Экономические науки / Государственное регулирование экономики

к.е.н., доцент Мироненко. М. Ю., Притула Д.Ю

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ КРАЇНИ

Постановка проблеми. Необхідність державного регулювання інноваційних процесів викликана, в першу чергу, їх зростаючим значенням для економіки і суспільства в цілому. Держава приділяє значну увагу проблемам інноваційної спрямованості, так у 2001-2002 рр. прийняті Закони України « Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки», «Про інноваційну діяльність », Указ Президента України « Про заходи для поліпшення інвестиційного клімату в Україні».

Метою дослідження є питання державного регулювання інноваційних процесів, дослідження основних показників інноваційної діяльності в Україні, виявлення основних труднощів впровадження інновацій, розробка пропозицій щодо удосконалювання державної політики регулювання інноваційної діяльності.

Виклад основного матеріалу. Становлення в Україні інноваційної моделі розвитку економіки передбачає необхідність удосконалити й системи правового забезпечення інноваційної діяльності, що сприятиме не тільки скороченню всіх витрат виробництва і збільшенню прибутку, а й одержанню власного нового інтелектуального продукту.

Правове забезпечення інноваційної діяльності має ґрунтуватися на законодавчих і нормативних актах з різних напрямів розроблення, функціонування та розвитку цієї системи і здійснюватися за напрямами функціонування економіки країни (приватизації, розвитку підприємництва, податкової системи, фінансової та кредитної політики, зовнішньоекономічної діяльності тощо).

З цієї точки зору вже зроблені певні позитивні кроки. Так, прийнято Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків. У квітні 2002 року прийнято Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу ».

Крім того, правове забезпечення інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається з Концепції науково-технічного та інноваційного розвитку, Законах України «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, «Про державне прогнозування і розробку програм економічного і соціального розвитку країни», «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування », інших законах.

Велике значення для розвитку інноваційної діяльності в Україні має прийняття Закону України «Про інноваційну діяльність».

Кількість нормативних актів з правового забезпечення інноваційної діяльності України є більш-менш достатньою. Але їх не підкріплено фінансами, методиками та інформацією. У розроблених нормативних актах не простежується системного підходу.

Слід зауважити, що законодавчі акти, пов’язані з нормативно-правовим регулюванням інноваційної діяльності, не узгоджені між собою і визначають загальні, найбільш принципові положення, проте не регламентують інноваційну діяльність як логічний і послідовний інноваційний процес, який спрямована на прискорення економічного розвитку України.

На теперішньому етапі процесу управління інноваціями розпочато розробку теорії регулювання розвитку науки і техніки на міждержавному рівні, коли відбувається активне засвоєння досвіду розвинених країн з обов’язковою адаптацією його до умов України, а також світової і вітчизняної науки та практики з урахуванням усіх досягнень та традицій [1].

Управління інноваціями на будь якому рівні – це управління нестандартними процесами, перебіг яких можна прогнозувати лише на підставі глибоких наукових досліджень [2].

Рис 1. Ключові елементи управління інноваційною діяльністю

Необхідність державного регулювання інноваційних процесів викликана передусім зростанням їх впливу на економіку та суспільство в цілому. Економіка країни розвивається під впливом екстенсивних та інтенсивних факторів. Перші – це приріст маси використовуваних у виробництві первинних ресурсів – трудових, земельних, капітальних; інтенсивні фактори розуміються як підвищення якості використовуваних ресурсів та ефективності їх використання. Сьогодні можливості економічного росту за рахунок залучення в обіг нових первинних ресурсів дуже обмежені. Отже, вирішального значення для економічної динаміки набувають інтенсивні фактори, що з кожним роком все більше впливають на формування макроекономічних показників. Окрім того, інновації впливають на структуру суспільного виробництва та інституціональні економічні механізми, на соціальну стабільність, на навколишнє середовище, нарешті, на конкурентоспроможність національної економіки в системі світового господарства. Тобто інновації визначають подальший розвиток країни, і завдання науковців та практиків полягає у дослідженні державного механізму регулювання інноваційних процесів, у визначенні найбільш оптимальних методів і підходів, у розробці оцінок і нормативів впровадження тієї чи іншої інновації.

Орієнтація на посилення інноваційної діяльності призвела до наступних показників.

Таблиця 1.

Динаміка інноваційної діяльності в Україні

	1995-1998р	1999р.	2000р.	2001р.	2010р.
Кількість науково-досідних організацій	1453	1506	1490	1479
Розробка в області технічних наук	905	908	881	863
Розробка в області сільського господарства	163	185	186	185
Кількість підприємств, що впровадили інновації	1503	1376	1491	1503
Освоєння виробництва нових видів продукції	1365	1256	1372	1391
Виробництво товарів та споживання	1040	949	995	982
Упровадження нових технологічних процесів	467	371	416	392

Аналіз даних, наведених у табл.. 1, показує, що наука, як існуючі нові прогресивні технології, залишаються в Україні мало затребуваними, незважаючи на те, що сьогодні розвитку інноваційної діяльності віддається першорядне значення.

Проблема безпеки і багатства все більше усвідомлюється у світі як проблеми доступу до нових технологій та інформації. Стимулювання інноваційного процесу – задача збереження статусу впливової держави і нагальна вимога економіки й людського розвитку. Здатні до трудової охорони, результати науково-технічної діяльності є одними з найкоштовніших ресурсів модернізації національної економіки.

