Економічні науки/14.Економічна теорія

К.е.н Прокоп΄єва А.А.

Національний авіаційний університет, доцент кафедри міжнародної економіки, Україна

Проблеми забезпечення сталого розвитку та економічної безпеки в сучасній інституційній політиці

Актуальною проблемою для будь-якої країни, регіону та усього світу є забезпечення сталого розвитку, багатоаспектної безпеки, зокрема – економічної безпеки. Сучасне розуміння світової безпеки дійсно потребує широкого погляду, що охоплює як економічні так і політичні чинники, проблеми демократизації і стабільності окремих держав і груп держав, формування дружніх міжнародних відносин. Разом з тим, у комплексі взаємозалежних складових європейської безпеки все більшу роль відіграє економічна безпека, яка стала стрижнем міжнародної і національної безпеки.

Параметри, які описують стан економічної безпеки, мають особливе значення в оцінці економічного становища країни. Їх також необхідно враховувати при формуванні економічної політики та її складових частин. Крім того, структура сучасної ринкової економіки, швидкість та методи її реформування не можуть не враховувати порогові значення індикаторів економічної безпеки, які мають чіткі кількісні характеристики та залежать від геоекономічних реалій. Про ретельність підходів до даної проблематики в контексті сучасної глобальної конкуренції свідчить, наприклад, те, що у Національному інституті стратегічних досліджень тільки для сфери економіки розроблено біля 40 індикаторів із відповідними граничними значеннями, порушення яких подає серйозну погрозу національної безпеки. Взагалі, як відзначається в літературі, „економічна безпека традиційно розглядається як важливіша якісна характеристика економічної системи, яка визначає її здатність підтримувати прийнятні умови життєдіяльності населення, тривало забезпечувати ресурсами розвиток народного господарства, а також послідовну реалізацію національно-державних інтересів” [1, C. 33]. Відзначимо, що ряд провідних авторів справедливо наголошують на тому, що проблематика ресурсозабезпечення зараз загострюється, причому навіть “не дивлячись на помітні зрушення в сфері ресурсозбереження на основі досягнень НТП і тут неможна відзначити значного прогресу” [2, C. 44].

Для забезпечення економічної безпеки будь-якої країни необхідним є її входження в більш широкий економічний простір, координація з економічними партнерами у структурній, грошово-кредитній, енергетичній, транспортній, соціальній сферах, завоювання нових чи відвоювання втрачених ринків. Без цього неможливо забезпечувати бажані або компенсувати порушені економічні пропорції та технологічні зв’язки. Сама по собі відкритість національної економіки не компенсує ефекту внутрігосподарських диспропорцій. Навпаки, вона може постати каталізатором внутрішніх соціально-економічних диспропорцій.

Таким чином, економічна безпека – це сукупність умов і факторів, які забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного оновлення і самовдосконалення. Таке розуміння предмету збігається із традиційними підходами, згідно яких С.Пирожков вважає, що національна безпека – це „система державних та суспільних гарантій, що забезпечують стабільний розвиток нації, захист базових цінностей та інтересів, джерел духовного і матеріального добробуту від зовнішніх та внутрішніх загроз” [3, C. 9] (Див. також: [ 4, C. 25-34; 5, C. 53-62; 6, C. 63-73]).

Для кращого розуміння суті економічної безпеки важливо зрозуміти її зв’язок з поняттями “розвиток” і “стійкість”. Розвиток – один із компонентів економічної безпеки. Адже, якщо економіка не розвивається, то різко падають можливості її виживання , а також здатність до опору та пристосування до внутрішніх та зовнішніх загроз.

Стійкість і безпека – найважливіші характеристики економіки як єдиної системи. Їх не треба протиставляти, з них кожна по-своєму характеризує стан економіки. Стійкість економіки характеризує міцність і надійність її елементів, вертикальних, горизонтальних та інших зв’язків усередині системи, здатність витримувати внутрішні та зовнішні “навантаження”. Безпека – це стан об’єкта в системі його зв’язків з точки зору здатності до самовиживання в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз, а також в плані здатності протистояти дії непередбачених і важкопрогнозованих факторів.

