Економічні науки/14. Економічна теорія
К.п.н. Лобачева І.Ф. ,
Шаргородська В.Б. , Коновал Ю.А.
Вінницький
торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна
Особливості економічного аналізу собівартості
продукції виробничого підприємства
Метод економічного аналізу – це сукупність способів, прийомів, операцій
практичного і теоретичного характеру з вивчення економічних процесів,
підпорядкованих досягненню основної мети – підвищенню ефективності
господарювання економічних суб’єктів. Таким чином, метод – це спосіб,
інструмент досягнення мети і завдань дослідження, який показує, яким чином
можна провести дослідження і зробити на основі отриманих результатів
обґрунтовані висновки та пропозиції [1,с.12].
Відповідно до поставленої мети дослідження, змісту та аналітичних
можливостей в економічному аналізі використовуються найрізноманітніші методи і
прийоми дослідження. Вони підлягають групуванню та класифікації. При цьому є
різні підходи до класифікації.
Переважна більшість вчених-економістів застосовує дворівневий розподіл
методів, зокрема на неформалізовані (логічні методи) та формалізовані: класичні
методи аналізу (балансовий метод, метод різниць, диференціювання,
логарифмування, інтегральний та інші методи); традиційні методи економічної
статистики (відносні, середні величини, групування, графічний, індексний
методи); математико-статистичні методи (кореляційний, регресійний аналіз, метод
головних компонент); економетричні методи (матричні методи, методи теорії
виробничих функцій, міжгалузевого балансу); методи економічної кібернетики та
оптимального програмування (лінійне і динамічне програмування, системний
аналіз); методи дослідження операцій та теорії прийняття рішень (теорія ігор,
масового обслуговування, теорія графів) [2, c. 78].
Окрема частина науковців усі методи і прийоми аналізу поділяють на дві
групи – економіко-статистичні (загальностатистичні та елімінування) та на
економіко-математичні (кореляційний, регресійний аналіз, математичне
програмування, теорія масового обслуговування). У свою чергу, дослідники
третього напряму поділяють усі методи на чотири групи: традиційні,
детермінованого факторного аналізу, стохастичного факторного аналізу,
оптимізації показників.
Слід зазначити, що всі види класифікацій неоднозначні, поділ на групи у них
досить умовний, бо не можна виділити одну уніфіковану групувальну ознаку, і
тому він дещо спірний. На нашу думку, найбільш прийнятною і зручною в
користуванні є класифікація, за якою всі методи економічного аналізу
поділяються на три групи залежно від їх сутності та аналітичних можливостей,
насамперед щодо здійснення факторного аналізу:
1) традиційні методи і способи зведення та обробки економічної інформації
(відносних, середніх величин, групування, табличний, графічний, балансовий,
деталізації порівняння тощо). Ці методи найбільше використовуються для
економічного аналізу у фінансово-господарській діяльності підприємств завдяки
їх простоті і кращій обізнаності порівняно з іншими методами;
2) математико-статистичні методи – детермінованого факторного аналізу
(індексний метод, метод різниць, інтегральний, методи пропорційного ділення,
логарифмування тощо), стохастичного факторного аналізу (кореляційний,
регресійний, дисперсійний, компонентний, багатомірний факторний аналіз тощо),
оптимізації показників, або методи теорії прийняття рішень (дерево рішень,
програмування, теорія масового обслуговування, теорія ігор, дослідження
операцій тощо);
3) логічні (евристичні) методи (опитування, експертних оцінок,
прогнозування тощо).
Методика економічного аналізу – це сукупність методів, способів, прийомів і
правил економічного дослідження, включаючи техніку і операції з досліджуваними
матеріалами. Розрізняють загальну і часткову методики економічного аналізу.
Загальна методика – це методика, яка має універсальний характер і прийнятна для
аналізу будь-яких об’єктів різних видів економічної діяльності. Часткові
методики призначені для проведення аналітичних досліджень певних видів або груп
об’єктів (тип виробництва, вид ресурсу, витрат тощо) конкретних сфер економіки[3,с.21].
Собівартість виготовленої продукції – це один з найважливіших показників
ефективності роботи підприємства, який комплексно характеризує використання
всіх ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). Крім того, вона є базою
ціни продукції і її нижньою межею для виробника, визначає економічну
ефективність запровадження нової техніки, доцільність та вірогідність
виробництва різних видів продукції. Для аналізу даного показника необхідно
знати його економічну природу, особливості формування, склад виробничих витрат
та шляхи їх зниження. Дослідження порядку формування собівартості продукції,
відповідно до поставлених завдань на підприємстві, вимагає систематизації і
узагальнення існуючих рекомендацій щодо його застосування у різних сферах
господарської діяльності.