Одним з основних суперечностей одержання і впровадження науково-технічних результатів є визнання загальнонаціональної й економічної важливості інноваційних процесів як засобу збільшення прибутку за рахунок задоволення ринкового попиту і зниження виробничих витрат, і, разом з тим, обмеженість і нездатність механізмів ринкової конкуренції до повного використання інноваційного потенціалу.

Упровадження нової техніки і нових технологій має відбуватися цілеспрямовано, щоб не лише освоїти найбільш сучасні закордонні технології, оскільки технологічний імпорт зараз переживає над експортом, але і всесвітньо підтримувати власні розробки. Залучення власного інтелектуального потенціалу в модернізацію економіки залежить від міжнародних і внутрішніх факторів. До міжнародних відносяться участь країни у світовому поділі праці, її вплив на міжнародне регулювання обороту інтелектуальних ресурсів.

До внутрішніх – заходи для стимулювання технічного переозброєння усередині країни, створення умов для перетворення вітчизняного інтелектуального потенціалу на захищені всіма правами засоби техніки, що працюють в реальній економіці.

Україна повинна знайти новий баланс між власним суверенітетом і втягненням у всесвітні торгові угоди у галузі торгівлі, передачі технологій і дотримання прав інтелектуальної власності.

Методи управління інноваціями класифіковані за такими ознаками: за формами – прямого та непрямого впливу, та за його засобами – правочинні, адміністративні, економічні тощо [3].

За реалізації інноваційної політики владні структури можуть використовувати як загальноприйняті методи державного управління, так і специфічні, спрямовані безпосередньо на активізацію інноваційної діяльності відповідно до етапу економічного розвитку.

Прямий вплив держави на інноваційні процеси у національній економіці виявляється в організації відповідної діяльності з визначенням стратегічних завдань і пріоритетів, розробкою концептуальних засад інноваційної політики, впровадженням державних програм з необхідним фінансовим забезпеченням тощо.

Непрямий вплив держави на інноваційні процеси зумовлено створенням сприятливого для активізації інноваційної діяльності економічного середовища та рівнем розвитку відповідної інфраструктури. Його забезпечено виконанням завдань і застосуванням стимулюючих методів інноваційної діяльності (наданням податкових пільг, пільговим кредитуванням і субсидуванням; страхуванням інвестицій; гарантуванням їх повернення; наданням права на прискорену амортизацію устаткування; підтримкою МСБ, зокрема стимулюванням діяльності венчурних структур ).

Застосовуючи прямі і непрямі методи та засоби державного управління, влада може сповільнити чи прискорити темпи інноваційного процесу.

Ефективності державного управління сприяє системний підхід до визначення завдань і пріоритетів розвитку (в тому числі й інноваційного). Для ефективного управління інноваціями на рівні держави необхідно забезпечити належне фінансування інноваційних проектів і заохочення працівників – розробників інновацій та нормативно правовий аспект процесу управління інноваціями.

Критерії забезпечення стабільного розвитку виробництва та створення нової наукоємної та високотехнологічної продукції це – підвищення питомої вага підприємств – користувачів інноваційних продуктів; збільшення їх прибутку від використання винаходів, моделей, промислових зразків на рівні регіону; розширення масштабів виробництва та використання інноваційних продуктів.

Необхідні практичне застосування регіональних коштів, які надійшли до місцевого бюджету від інноваційної діяльності; збільшення обсягів реалізованої інноваційної продукції ; підвищення темпів упровадження наукових розробок у виробництво; розвиток будівництва, сфер освіти та охорони здоров’я тощо; щорічне збільшення на 3-5% відношення кількості впроваджених науково-інноваційних розробок до кількості виконаних.

Для широкого використання можливостей регіонів України щодо розробки інноваційних проектів, які відповідали б місцевим потребам та міжнародним стандартам, важливо виявити і усунути недоліки у формах і методах управління інноваційною діяльністю на регіональному рівні, а також створити ефективну систему стимулювання інноваційної активності суб’єктів господарювання.

Крім того, необхідно забезпечити правове регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях й етапах життєвого циклу інновацій.

Забезпечення якісного управління можна досягнути зі застосуванням інтегрованої системи менеджменту та єдиного уніфікованого міжнародного стандарту для загальної системи управління організацією [4].

Висновки. Сьогодні в конкурентній боротьбі виграє не тільки той, хто швидше створить нові знання і технології, а той, хто швидше за інших зможе втілити їх у конкретному продукті і вийти з ним на світовий ринок.

Держава має вивчати тенденції інвестиційного ринку, поширювати досвід малого бізнесу в інноваційній сфері, розробляти і реалізовувати наукомісткі інвестиційні програми з залученням малого і середнього бізнесу, здійснювати антимонопольні заходи.

Широке запровадження вітчизняних систем управління інноваційною діяльністю – позитивний чинник у створенні передумов інтеграції України зі світовим економічним простором.

Список використаної літератури

1. Молчанов Н.Н. Инновационный процесс: организация и маркетинг / Н.Н. Молчанов. – С-Пб:Изд С- Петербургского университета, 1995. – 144с.

2. Лазутін Г.І. Форми, методи та інструменти реалізації інноваційної політики / Г.І. Лазутін // Актуальні проблеми економіки. – 2003. - № 6 (24). – С. 50-57 С.

3. Чистов С.М. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. – К.: КНЕУ. – 2000.- С.17-20.

4. Ігнатьєва І.А., Лісун Я.В. Тенденції сучасного переходу від управління якістю до якості управління промисловим підприємством / І.А Ігнатьєва., Я.В.Лісун //Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. – 2005.- №4(сп). – С. 26-29.