталу, показник ефективності робочої сили (що є проявом певного рівня вмінь (професіоналізму), представленого коригуванням кількості зайнятих на рівень умінь та на частку часу, приділеного виробничій діяльності) та на середній запас людського капіталу, що виступає головним в капіталі затором зростання [1].

Модель Д. Робера передбачає визначення наступних складових: запас фізичного капіталу, коефіцієнта ефективності праці (фактора науково-технічного прогресу) та людського капіталу [2].

Запропоновані моделі впливу на економічне зростання (продуктивність праці) дозволяють узагальнити структурні складові людського капіталу, що враховуються при оцінці: фізична здатність, освіта, досвід та рівень знань, що безпосередньо впливає на темп економічного прогресу.

В Україні цивілізоване усвідомлення ролі людини у суспільстві на достатньому рівні поки що не спостерігається, оскільки протягом тривалого часу панувала командно-адміністративна економіка, в якій роль людини прославлялася лише на словах, а фактично її недооцінювали. На даний час ми маємо недостатньо сформовану ринкову економіку з такими соціально-економічними проблемами, як: низький рівень життя населення, безробіття, недостатнє фінансування наукомістких галузей, що гальмує розвиток інвестицій в людський капітал. Як наслідок в Україні відбувається деформація трудових цінностей, масове погіршення якості трудового потенціалу, що відображається на оцінках його трудової орієнтації, мотивації та здатності до продуктивної праці.

Слід зазначити, що людський капітал є єдиним активним капіталом, тоді як всі інші капітали є пасивними, оскільки вони всі без винятку підпорядковуються людині і діють відповідно до її волі. Саме тому інвестиції в людський капітал – це джерело економічного зростання, не менш важливе, ніж капіталовкладення в матеріально-речові фактори виробництва [3]. Якщо українське суспільство не зуміє усвідомлено та цілеспрямовано вкладати інвестиції у розвиток людського капіталу, воно, безперечно, буде відставати в економічному розвитку від інших країн [7].

Процес формування людського капіталу розпочинається на мікрорівні: здобуття освіти окремими індивідами, набуття практичних навичок і досвіду на робочих місцях. Для того, щоб зробити цей процес ефективнішим і перевести його на якісно новий рівень, держава повинна створювати середовище для діяльності бізнесу, в якому останній був би зацікавлений та стимульований нагромаджувати людський капітал та забезпечувати постійне зростання його якісних характеристик. У першу чергу ідеться про зменшення фіскального та регулятивного навантаження на бізнес. Високі ставки податків, «перевантаженість» бізнесу дозвільними процедурами лишає підприємців і стимулів, і наявних ресурсів для розвитку людського капіталу.

Становлення людського капіталу залежить від багатьох факторів, які пов’язані між собою. Для вдосконалення поняття «людського капіталу» необхідне всебічне вирішення питань виробництва і розподілу товарів і послуг, одночасно з урегулюванням питання формування і використання творчих здібностей і можливостей людини.

До складових людського капіталу відносять:

-          капітал освіти – інтелектуальний капітал;

-          капітал здоров’я;

-          капітал культури (споживчий та високодуховний);

-          капітал соціально-психологічний [4].

Функціонування людського капіталу на належному рівні залежить від стану здоров'я, яке останнім часом досить суттєво погіршилося. Необхідно зазначити, що погіршення стану здоров’я зумовлене насамперед комплексом не медичних, а соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом життя населення. Тому, на нашу думку, поліпшення здоров’я неможливе без істотних соціально-економічних змін.

Аналізуючи здоров'я людського капіталу, на нашу думку варто детальніше зупинитися на демографічній ситуації нашої країни. Оскільки, однією з проблем відтворення людського капіталу є стійке погіршення демографічної ситуації. Зобразимо дані по кількість населення України за 2010-2011 роки  на рис.1.

 

Чисельність

населення,

тис. осіб

                           45962,9

 

                           45890,9

 

                            45778,5

 

 

                 45670

             

             01.01.10                  01.08.10                  01.01.11             01.08.11     роки

 

Рис.1. Демографічна ситуація в Україні 2010-2011

 

Як видно із графіка, на 1 січня 2010 р. чисельність населення України становила 45962,9 тис. осіб, проте вже в серпні цього року кількість населення зменшилась на 112 тис. осіб і становила  45850,9 тис. осіб. Відповідно на 1 січня 2011 року кількість населення складала 45778,5 тис. осіб, що на 184,4 тис. менше, ніж на відповідний період минулого року. Це свідчить про досить значне погіршення демографічної ситуації в Україні, яке і далі іде на спад, оскільки на 1 серпня 2011 року в Україні проживало 45670 тис. осіб, кількість населення з початку року зменшилася на 108,5 тис. осіб [11], що також є негативним явищем, оскільки зменшення населення відповідно призводить до зменшення кількості робочої сили, а відповідно і до зменшення людського капіталу.

Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України неухильно скорочуватиметься [9].

Знання, які є основою людського капіталу, формуються у системі освіти та професійної підготовки. Зараз в Україні  спостерігається ряд позитивних тенденцій розвитку освіти. Освітній рівень населення зростає. На даний час кількість вищих навчальних закладів та рівень бюджетного фінансування підвищується. Хоча він і не досягає 10% ВВП, як це передбачено законом [10].

Основною проблемою української освіти є її значна невідповідність потребам суспільства. Структура підготовки спеціалістів не враховує реальні потреби ринку праці. Внаслідок  цього значна частина випускників не працює за спеціальністю і змушена витрачати час і гроші на перепідготовку. Багато студентів розглядають вищу освіту, як шлях до одержання диплому незалежно від здобутої спеціальності.

Найбільших втрат завдає людському капіталу України виїзд висококваліфікованих кадрів за межі держави. Однією з форм відтоку інтелектуального капіталу є робота вітчизняних фахівців у іноземних фірмах на території України, в цьому випадку українські фахівці також значною мірою працюють на інші держави.

Саме тому першочерговим завданням держави для поліпшення соціально-економічного розвитку економіки повинні бути наступні заходи:

-              активізація творчого потенціалу людей;

-              розвиток висококваліфікованої робочої сили;

-              поступове приведення рівня фінансування людського розвитку (витрат на освіту та охорону здоров’я) до рівня групи країн з високим рівнем розвитку людського капіталу;

-              запровадження принципу економічної зацікавленості роботодавців у забезпеченні безпечних умов праці найманих працівників;

-              розроблення державних програм підтримки молодих спеціалістів;

-              підвищення рівня фінансування наукомістких галузей економіки.

Повноцінне відтворення людського капіталу можливе лише в разі існування цілісної системи соціальної підтримки людини на всіх етапах його життя. Це потребуватиме розбудови систем освіти, культури, охорони здоров’я, значного обсягу коштів, які необхідні для доведення системи соціальних послуг до рівня, гідного європейської держави.

         Висновки. Отже, сучасний розвиток економіки України носить соціально-орієнтований характер, де виробничі сили людини реалізуються у формі людського капіталу, що являє собою накопичений людиною певний запас здоров’я, наукових знань та мотивацій, що призводять до підвищення рівня кваліфікації працівника, ефективно використовуються в будь-якій сфері суспільного відтворення і сприяють росту продуктивності

Як теорія, так і практика доводять, що економічне зростання залежить від людського капіталу. Зокрема, людський капітал сприяє підвищенню продуктивності, а отже, є чинником конкурентоспроможності країни. Можна стверджувати, що в Україні є значні резерви для розвитку людського капіталу, проте потрібно здійснити велику кількість перетворень як на макро- так і на мікрорівнях в соціально-економічній сфері для того, щоб підвищити рівень конкурентоздатності вітчизняного людського капіталу.

 

Література:

1.                 Lucas R. On the mechanics of economic development // Journal of Monetary Economics. – 1988. – №22.- P.3-42

2.                 Romer P. Human Capital and Growth: Theory and Evidence // Working Paper №3173.- Cambridge MA, National Bureau of  Economic Research, 1989.

3.                 Батченко Л.В. Фактори формування і використання людського капіталу України / Л.В.Батченко,  Н.А. Мякотіна // Держава та регіони. – Серія: Економіка і підприємництво. 2011. –  №  3. – С. 5-8.

4.                 Длугопольський О. Розвиток людського капіталу як невід’ємний атрибут функціонування економіки в ХХІ столітті / О. Длугопольський // Світ фінансів. – 2010. – №1. –  С.168-173.

5.                 Лавриненко С. І. Шляхи реалізації політики поліпшення якості життя населення України у 2005–2010 роках / С.І. Лавриненко // Україна в 2005-2009 рр.: стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку : [монографія] / Лавриненко С. І., Пищуліна О. М., Шевченко О. В. –  К., 2010. ― С.169.

6.                 Насипайко Д.С. Передумови формування ідеї людського капіталу / Д.С. Наливайко // Наукові праці КНТУ. Економічні науки, 2010. - № 17.

7.                 Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.

8.                 Суярова О.О. Систематизація сутності людського, інтелектуального та інноваційного капіталів / О.О. Суяров // Механізм регулювання економіки.  – 2009. – № 4. – с. 233-241

9.                 Терон І.В. Інтелектуальний капітал як основне джерело багатства в постіндустріальному суспільстві // Формування ринкових відносин в Україні. – 2009. – № 7 – 8. - с. 90 - 94.

10.            Янишівський В.М. Оцінка сучасного стану розвитку людського капіталу та його впливу на соціально-економічний розвиток і якість життя населення регіонів України / В.М. Янишівський // Економіка та держава. –  2010. – №9. – С. 64-67.

11.             Державний комітет статистики України : [Електронний ресурс]: джерело. – режим доступу:  www.ukrstat.gov.ua