Яворський І.В.

Науковий керівник: Опольський О.І.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Актуальні проблеми розвитку ринку праці на селі

 

Постановка проблеми. Зайнятість населення є одним з найважливіших макроекономічних показників, що разом з обсягом ВВП та рівнем цін визначає економічну кон'юнктуру національного ринку, впливає на рівень життя населення, забезпечує добробут громадян країни. Сільський ринок праці на сучасному етапі перебуває у досить скрутному становищі: неспроможність працевлаштування; наявність значної частки населення непрацездатного віку, яка не в змозі підняти економіку села; дуже низький рівень заробітної плати, вкрай низька питома вага інноваційних, наукоємних галузей АПК, що відповідали б вимогам часу; невизначеність прогнозних потреб ринку праці у фахівцях певних професій і кваліфікації; низька інвестиційна активність; наявність переважно тимчасового або сезонного характеру праці в сільському господарстві, відсутність розвиненої інфраструктури тощо. Низка перелічених проблем і визначає актуальність досліджуваної тематики.

Аналіз публікацій та досліджень. Із початком ринкових перетворень в українському суспільстві проблеми зайнятості та безробіття, зокрема в сільській місцевості, постійно перебували у полі зору наукової громадськості. Вагомий внесок у вирішенні цих проблем зробили Ю. Бондарчук [2], В Вітвіцький [3], І. Графова [4] та ін.

Метою дослідження є аналіз сучасних тенденцій розвитку ринку праці  на селі, визначення основних напрямів оптимізації зайнятості населення сільських територій.

Виклад основного матеріалу. Нездатність сільськогосподарських підприємств забезпечити повний рівень зайнятості, стабільність і гідний розмір доходів зумовили інтенсивний перехід економічно активного сільського населення у приватний сектор. Згідно із Законом України «Про особисте селянське господарство» особисті підсобні господарства набули у 2003 р. статусу особистих селянських господарств (ОСГ) [1]. ОСГ не є підприємницькими утвореннями. Мета їхньої діяльності –­­­­­ забезпечити зайнятість і дохід тим особам, які їх ведуть. Цим вони роблять вагомий внесок у відтворення трудового потенціалу сільського господарства. Врешті-решт ОСГ пом'якшують наслідки наростаючого безробіття на селі. Розвиток самозайнятості сільського населення через перетворення особистих селянських господарств із споживчого типу в товарний є одним із шляхів вирішення проблем сільського безробіття. Через цей шлях пройшли багато розвинених європейських країн. І, як свідчить світовий досвід, сільська самозайнятість є привабливим видом діяльності під час економічної кризи. Подолавши її, більшість самозайнятих, як правило, стають підприємцями або найманими працівниками.

Визначення зайнятих осіб, які займаються особистим сільським господарством, є неправомірним через те, що це виробництво базується на нескладній техніці та технологіях, здебільшого орієнтоване не на продаж, а на власне споживання. Такою важкою працею люди займаються не для збагачення, а для можливості вижити в складних сучасних умовах ринку, тим більше, що зайняті в цій сфері – це здебільшого економічно активні пенсіонери, для яких такий вид доходу є невеликим додатком до мізерних пенсій, які надала їм держава. Для значної частини населення ОСГ – це безальтернативний вид діяльності. Держава повинна спонукати селян, які залишилися без роботи, до розвитку фермерського бізнесу (надавати пільгові кредити, субсидії, дотації, одноразову виплату допомоги з безробіття для запровадження підприємницької діяльності тощо) для того, щоб зменшити кількість зайнятих у цій сфері, ефективно використовуючи національні трудові ресурси, бо ця галузь вважається найбільш трудомісткою, а також до впровадження нових потужних засобів виробництва у сільське господарство для прискорення обороту капіталу, підвищення продуктивності праці, зниження часу на виробництво продукції і заощадження людино-годин на одиницю виробу.

Слід також зазначити те, що існує значна дискримінація у паритетності цін на сільськогосподарську продукцію, яку скуповують за безцінь приїжджі бізнесмени у селян, сприяючи ще більшому їх зубожінню. Прикро, що в умо­вах жорсткої торгової конкуренції порушується принцип однакової оплати за одну й ту ж працю. Для запобігання цьому негативному явищу необхідно на ранніх етапах становлення сільськогосподарського бізнесу утворювати агро­промислові підприємства, які б охоплювали весь цикл виробничого процесу: від виробництва, заготівлі, переробки, транспортування, зберігання сільсько­господарської продукції  до її реалізації.

Для того, щоб подолати ці негативні явища, необхідно, насамперед, розвивати фермерство, інші форми агропромислової діяльності, підвищувати кваліфікацію працівників сільськогосподарських підприємств. Тим більше, що в нас спостерігається складна демографічна ситуація, молодь не залишається на селі, а серед загальної кількості фермерів лише 3% – це люди віком до 30-ти років. У селах необхідно відкривати профільні загальноосвітні школи з сільськогосподарським напрямком, сільськогосподарські, аграрні технікуми та професійно-технічні училища для сільської молоді, які б готували висококваліфікованих підприємців-аграрників, навчали правильному веденню господарства, виведенню нових сільськогосподарських культур на основі впровадження новітніх наукових технологій і техніки. Для того, щоб молодь поверталася та не виїжджала із сільської місцевості, необхідно, по-перше, розбудувати соціально-побутову інфраструктуру села, яка б не відрізнялася від міської, і, по-друге, за допомогою впровадження новітньої техніки реструктуризувати працю на селі, щоб вона не була надто важкою.