Нами була проаналізована собівартість продукції Вінницького підприємства
«АВІС», яке являється крупним виробником високоякісних легких масел, майонезів,
олії та безалкогольних напоїв. При дослідженні ми використовували
такі методи: первинні (вивчення джерел, збір необхідної інформації,
спостереження), вторинні (використовували обробку та аналіз отриманих даних),
дедукції та індукції (при перевірці гіпотез та висновків), експериментальні
(для прогнозування результатів) та інші.
Методика проведення економічного аналізу собівартості у ТОВ «АВІС» включає
наступні позиції:
1) Аналіз собівартості продукції в цілому та за структурою витрат;
2) Проведення порівняльної характеристики фактичних результатів
собівартості продукції з плановими показниками звітного періоду, фактичними
даними минулих років;
3) Виконання факторного аналізу – визначаються фактори та їх вплив на собівартість
продукції;
4) Виявлення невикористаних та перспективних резервів щодо зниження
собівартості продукції;
5) Підведення підсумків з проведеного аналізу, розроблення висновків та запровадження
конкретних пропозицій або комплексу заходів для покращення ефективності та
обсягу виробництва на ТОВ «АВІС», шляхом оптимізації управління собівартістю
продукції.
Для ТОВ «АВІС» є дуже
важливим вивчення шляхів зниження собівартості продукції, оскільки у системі
показників, що характеризують ефективність виробництва, вона займає провідне
місце. У ній відбиваються всі сторони фінансово-господарської діяльності
підприємства: рівень використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів,
якість роботи окремих працівників і керівництва в цілому.
З економічних і
соціальних позицій значення зниження собівартості для ТОВ «АВІС» полягає у
наступному:
- у збільшенні
прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі
можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;
- у появі більшої
можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох
соціальних проблем колективу підприємства;
- у поліпшенні
фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;
- у можливості
зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити
конкуренцію продукції і збільшити обсяг продажів.
Виявлено такі фактори
зниження собівартості продукції:
1) підвищення технічного
рівня виробництва, зокрема упровадження нової прогресивної технології,
підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів;
розширення масштабів використання й удосконалення техніки і технології, що
застосовується; краще використання сировини та матеріалів;
2) поліпшення
організації виробництва і праці, тобто удосконалення управління виробництвом і
скорочення витрат на нього; упровадження наукової організації праці; поліпшення
використання основних виробничих фондів; поліпшення матеріально-технічного
забезпечення; скорочення транспортно-складських витрат тощо;
3) зміна обсягу
виробництва, що зумовлює відносне скорочення умовно-постійних витрат у
результаті зростання обсягу виробництва;
4) зміна
структури, асортименту та поліпшення якості продукції.
Основним джерелом
зниження собівартості продукції на ТОВ «АВІС» є зростання продуктивності праці.
Це обумовлюється тим, що, по-перше, за рахунок зростання продуктивності праці
досягається економія заробітної плати, так як зростання продуктивності праці
призводить до скорочення витрат на виробництво продукції. По-друге, завдяки
зростанню продуктивності збільшується випуск продукції, за рахунок чого
досягається зниження собівартості продукції шляхом економії непропорційних
витрат.
Друге джерело –
застосування альтернативних видів сировини. Застосовуючи альтернативи, буде
підвищено якість і конкурентоспроможність продукції і за рахунок цього,
звичайно, буде знижено витрати на матеріали.
Не менш важливим
чинником, що сприятиме скороченню витрат є дотримання всіх головних принципів
ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та
покупцем, між виробництвом і сировинною базою.
Для виявлення
резервів зниження собівартості необхідно визначити фактори, які обумовлюють це
зниження. Під факторами зниження собівартості продукції розуміють усю
сукупність рушійних сил і причин, які визначають її рівень та динаміку.
Отже, у процесі
ретельного аналізу на ТОВ «АВІС» був проведений моніторинг собівартості
продукції та на основі отриманих даних розроблені заходи щодо оптимізації
ефективності господарювання досліджуваного підприємства. Також слід зазначити,
що собівартість продукції на підприємстві залежить від
багатьох чинників, зокрема від: продуктивності праці, ефективності виробництва,
якості та асортименту продукції, обсягу виробництва, ефективного розміщення
продуктивних сил. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців ТОВ
«АВІС» повинне вигідно виділятися на фоні підприємств такого ж типу. Покупця
цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другий,
тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих
показників закладено в собівартості продукції.
Список використаних джерел:
1. Баканов М.И., Шеремет А.Д. Теория экономического анализа. М.: Финансы и
статистика, 1995. – 286 с.
2. Ковалев В.В., Волкова О.Н. Анализ хозяйственной деятельности
предприятия. – М.: Проспект, 2000. – 422 с.
3. Чигиринська О.С., Власюк Т.М. Теорія економічного аналізу: Навч.посіб. –
К.: Центр навчальної літератури,2006. – 232с.