Кисельова Н. С.,
магістрант спеціальності
8.03050401 «Економіка підприємства»
к.е.н., доц.. Дарченко Н.Д.
Донбаська державна машинобудівна академія
РОЗВИТОК ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
ТЕПЛОЕНЕРГЕТИКИ
Економіка
суспільства – складна система, однією з чутливих точок якої є трудовий
потенціал. Невипадково в умовах трансформації української економіки,
реорганізації всієї економічної системи, саме трудові проблеми і зокрема
проблеми розвитку трудового потенціалу набувають особливої гостроти і актуальності.
Не менш важливим виступає аналіз галузевого рівня формування і розвитку
трудового потенціалу, оскільки галузі економіки України розрізняються не лише
чисельністю працівників, рівнем заробітної плати, але і вимогами до професійно-кваліфікаційних
характеристик працівників.
Теплова
енергетика вважається однією з надскладних галузей економіки в технічному плані.
В Україні діють 15 великих теплових електростанцій потужністю понад 1 млн. кВт
кожна. Вони працюють на вугіллі, природному газі, мазуті і дизельному паливі. Основні
теплові електростанції зосереджені в Донбасі. Серед них найбільшими є Вуглегірська
(3,6 млн. кВт), Миронівська, Луганська, Старобешевська (по 2,4 млн. кВт кожна),
Зуєвська і Зуєвська-2, Слов'янська, Курахівська. Основу енергетики Придніпров'я
складають великі Криворізька ГРЕС потужністю 3 млн. кВт, а також Придніпровська
(біля м. Дніпропетровська) – 2,4 млн. кВт і Запорізька (м. Енергодар) –
3,6 млн. кВт. Серед теплових електростанцій, розташованих біля Харкова, своєю
потужністю виділяється Зміївська ГРЕС (2,4 млн. кВт), що працює на природному
газі Шебелінського родовища. Великі теплові електростанції працюють під Києвом
і в самому місті, забезпечуючи столицю і її промислові підприємства гарячою
водою і електроенергією. Це, перш за все, ТЕЦ-3, ТЕЦ-4, ТЕЦ-5, найпотужніша в
Україні ТЕЦ-6, Трипільська ГРЕС. У західній частині країни, ТЕС розташовані в
Добротворі і Бурштині. Південні регіони найгірше забезпечені електроенергетикою
власного виробництва. Тут функціонує Ладижинська ГРЕС (1,8 млн. кВт). Теплопостачання
промислових і побутових споживачів ґрунтується на використанні централізованих
теплоджерел, їх частка перевищує 80 %. До основних споживачів електроенергії
відносяться: промисловість 35 %, сільське господарство 22 %,
населення 21 %, соціальна сфера 15 %, інші споживачі 7 %.
Вітчизняні
підприємства теплоенергетики зараз знаходяться в украй складному стані.
Основною причиною цього є те, що основу енергетики України складають 104 блоки
теплових електростанцій, велика частка яких побудована в 60-70 роки минулого
століття, 90 % всіх блоків морально і фізично застаріли, і давно вже
відпрацювали 100 тисяч годин, а половина взагалі знаходиться за межами
остаточного зносу. Прийшла в непридатність інфраструктура енергетичної галузі,
стали аварійно небезпечними і нерентабельними багато галузей економіки і
господарства, все частіше відбуваються аварії, з'являються кризи і все менше
виразних перспектив розвитку. Ефективне використання енергоресурсів і
енергозберігаючих технологій у поєднанні з питаннями здоров'я населення, охорони
довкілля, енергетичної й економічної безпеки є пріоритетним напрямом розвитку
енергетичного сектора України на сучасному етапі. Для успішної інтеграції
України до Європи необхідно збільшувати обсяг внутрішнього валового продукту
(ВВП) із зменшенням використання енергоресурсів, наближаючись до формули:
збільшення ВВП у два рази при одночасному зменшенні вжитку енергоресурсів
удвічі. Сьогодні енергоємність ВВП України значно вища за аналогічні показники
розвинених країн світу. Отже існує потреба негайного приведення сектора
енергетики у відповідність до стратегічних інтересів держави, де на енергетичну
галузь покладена основоположна місія.