Загальновідомо, що галузь сільського господарства потребує значних витрат пального, особливо у період збиральних робіт. На сучасному етапі розвинені країни світу дедалі більше переходять із нафтового на біологічне пальне: дизельне з ріпаку, етанол з кукурудзи, буряка, насіння інших рослин тощо. З переорієнтацією всього світу з нафтового пального на біологічне, безпечне, екологічно чисте з відновлюваної, рослинної сировини відкриє можливості для України отримання величезних прибутків, особливо в умовах можливості користування родючими землями.

На жаль, реалії сьогодення показують, що професійно-технічна освіта не відповідає потребам сучасного ринку зайнятості через убогу матеріально-технічну базу, учні не мають змоги проходити практику на базі сучасних новітніх технологій, в результаті чого їх кваліфікаційний рівень не відповідає запитам роботодавців. Також необхідно проводити профорієнтаційні заходи не тільки серед молоді, а й серед сільських безробітних щодо підвищення престижності фермерського бізнесу. Причому потрібно націлювати охочих зайнятися фермерською справою на великі обсяги виробництва, щоб вижити в жорстких умовах конкуренції.

Необхідно проводити семінари в сільській місцевості з питань сільського безробіття за участю голів сільських і селищних рад, керівників сільгосппідприємств, представників служб зайнятості, громадських організацій і соціальних партнерів. На цьому етапі постала гостра потреба у розробці програми зайнятості сільського населення. Вона повинна бути адаптована до економічної ситуації в кожному конкретному селі чи селищі, враховувати розвиток перспективних галузей, потреби в робочій силі, стимулювати підприємницьку діяльність селян тощо. Необхідно зазначити, що в таких семінарах можуть брати участь не тільки сільські безробітні, а й ті, хто має бажання та можливості вести селянське господарство і перетворювати його на підприємницьку структуру.

У перспективі на теренах сільських поселень повинні бути сформовані високоефективні виробничо-соціальні агломерації, у яких має здійснюватись на основі ресурсозберігаючих машинних технологій виробництво екологічно чистої сільськогосподарської продукції, її безвідходна промислова переробка, забезпечення товаровиробникам комфортних культурно-побутових умов життя .

Також необхідно скооперувати фермерські господарства, що будуть об'єднуватися у збутові, споживчі, кредитні спілки, кооперативи для забезпечення виробничих послуг, спільного використання та ремонту техніки. Необхідно також створити служби, які б сприяли просуванню на ринку сільгосппродукції, надавати ефективні маркетингові послуги тощо. Для більш широкого запровадження новітніх технологій обробки землі, необхідно стимулювати державними заходами відкриття лізингових фірм. Це створить передумови для значного зростання врожайності та збільшить валовий дохід на гектар [2, 17].

Значний економічний прорив розвитку села може спричинити широке впровадження сільського зеленого туризму, який дав би змогу забезпечити, щонайменше, півмільйона додаткових робочих місць. На початку XXI ст. в усьому світі продовжує зростати тенденція, коли інтереси багатьох туристів схиляються від звичайних відпочинкових поїздок до пізнавальних, змістовних подорожей. Відтак, туристична мода піднімає на хвилю популярності подорожі на природу в сільську місцевість [4, 148]. І справді, у селах багато будинків, які використовуються неефективно. Їх можна використати для розвитку туристичного бізнесу. У село приїжджало б чимало людей на відпочинок. Досвід доводить, що люди бажають їхати на екскурсії в села, цікавляться історією, віддають перевагу відпочинку в агросадибах, купують екологічно чисті продукти. Безперечно, що у кожному населеному пункті є історичні місця, унікальні ландшафти. Треба тільки навчити селян бути відкритими для таких контактів: визначити туристичні маршрути, підготувати будівлі для прийому міських гостей, розмістити в ЗМІ рекламну інформацію, яка б демонструвала весь спектр послуг, які надаються, збільшити видавництво каталогів і рекламних буклетів з агротуристичними послугами.

Висновки. Проведене дослідження характеризує наявність багатьох проблем розвитку ринку праці в сільській місцевості, які вимагають якнайшвидшого вирішення.

До основних державних важелів регулювання ринку праці на селі належать такі:

- сприяння створенню агропромислових агломерацій, що включатимуть весь виробничий цикл: від виробництва, заготівлі, переробки тощо до реалізації продукції;

- спонукати підприємців впроваджувати сучасні новітні технології в процес агропромислового виробництва шляхом застосування прискореної амор­тизації;

- розвивати соціально-побутову сферу на селі, що також дасть змогу розширити кількість робочих місць і задовольнити потреби населення;

- розвивати туристичний сільський бізнес.

Отже, усі вище перелічені основні шляхи подолання кризової ситуації на сільському ринку праці мають стати невід'ємними складовими державної стратегічної програми соціально-економічного розвитку села і програми зайнятості сільського населення, в якій особливу увагу слід приділити, насамперед, якісним характеристикам подальшого розвитку всього агропромислового комплексу і сільського ринку праці зокрема.

 

Література:

1. Про особисте селянське господарство: Закон України від 15.05.2003 №742-ІУ // zakon I. rada.gov.ua.

2. Бондарчук Ю. Нове покоління обирає працю на селі // Урядовий кур'єр.- 2009.- №218.-21.11.2009.-С.17.

3. Вітвіцький В., Метельська З. Сільське населення та використання трудового потенціалу села // Україна: аспекти праці. - 2009— №3. — С. 24-31.

4. Графова І.О. Розвиток сільського туризму в Європі // Економіка АПК.- 2010.- №7. -С. 148-152.