Лихачева Г.О., Ковальова І.В
Донецький національний університет економіки і торгівлі
імені Михайла
Туган-Барановського, Україна
Безробіття в Україні та перспективи її
вирішення
За останні декілька років безробіття
придбало вигляд крупного макроекономічного явища, перетворившись на самостійний
чинник розвитку економіки. Проте в Україні, до цих пір не вироблено такої
політики в області зайнятості, яка сприяла б успішності реформ. Проблема
безробіття гостро постала в Україні, як і в багатьох інших країнах із залишками
елементів перехідної економіки, після невдалих спроб реалізувати економічні
реформи.
Проблемам
безробіття завжди надавалося багато уваги зі сторони таких відомих українських
вчених як: С.І. Бандура, В.В. Близнюк, К.Л. Бабчук, Д.П. Богиня, І.К. Бондар,
В.І. Герасимчук, О.А. Грішнова, Е.М. Лібанова, Л.С.Лісогор, Ю.М. Маршавіна та
багатьох інших.
Актуальність
дослідження полягає у тому, що безробіття
в Україні набуло масового характеру і складає реальну загрозу
для державного та суспільного добробуту.
Мета
дослідження полягає у виявленні соціальних та економічних причин безробіття в
Україні та шляхів до вирішення цієї проблеми.
З огляду на
значне погіршення соціально-економічних показників, особливої актуальності в
Україні набуває розробка нової концепції вирішення проблеми зайнятості та
безробіття. На сьогодні найбільш гострою
у цій сфері проблемою є формування цивілізованого ринку праці, заснованого на
плюралізмі форм власності, свободі підприємницької діяльності, трудової
активності й свободі праці. Основні проблеми ринку праці у нашій державі
пов'язані зі зростанням тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості
громадян, які шукають роботу, а також існуванням труднощів щодо
працевлаштування соціально незахищених верств населення, які не здатні на
рівних конкурувати на ринку праці, а тому потребують захисту з боку держави[5, С. 17].
Створення в Україні цивілізованого ринку
праці, який би дозволяв громадянину оперативно знайти необхідну роботу з
умовами праці, що відповідають вимогам безпеки й гігієни, з гідною заробітною
платою, а роботодавцю - працівників необхідної кваліфікації, можливе тільки за
наявності ефективної системи працевлаштування. Створення такої системи має
базуватись, перш за все, на науковому осмисленні правових відносин, що
виникають у цій сфері, правового статусу суб'єктів, їхніх прав та обов'язків [3, С. 15].
Аналіз статистичних показників дозволяє прослідити динаміку безробіття
в Україні за 2009-2011 роки. У 2010 році рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної
організації праці (МОП) скоротився з 9% до 8,1% (в порівнянні з 2009 роком) економічно активного населення. Це пояснюється тим, що профорієнтаційні послуги отримали 3,5 млн осіб, з 2 млн осіб 702,7 тис. осіб, зареєстрованих у центрі
зайнятості, отримали нову роботу, 160 тис. безробітних отримали нові професійні
навички, завдяки чому три чверті з них відразу ж працевлаштувалися. На
громадських роботах було зайнято більше 240 тис. людей. Ситуація пожвавлюється і виробництво на багатьох промислових об'єктах
відроджується, про що свідчать запити підприємств про необхідність додаткового пошуку працівників
виробничих професій.
У 2011 році рівень безробіття в Україні за
методологією Міжнародної організації праці (МОП) скоротився з 8,1% до 7,6%. Пояснюється це тим, що чисельність прийнятих
працівників перевищила чисельність вибулих, чисельність осіб, які знаходились у
адміністративних відпустках без збереження заробітної плати, у порівнянні з
2010 року, зменшилась майже удвічі. При
цьому зменшення спостерігалося майже в усіх видах економічної діяльності. В
останні місяці 2011 року спостерігається зростання
середньооблікової кількості штатних працівників. Зростання чисельності штатних
працівників відбулося у торгівлі, фінансовій сфері та у сфері операцій з нерухомим майном.
Фахівці
центрів зайнятості щодня реєструють до півтисячі людей, які втратили роботу. Офіційно справжню причину звільнення (скорочення штату
чи тимчасове зупинення підприємств) колишні роботодавці вказують одиницям, в
основному людей звільняють «за згодою сторін» та «за власним бажанням». Як
наслідок, на допомогу у зв'язку зі втратою роботи вони можуть розраховувати не
раніше, ніж через 3 місяці після реєстрації у ДЦЗ України.
На сьогодні практично половина з тих, хто
звертається до служби зайнятості, - молоді люди віком до 35 років, третина з них мають повну та базову вищу
освіту, досвід роботи та достатні амбіції. А втім, вакансій для них обмаль. На
даний момент на ринку праці попитом користуються охоронці, підсобні робітники,
вантажники, прибиральники, двірники, а знайти відповідну роботу
висококваліфікованим працівникам - шансів практично немає.
З огляду на
новітні наукові розробки та світову практику формування ефективної політики
регулювання зайнятості і безробіття в Україні, запорукою вирішення проблеми є
розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у
соціально-трудовій сфері. Слід посилити
увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для
того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше
зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести
заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні
робочі місця, зменшити приховане безробіття [2, С. 5].
Отже, основні напрямки регулювання
безробіття лежать у площині трьох соціальних інститутів — держави, роботодавця
та найманого працівника. Тобто виходячи із сучасних реалій, конкретні заходи
мають бути гнучкими, досить різноманітними та мати економічний і соціальний
ефект. Саме такий підхід потрібно покласти в основу подальшої парадигми
розвитку і регулювання соціальнотрудових відносин. Усі заходи з регулювання
безробіття мають сприяти підвищенню ефективності формування і використання
людського капіталу в умовах інноваційно інституціональних змін.
Умовами успішної реалізації визначених
заходів з обмеження безробіття є: поступове нарощування обсягів виробництва;
сприяння внутрішньому та зовнішньому інвестуванню; збільшення державних витрат
на стимулювання зростання виробництва; комплексне застосування заходів з
обмеження безробіття на усіх рівнях управління; надання пріоритетної ролі
заходам з попередження безробіття; посилення значення спеціальних інститутів,
покликаних реалізовувати напрямки державної політики зайнятості на усіх рівнях;
налагодження зв’язків та запозичення досвіду відповідних організацій близького
та далекого зарубіжжя з питань регулювання безробіття; підвищення рівня
підготовки та мотивації праці працівників Державної служби зайнятості;
створення спеціальних закладів з підготовки фахівців для роботи у сфері
регулювання зайнятості та безробіття.
Література:
1.
Краснов Ю. Стратегія ефективної зайнятості населення. Україна: аспект праці.[текст] – 2004. - №4. – С.3-8;
2.
Савченко В. Визначення перспективних напрямів та обсягів професійного
навчання безробітних відповідно до потреб ринку праці. Україна: аспект праці.[текст]– 2004. - №5. – С.12-18;
3.
Павловські О. Вдосконалення фінансового забезпечення населення. Україна:
аспект праці.[текст] – 2004. - №6. – С.11-15
4.
Пазюк О., Пономарьова О. Проблеми безробіття в Україні: Україна: аспекти
праці.[текст] - 2004. - №2.
5.
[Електронні
ресурси] режим доступу:
http://ua.glavred.info/archive/2010/03/18/083950-16.html