Чим більш стійка економічна система (наприклад, міжгалузева структура), співвідношення виробничого і фінансово-банківського капіталу тощо, тим більш життєздатною є економіка, отже і оцінка її безпеки буде досить високою. Порушення пропорцій і зв’язок між різними компонентами системи веде до дестабілізації і є сигналом переходу економіки від безпечного стану до небезпечного.

Для економічної безпеки значення мають не самі показники, а їх порогові значення. Порогові значення – це граничні значення, недотримання яких заважає нормальному ходу розвитку різних елементів відтворення, призводить до формування негативних, руйнівних тенденцій в сфері економічної безпеки. Як приклад (по відношенню до внутрішніх загроз) можна назвати рівень безробіття, розрив у доходах між найбільш і найменш забезпеченими групами населення, темпи інфляції. Наближення до їх гранично допустимого значення свідчить о нарощування загроз соціально-економічної стабільності суспільства, перевищення граничних, або порогових значень – про вступання держави в зону нестабільності й соціальних конфліктів, тобто про реальний підрив економічної безпеки. З точки зору зовнішніх загроз в якості індикаторів можуть виступати гранично допустимий рівень державного боргу, збереження або втрата позицій на світовому ринку, залежність національної економіки та її важливіших секторів (включаючи оборонну промисловість) від імпорту закордонної техніки, комплектуючих виробів або сировини.

Порогові рівні зниження економічної безпеки можна охарактеризувати системою показників, які відображають стан загальногосподарського і соціально-економічного розвитку. Ними є зокрема:

· гранично допустимий рівень зниження економічної активності, об’ємів виробництва, інвестування і фінансування, за межами якого неможливий самостійний розвиток країни на технічно сучасному, конкурентоздатному базисі, збереження демократичних засад суспільного ладу, підтримка оборонного, науково-технічного, інноваційного, інвестиційного і освітньо-кваліфікаційного потенціалу;

· гранично допустиме зниження рівня і якості життя загальної маси населення, за межами якого виникає загроза втрати найбільш продуктивної часті національного "людського капіталу" і нації як органічної часті цивілізованої спільності;

· гранично допустимий рівень зниження витрат на підтримку і відтворення природно-екологічного потенціалу, за межами якого виникає небезпека незворотного руйнування елементів природного середовища, втрати життєво важливих ресурсних джерел економічного росту, а також значних територій проживання, розміщення виробництва і рекреації, нанесення шкоди здоров’ю сучасного і майбутнього покоління і інше.

Узагальнюючи вищезазначене, можна сказати, що економічна безпека – це здатність економіки забезпечувати ефективне задоволення суспільних потреб на національному і міжнародному рівнях. Інакше кажучи, економічна безпека уявляє собою сукупність внутрішніх та зовнішніх умов, що сприяють ефективному динамічному росту національної економіки, її здатності задовольняти потреби суспільства, держави, особистості, забезпечувати конкурентоспроможність на зовнішніх та внутрішніх ринках, які гарантують від різного роду загроз та втрат.

Суть економічної безпеки реалізується в системі критеріїв і показників. Критерій економічної безпеки – це оцінка стану економіки з точки зору найважливіших процесів, які відображають зміст економічної безпеки. Критеріальна оцінка безпеки включає в себе оцінки: ресурсного потенціалу і можливостей його розвитку; рівня ефективності використання ресурсів, капіталу і праці, з точки зору його відповідності рівню в найбільш розвинутих країнах, а також рівню, при якому небезпеки внутрішнього і зовнішнього характеру зводяться до мінімуму; конкурентоспроможності економіки; цілісності території і економічного простору; суверенітету, незалежності і можливості протистояння зовнішнім загрозам, соціальної стабільності й умов запобігання й вирішення соціальних конфліктів. Система показників-індикаторів, які отримали кількісний вираз, дозволяє завчасно сигналізувати о загрозливій небезпеці і застосувати заходи щодо її попередження.

Сутність економічної безпеки розкривається в системі критеріїв, показників і порогових значень. По-перше, необхідно класифікувати загрози; по-друге, визначити порогові значення економічної безпеки; по-третє, розробити державну політику економічної безпеки та заходи по її реалізації.

