Андрущак Н.О.

Науковий керівник: Шахраюк-Онофрей С.І.

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ ЛЮДСЬКИХ РЕСУРСІВ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

          На рубежі ХХ–ХХI ст. із посиленням тенденцій глобалізації світової економіки чітко виокремилась одна із основних закономірностей сучасного світогосподарського розвитку – безпрецедентне збільшення обсягів та зростання темпів міграції людських ресурсів. Міграційні потоки у світі почали нараховувати мільйони людей, що поставило під загрозу соціально-економічний розвиток цілих регіонів планети. У зв’язку з цим виникає потреба в об’єднанні зусиль усіх суспільних, урядових, приватних інститутів для аналізу феномену міграції за останні 25 років і ґрунтовного дослідження процесів міжнародної міграції людських ресурсів та її наслідків.

Зміна постіндустріального укладу перетворює людський ресурс на визначальний чинник високого конкурентного статусу країн. Посилення тенденції міграції висококваліфікованих фахівців і вчених справляє значний вплив на соціально-економічний розвиток держав – якість економічного зростання країн імміграції та потенційно означає втрату конкурентних переваг для країни еміграції. Отже, такі зміни у розвитку міграції людських ресурсів потребують удосконалення регуляторної системи на національному, регіональному та глобальному рівнях [3].

Україна також залучена до процесів міжнародної міграції людських ресурсів, що обумовлює актуальність даного дослідження стосовно взаємозв’язку міграційних процесів з демографічним, соціальним та економічним розвитком країни, а особливо з перспективами реалізації її інноваційної моделі та забезпечення міжнародної конкурентоспроможності національної економіки. Регулювання процесів міграції людських ресурсів у сучасних умовах потребує розробки ефективної макроекономічної та соціальної політики, яка має бути побудована на новітніх теоретичних засадах та з урахуванням практичних рекомендацій.

Проблеми розвитку світових міграційних процесів викликали значний інтерес багатьох учених. Так, у роботах П.Кругмана, П.Стокера, Дж.Саймона, С.Кастла, В.Кларка, В.Хьюго, М.Тодаро, К.Макконнелла, О.Тоффлера знайшли відображення проблеми управління міграційними потоками. З’ясуванню теоретичних проблем міграційних процесів та їх кількісній оцінці присвячені наукові розробки вчених країн СНД – Ж.Зайончковської, Т.Заславської, А.Кирєєва, Г.Овчиннікова, І.Цапенко. Окремі соціально-економічні аспекти міграційних процесів досліджені українськими вченими: В.Будкіним, О.Грішновою, М.Долішнім, Ф.Заставним, Б.Лановиком, Е.Лібановою, О.Мали­новською, Т.Петровою, О.Позняком, А.Поручником, М.Романюком, А.Румян­цевим, В.Савчуком, С.Сіденко, А.Філіпенком, О.Хомрою, І.Школою та ін.

Разом з тим аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури дає підстави стверджувати про те, що в цих дослідженнях недостатньо висвітлені особливості та тенденції розвитку процесів міжнародної міграції людських ресурсів в умовах глобалізації, зокрема висококваліфікованих фахівців. Потребує досконалого вивчення також вплив міграції на розвиток економіки країн в умовах становлення постіндустріального суспільства. Таким чином, системне дослідження особливостей і наслідків міграції людських ресурсів в умовах глобалізації світової економіки є важливим як в теоретичному, так і в практичному плані [1].

         З другої половини ХХ ст. в умовах поширення процесу глобалізації економіки відбуваються якісні зміни в динаміці і характеристиці міжнародної міграції людських ресурсів, а саме: завдяки розвитку світової інфраструктури та комунікацій, відкритості національних економік, врегулюванню багатьох політичних та регіональних конфліктів у світі значно зростають динамізм і масштабність процесів міграції людських ресурсів; якісних змін набуває світовий ринок праці, котрий характеризується структурними зрушеннями в зайнятості робочої сили, що обумовлені розвитком нової економіки, які привели до її нарощення в третинному секторі економіки; зростання мобільності висококваліфі­кованих фахівців; посилення тенденції фемінізації міграційних потоків, що пов’язано з розширенням сектору послуг за рахунок нових видів обслуговування – інформаційного, комунікаційного, а також з переміщенням частини виробничих функцій до сфери послуг та зростаючою потребою розви­нутих країн у жінках-мігрантах, зайнятих некваліфікованою працею. Це дозволяє виділити новий етап в розвитку світових міграційних процесів – етап трансміграції.

 Розвиток нової економіки сформував глобальний феномен міжнародної інтелектуальної міграції, що являє собою міграцію наукових та висококваліфі­кованих кадрів, які реально чи потенційно можуть бути зайняті НДДКР. Мотивами міграції вчених та спеціалістів є більш висока матеріальна винагорода, широкі можливості для творчості та самороз­витку, необхідна дослідницька база, комфортніші побутові умови, забезпечення громадянських прав та демократичних свобод тощо. Проте часто визначальним спонукальним чинником міграції інтелектуальних ресурсів є увага, яку привертає до себе учений, можливість користуватися найсучаснішими лабораторіями, науковими центрами. Саме тому найбільше інтелектуальних ресурсів емігрує з країн, які розвиваються, а країнами-реципієнтами є найбільш розвинені країні світу, найперше США, де кількість іммігрантів значно перевищує аналогічний показник усіх високорозвинених держав світу. У результаті міжнародної міграції висококваліфікованих фахівців формуються міжнародні центри високих технологій та інтелектуальні центри (організації, мережі) мігрантів за кордоном (студентські/наукові мережі, локальні асоціації висококва­ліфі­кованих емігрантів, об’єднання експертів, інтелектуальні мережі діаспори) [5].

