Д.м.н. Кальянов А.В.

Донецький інститут Міжрегіональної Академії управління персоналом, Україна

Інноваційні кластери в стратегії розвитку економіки України

Світовий досвід останніх двох десятиріч показує, що в умовах ринкової глобалізації економіки щвидкий підйом провідних секторів виробництва повинен здійснюватися на основі проведення відповідної кластерної політики, застосування окремих соціально-інтеграційних систем, найефективнішою з яких є інноваційні кластерні об’єднання, виходячи з того, що кластери – один з найважливіших інструментів розвитку регіонів і у кластерного підходу немає альтернативи [1-4]. Причому в регіонах є відповідні передумови для створення подібних кластерів.

Слід зазначити, що використання кластерного підходу вже зайняло одне з провідних місць в стратегіях соціально-економчного розвитку ряду суб’єктів і муніципальних утворень України. Кілька проектів розвитку територіально-виробничих кластерів вже реалізується в ініціативному порядку [1].

Счасна кластерна концепція базується на поєднанні теорії економічного розвитку та практики міжфірменної кооперації (мережеві структури), агломерації (зовнішньо економічної активності), соціального капіталу (солідарної поведінки), надання технологій та їх розповсюдження (отримання знань).

Кластерна модель регіональної економіки теоретично була обгрунтована А. Маршаллом понад 100 років тому в роботі „Principles of Economics”. Надалі вона була адаптована М. Порте-ром к сучасним умовам у книзі „Конкурентні переваги націй”, де дванадцять років тому була презентована досить відома „модель діаманта” [9-10].

Каталізатором кластерної стратегії була Північна Італія, успішна практика якої по своєму сприйнята промислово розвинутими країнами. Зокрема, в США кластерна модель об’єднання компаній була використана для інтенсифікації співробітництва компаній та розвитку спеціалізованих видів послуг, що забезпечувалися урядом та торговими асоціаціями з метою надання можливості малим компаніям збільшувати масштаби виробництва.

Практика свідчить, що активна кластеризація скорочує ізоляцію окремих малих підприємств, зміцнює їх зв’язки, збільшує інноваційність та продуктивність праці персоналу. Кластери, підвищуючи роль регіонів, створюють основу для залучення іноземних інвестицій, формування підприємницького середовища, розвитку малого і середнього бізнесу, тощо.

В сучасний період термін „кластер” став настільки загально-прийнятим, що його вільно використовують стосовно будь-якої проблеми, яка має перспективу бути вирішеною на основі колективного підходу.

Важливим компонентом, який впливає на кластерні стратегії як в США, так і всьому світі, є соціальний капітал, що займає критичне положення як чинник економічного зростання та розвитку. В рамках кластеризованих економік має місце висока міжфірменна мобільність.

Інноваційні і творчі кластери розвиваються у так званих нових секторах, таких як інформаційні технології, біотехнології, нові матеріали, а також у секторах послуг, пов’язаних із здійсненням творчої діяльності. Інноваційні кластери включають велику кількість нових компаній, які виникають у процесі комерціалізації технологій і результатів наукової діяльності, що проводяться у вищій школі і науково-дослідних організаціях.

Таким чином, одним з пріоритетних та найбільш ефективних напрямів інноваційного розвитку України є кластеризація, яка знаходиться на стадії свого становлення. Проте в жодному із програмних документів немає вказівок щодо її необхідності [5]. Тому конче необхідним є удосконалення нормативно-правової бази, що регламентує інноваційну діяльність на регіональному, галузевому, національному рівні з урахуванням змісту організаційно-правової форми кластера. В цьому зв’язку потрібно за прикладом Росії розробити в Україні відповідний проект закону про особливі впроваджувальні та промислово виробничі зони. Все це дозволить активізувати діяльність зі створення відповідної інноваційної інфраструктури, забезпечення конкурентних переваг економіки України на шляху переходу до інноваційної моделі зростання.

Література

1. Федоренко В.Г., Тугай А.М., Гойко А.Ф., Джабейло В.Б. Концепція кластерної політики в Україні // Економіка і держава, 2008. - №11. – С.5-15.

2. Коробков А.Н. Формирование кластеров городской экономики, основанной на знаниях // Новое в экономике и управлении. – Выпуск 6. – М.: Макс-Пресс, 2006. – С.28-38.

3. Чижиков Г.Д. Национальные бизнес-ассоциации в услових интеграции экономики в мировое хозяйство. Монография. – Донецк: Норд-Пресс, 2006. – 284 с.

4. Кожевнікова В.Д. Кластерізація в сфері послуг // Стратегія інноваційного розвитку економіки і соціальної сфери України: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції вчених, студентів і практиків / Голов. ред. С.В. Смерічевська. – Донецьк: Норд-Прес, 2008. – С.112-114.

5. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення: Монографія / О.І. Амоша, В.П. Антонюк, А.І. Землянкін та ін. / НАН України. Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк, 2007. – 328 с.

6. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. – К.: Лібра, 1998. – 388 с.

7. Федоренко В.Г., Гойко А.Ф. Інвестознавство. – К.: МАУП, 2000. – 407 с.

8. Соколенко С.І. Кластери в глобальній економіці. – К.: Логос, 2004. – 848 с.

9. Портер М. Конкуренція: Пер. с англ. – М.: Изд. Дом „Вильямс”, 2005. -608 с.

10. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения, 1993. – 468 с.