Враховуючи
ситуацію, що склалася в теплоенергетиці, можна однозначно сказати, що формування,
розвиток і використання трудового потенціалу є одним із пріоритетних завдань
сьогодення. Виробничий успіх залежить від конкретних людей, їх знань,
компетентності, кваліфікації, дисципліни, мотивації, здатності вирішувати
проблеми, сприйнятливості до вчення. Для управління складним устаткуванням
енергопідприємств, в першу чергу – великої потужності, потрібний персонал, який
має необхідну спеціальну технічну освіту. Для енергетики характерна вища в
порівнянні з іншими галузями питома вага персоналу з вищою і середньою
технічною освітою, що досягає в тепловій енергетиці 20-25 % від
чисельності ПВП, оскільки технічно складне устаткування електростанцій,
мережевих об'єктів і високий рівень їх автоматизації вимагають обслуговуючого персоналу високої кваліфікації.
В умовах
ринкових стосунків для роботи в енергетиці все більшого значення набувають
економічні знання. Вони стають необхідними не лише керівному складу, всім
працівникам апарату управління енергопідприємств і енергосистем, але й
керівникам більш дрібних підрозділів – начальникам цехів, ділянок, бригадирам,
що в свою чергу потребує спеціальної підготовки і перепідготовки. На
енергопідприємствах, особливо теплових електростанціях, зайнята значна
кількість персоналу. Специфікою енергетичного підприємства є те, що вироблення
електроенергії і обсяг передачі енергії по мережах протягом доби, місяця, року
змінюються відповідно до зміни попиту на енергію. Проте, незалежно від зміни
попиту, виробничі потужності мають бути у будь-який момент в стані готовності
до прийняття навантаження, що вимагає їх постійного обслуговування. В
результаті, на відміну від інших галузей промисловості, де із зменшенням обсягу
виробництва продукції чисельність персоналу скорочується, в енергетиці
чисельність експлуатаційного персоналу незалежно від завантаження діючого устаткування
залишається постійною і змінюється тільки при введенні нових і демонтажі
застарілих агрегатів. Високий фізичний знос основних засобів в енергетиці
збільшує обсяг ремонтних робіт і ускладнює процес експлуатації, викликаючи
зростання чисельності персоналу електростанції. У структурі персоналу
підприємства робітники в середньому складають 60-65 %, фахівці – не менше 20 %,
керівники – 15 %, службовці – біля одного відсотка. Враховуючи той факт,
що теплові електростанції є стратегічно важливими, і в той же час доволі
небезпечними підприємствами, однією з особливо важливих вимог при підготовці
персоналу є знання правил охорони праці і чітке дотримання дисципліни на
робочих місцях. Добре поставлений виробничий інструктаж кожного робітника
(вивчення прав і обов'язків, послідовності операцій при пуску і зупиненні
устаткування, порядку спостереження, регулювання й обслуговування устаткування,
виводу в ремонт і огляду устаткування, правил техніки безпеки тощо),
систематична перевірка знань правил техніки безпеки, правил технічної
експлуатації електричних станцій і мереж, проведення протиаварійних тренувань. Для
формування належного відношення до праці необхідно створювати такі умови, щоб
персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом
самоудосконалення, основою професійного і службового зростання. Відповідне
відношення до праці і свідома поведінка визначаються системою цінностей
працівника, умовами праці і вживаними стимулами. Мотивація персоналу є основним
засобом забезпечення оптимального використання ресурсів, мобілізації наявного
трудового потенціалу. Основна мета процесу мотивації – це здобуття максимальної
віддачі від використання наявних трудових ресурсів, що дозволяє підвищити
загальну ефективність і прибутковість діяльності підприємства. Для підвищення
якості праці можуть бути використані системи штрафів і відміна преміальних
виплат – з метою забезпечення економічної безпеки, відшкодування заподіяного
збитку підприємству в результаті розкрадань, браку, прогулів.
Таким чином,
трудовий потенціал працівника не є величиною постійною, він безперервно
змінюється. Працездатність людини і творчі здібності працівника, що
акумулюються (нагромаджуються) протягом трудової діяльності, підвищуються у міру
розвитку і вдосконалення знань і навичок, зміцнення здоров'я, поліпшення умов
праці і життєдіяльності. Але вони можуть і знижуватися, якщо, зокрема,
погіршується стан здоров'я працівника, посилюється режим праці тощо. Отже, необхідно
пам'ятати, що трудовий потенціал характеризується не мірою підготовленості
працівника зараз до заняття тієї або іншої посади, а його можливостями в
довгостроковій перспективі – з урахуванням віку, освіти, практичного досвіду,
ділових якостей, рівня мотивації.