Загрозою економічній безпеці вважають дію прямо чи побічно спрямовану на зменшення рівня стабільності, тобто порушення умов стійкого існування стану та розвитку держави. Взагалі, термін „стійкий розвиток”, який було сформульовано 1987 року, як відзначають деякі автори, з необхідністю вміщує не тільки економічний зміст, але й „описує взаємозв'язок розвитку людства та природного середовища” [7, C 545]. Загрозами економічній безпеці є чинники, що унеможливлюють або ускладнюють реалізацію національних економічних інтересів, чим створюють небезпеку для життєзабезпечення нації, її соціально-економічної та навіть систем екзогенних, зокрема політичної системи. Врахування та запобігання загроз має бути пріоритетом елементом економічної політики держави.

Стабільність вимірюється забезпеченістю функціонування і розвитку держави необхідною кількістю матеріальних, фінансових, трудових і непостійних ресурсів. Причому виділяють наступні стани стабільності: неповної стабільності, повної стабільності і динамічної стабільності (треба підкреслити, що стабільність, як все в світі, є динамічною і змінюється у часі).

Повна нестабільність означає відсутність сталої ринкової системи, і відмова від певних форм економічного тоталітаризму може навіть означати момент знищення держави, або зміну державного устрою. Цей рівень має принципові ознаки екзогенного плану, які включають недотримання прав людини (наприклад: людина немає права розпоряджатися своєю власністю), повна перевага надається державним економічним інтересам (або інтересам державного устрою) над інтересами людини і організацій людей, суб'єктивно здійснюване економічне управління (економічна диктатура).

Стан неповної стабільності характеризується частковим поверненням економічних прав фізичним особам та агентам економічної діяльності, громадським організаціям. Для такої моделі типовим станом є кризовий економічний розвиток.

В період динамічної стабільності економічні негаразди досягають найнижчого рівня. Економічна модель базується на зворотних зв'язках, причому існують ефективні механізми втручання в економічні процеси з метою проведення програмно-цільового економічного регулювання.

Важливо підкреслити, що найвищий ступінь безпеки досягається при умові, що весь комплекс показників знаходиться в діапазоні допустимих меж своїх порогових значень, а порогові значення одного показника досягаються не зашкоджуючи іншим. Наприклад, зниження темпу інфляції до граничного рівня не повинно приводити до підвищення рівня безробіття над допустимим рівнем, або зниження дефіциту бюджету до порогового значення – до повного замороження й падіння виробництва тощо.

Отже, можна зробити висновок, що за межами значень порогових показників національна економіка втрачає здатність до динамічного саморозвитку, конкурентоспроможність на зовнішніх і внутрішніх ринках, становиться об’єктом експансії інонаціональних і транснаціональних монополій, роз’їдається язвами корупції, криміналу, страждає від внутрішнього та зовнішнього грабежу національного багатства.

В сучасному світі питання інституційної політики включають також забезпечення колективної спроможності протистояти новим загрозам безпеці, зокрема поширенню зброї масового знищення, міжнародному тероризмові, організованій злочинності, нелегальній міграції, масштабним екологічним лихам. Останнє постає дедалі важливішим моментом, оскільки, як відзначає Т.Туниця, “необхідний компонент моделі сталого розвитку – комплекс гарантій екологічної безпеки” [ 8, C. 239]. Аналогічну думку обстоюють П.Буланович та С.Харічков, які пишуть, що „досягнення сталого соціально-економічного розвитку України потребує узгодження стратегій, що спрямовані на економічне зростання і охорону навколишнього середовища” [9, C. 303].

Дійсно, проблематика сталого розвитку та навіть забезпечення національної конкурентоспроможності дедалі частіше прив'язується до параметрів екологічного розвитку. Прикладом сказаного є розроблена в Росії стратегія сталого розвитку, в якій бажані параметри прогресу суспільства вводиться в рамки, що визначаються законами розвитку біосфери. Йдеться про посилення екологічної складової економіки і гармонізацію екологічних і економічних інтересів суспільства про подолання стереотипів мислення і споживацького відношення до природи раціоналізацію структури потреб і розвиток власне екологічних потреб як нової економічної категорії. Основні ідеї сталого розвитку саме в такому контексті були втілені в Екологічній доктрині Російської Федерації, що була прийнята ще в 2002 р.