          Дослідження свідчать, що для країни корисні всі види короткострокових ефективних контрактів вчених при виїзді за кордон (конференції, наукові симпозіуми, колоквіуми тощо), а також здійснення спільних розробок у наукових центрах і лабораторіях інших країн. Водночас в умовах становлення інформаційного суспільства та загострення міжнародної конкуренції особливого значення набуває людський капітал, відтік якого з країни означає значні матеріальні збитки для її національної економіки та втрату професійної й наукової еліти, а в кінцевому рахунку – втрату конкурентних переваг для країн еміграції [1].

          Найважливішими наслідками еміграції для трудових мігрантів є праце­влаштування та поліпшення матеріального стану домогосподарств. Грошові перекази мігрантів є не лише матеріальною підтримкою родини емігранта, але й відіграють важливу роль в економічному становленні країн (наприклад, Греції, Португалії, Іспанії та ін.); для країн, які розвиваються, являють собою найважливіше, після прямих іноземних інвестицій, джерело фінансових ресурсів, а в багатьох з них грошові перекази перевищують обсяги ПІІ, валютні надходження від експорту товарів і послуг та розміри зовнішньої фінансової допомоги; є важливим та стабільним чинником зовнішнього фінансування країн, які розвиваються, оскільки майбутні потоки переказів використовуються як забезпечення або гарантії під час отримання позикових коштів на міжна­родному ринку капіталу; здатні чинити вагомий антициклічний вплив на ділову активність у країнах еміграції, оскільки не прив’язані до динаміки інвестицій; є важливим чинником скорочення рівня бідності населення; відіграють роль стимулятора сукупного попиту та розвитку національного виробництва [4].

Для країни імміграції мігранти збільшують кількість населення, що важливо в умовах низьких темпів його приросту, знижують показник середнього віку населення (особливо в європейських країнах) та забезпечують ринок праці робочою силою, у тому числі висококваліфікованою інтелектуальною, стимулюють попит на товари і послуги.

 Україна є важливим сегментом світових міграційних процесів. Трудова еміграція стає для громадян дієвим засобом працевлаштування, гарантованого доходу, самореалізації, що в цілому сприяє включенню країни до світового ринку праці, формуванню середнього класу та є каталізатором інтеграції до світової спільноти. Водночас протягом останнього десятиліття внаслідок міжнародної трудової міграції в країні посилилися негативні демографічні тенденції – відтік молодих людей і жінок призвів до постійного скорочення населення внаслідок негативного природного приросту, а також негативних соціальних наслідків (зруйновані сім’ї та залишені без батьківської опіки діти тощо). Еміграція високо­кваліфікованої робочої сили й науковців створює загрозу суттєвих втрат трудо­вого інтелектуального потенціалу нації, знижує факторну забезпеченість міжна­родної конкурентоспроможності країни та ставить під сумнів реалізацію інноваційної моделі розвитку [2].

Висновок. Для регулювання міжнародної міграції людських ресурсів в Україні необ­хідна розробка дієвих нормативно-правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних механізмів на законодавчому рівні, а саме: вдоскона­лення правової бази через розвиток національного законодавства, укладання двосторонніх міжурядових угод, що обумовлюють соціальні гарантії громадян, які працюють на території іншої країни, а також підготовка умов для при­єднання до міжнародних правових актів ООН, МОП і Ради Європи про захист прав трудящих-мігрантів та членів їх родин; розроблення і законодавче закріп­лення стимулів для повернення до країни висококваліфікованих спеціалістів; лібералізація законодавства щодо умов надходження грошових переказів через фінансово-банківську сферу; на макроекономічному рівні: забезпечення макси­мально ефективного використання наявного трудового потенціалу шляхом створення нових робочих місць через зростання обсягів інвестицій в основний капітал та інноваційний розвиток; удосконалення політики доходів, перш за все підвищення рівня оплати праці, оскільки заробітна плата має відповідати рівню затрат на відтворення робочої сили; створення іменних технопарків і зон технологічного розвитку, в яких би поєднувалися фундаментальні і прикладні дослідження, що послабило би стимули до еміграції висококваліфікованих фахівців та науковців; удосконалення регіональної політики, яка має передбачати розробку регіональних програм зайнятості, засобів соціального захисту населення, з урахуванням регулювання ринку праці, прогнозу соціально-економічного і демографічного розвитку регіонів, стан виробничого та фахового потенціалу тощо; необхідним є створення стимулів для повернення до України мігрантів, що раніше виїхали на роботу за кордон на постійне місце проживання чи за трудовими контрактами в першу чергу, висококваліфікованих фахівців.

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Ольшевська І.П. Інституційні регулятори зовнішньої української міграції // Формування ринкової економіки: Зб. наук. пр. Вип. 15. – К.: КНЕУ. – 2006. – С. 235–240.

2. Штуль І.П. Посилення процесів міжнародної міграції в умовах глобалізації //         Зб. наук. пр. Вип. 37 / Відп. ред. В.Є.Новицький. – К.: ІСЕМВ. – 2003. – С. 231–238.

3. Ольшевська І.П. Транснаціоналізм бізнесу і нова роль мігрантів // Вісник Прикарпатського університету. Вип. 5. – 2007. – С. 198–204.

4. Ольшевська І.П. Проблеми гармонізації міграційного законодавства між країнами ЄС та Україною  Зб. мат-лів міжн. наук.-прак. конф. – К.: КНЕУ, 2006. – С. 161–164.

5. Ольшевська І.П. Роль інтелектуального капіталу і механізми регулювання процесів “відпливу інтелекту” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб. наук. пр. Вип. 52 (у 2 ч.). Ч. II. – К.: КНУ імені Тараса Шевченка, ІМВ. – 2005. – С. 206–212.