Ключова функція держави полягає в забезпеченні стабільності соціально-економічної системи, його самозбереження і розвитку, усуненні можливих небажаних деформацій економічної моделі та загроз економічної безпеки країни. При цьому вирішальне значення має наявність активного підходу у структурній політиці, попередження означених небажаних подій та небезпек, що є альтернативою пасивному реактивному поводженню держави та її інститутів щодо перебігу міжнародної кон'юнктури та внутрішнього соціально-економічного розвитку. Такий підхід описав Ю.Пахомов, підкресливши, що за подібного пасивного підходу, „провали й деформації ринкового походження частково нейтралізує держава, змушена працювати в режимі постійного „гасіння пожеж”” [10, С. 9-21].

Енергетична безпека становить собою ключову передумову проведення дієвої інституційної та структурної політики. Вона „сьогодні є одним з болючих питань політичного та економічного розвитку держави” [11, С. 9]. За даними Міністерства палива і енергетики України, переважна частина енергоблоків теплових електростанцій (ТЕС), що становлять основу національної електроенергетики, повністю відпрацювали свій граничний ресурс. Не кращий стан і вугільної промисловості, яка є головним джерелом палива для інших галузей енергетики.

Ще одна проблема – однобічна залежність від поставок ззовні. В принципі, для великої країни типовою є наявність 4-7 базових джерел постачань палива. Тому для України необхідно шукати альтернативні джерела палива, взяти більш участь у геоекономічних відносинах з приводу розвитку інфраструктури видобутку та транспортування нафто- і газопродуктів з Каспію та Близького Сходу.

Із проведеного стислого аналізу можна зробити такі висновки.

Економічна безпека є провідною складовою національної безпеки. Вона відбиває причинно-наслідковий зв’язок між економічною потужністю країни та її здатністю забезпечувати собі певні міжнародні переваги та вирішувати завдання неекономічного змісту. Нехтування економічною безпекою може призвести до катастрофічних наслідків: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, нарешті, підриву системи життєзабезпечення нації з наступною втратою суверенітету.

Економічна безпека держави повинна забезпечуватись передусім ефективністю функціонування самої економіки, тобто, поряд з захисними заходами, які здійснюються державою, вона повинна захищати сама себе на основі високої продуктивності праці, якості продукції тощо. Розробка програми першочергових заходів для забезпечення економічної безпеки будь-якої країни і практичні кроки в цьому напрямку повинні спиратися на чітке усвідомлення сучасних економічних загроз та можливостей їхнього попередження та відведення.

Література:

1. Бородянський В. Трансформація соціально-економічної системи і економічна безпека України // Збірник праць вчених. Вип. 19 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ НАН України, 1998. – С. 32-35.

2. Будкін В. Новые тенденции и угрозы в процессах глобализации начала ХХІ cтолетия // Збірник наукових праць. – К.: ІСЕМВ НАН України. – Вип. 40. – 2004. – С. 33-44.

3. Пирожков С. Національна та регіональна безпека: погляд України // Нова безпека. – 2003. - № 2. – С. 9-16.

4. Шерр Дж. Зміцнення економіки та демократії в Україні: порівняльний погляд // Нова безпека. – 2003. - № 2. – С. 25-34.

5. Малиновська О. Нові виклики національній та регіональній безпеці: тероризм, організована злочинність, нелегальна міграція // Нова безпека. – 2003. - № 2. – С. 53-62.

6. Полесе А. Поліцейська місія Європейського Союзу: зміцнення стабільності в Південно-Східній Європі шляхом співробітництва ЄС з країнами, що не є членами ЄС // Нова безпека. – 2003. - № 2. – С. 63-73.

7. Данилюк Н.І. Міжнародна торгівля та проблеми охорони навколишнього середовища // Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія / Кер. авт. кол. і наук. ред. Т.М.Циганкова. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 522-553.

8. Туниця Т. Еколого-економічні засади моделі сталого розвитку // Збірник наукових праць ІСЕМВ НАН України. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2009. – С. 234-240.

9. Буланович П., Харічков С. Концепція інтегрованої системи оціночно-аналітичних інструментів забезпечення екологічної безпеки транзиту вантажів територією України // Экономические инновации. Выпуск 17. Структурные и институциональные преобразования современной экономики. Сборник научных работ. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. 2008. – С. 303-314.