Дружиніна В. В., Алексєєва Н. Ф., Лініченко А. О.

Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, Першотравнева, 20

Інновації у сфері природоохоронної діяльності України

Зростаюча взаємозалежність світу вносить особливу напруженість у проблему розподілу і використання світових ресурсів у спільних інтересах людства (наприклад, яку частину ресурсів необхідно спрямувати на захист клімату планети, попередження подальшого забруднення атмосфери, водних басейнів, збереження біорізноманіття земної флори і фауни, як краще розподілити ці ресурси з точки зору загальних інтересів і цілей тощо). Це питання також не обходить і Україну.

Об’єктом дослідження є державна політика України в сфері інноваційного природокористування.

Метою дослідження є аналіз стану та перспективи впровадження інновацій в сферу природоохоронної діяльності.

Основні проблеми теми: відсутність механізмів координації програм розвитку інноваційної активності; дефіцит коштів; застарілість сучасної технологічної бази та недосконалість законодавчої основи регулювання інноваційної діяльності.

В Україні на сучасному етапі розвитку функціонує досить розгалужена система державних органів, у межах компетенції яких є інноваційна діяльність природокористування. Проте недостатньо вдосконалена інноваційна політика призвела до ускладнень у даній сфері.

Головною передумовою покращення екологічної ситуації в Україні є екологізація виробництва, яка можлива лише шляхом впровадження наукових досягнень сучасності. Перш за все необхідні докорінні зміни у відношенні суспільство-природа. Головне тут - формування технологічного способу екологізованого виробництва, при якому діяльність людини з перетворення природних речовин і енергії відбувається під його контролем і управлінням з допомогою природних процесів і механізмів. Новий технологічний спосіб виробництва передбачає глибокі зміни в технічній політиці та у вимогах до НТП.

У таблиці 1 показано впровадження наукових досягнень на промислових підприємствах України.

Таблиця 1

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України

Рік	Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %	Впроваджено нових техно-логічних про-цесів	У т. ч. маловід-ходні, ресурсо-зберігаючі	Частка маловід-ходних та ресурс-озберігаючих технологій, %
2005	8,2	1808	690	38,2
2006	10,0	1145	424	37,0
2007	11,5	1419	638	44,9
2008	10,8	1647	680	41,3
2009	10,7	1893	753	39,7
2010	11,5	2043	479	23,4

Як видно з таблиці 1 Україна за період з 2005 по 2010 рік не виділилася в активності впровадження інноваційних технологій в промисловості. Питома вага підприємств, що впроваджують наукові досягнення з кожним роком зменшувалася, проте загальна кількість нових технологічних процесів, у тому числі маловідходних та ресурсозберігаючих, які освоюють вже існуючі підприємства, зросла. Так, за 2007 рік простежується найвищий показник частки екологічних технологій, які впроваджуються в загальній кількості нових технологічних процесів. На кінець 2010 року цей показник вдвічі зменшився.

Тобто частка впровадження наукових досягнень вдосконалення природоохоронної діяльності в промисловості України залишається незначною (не перевищує в середньому 35 %). Це і є однією з головних причин, з якої Україна знаходиться в зоні досить високого показника екологічного ризику, адже відсталість виробництва і веде до погіршення стану навколишнього середовища.

Так, постає питання про впровадження наукових досягнень сучасності, що допоможуть врятувати екологічну ситуацію. На сьогодні найпопулярнішим постає питання про впровадження альтернативних джерел енергії, які вже давно застосовуютья у високорозвинених країнах світу.

Основними та найбільш ефективними напрямами відновлюваної енергетики в Україні є: вітроенергетика, сонячна енергетика, біоенергетика, гідроенергетика, геотермальна енергетика.

В Україні загальний річний технічно досяжний енергетичний потенціал альтернативних джерел енергії в перерахунку на умовне паливо становить близько 63 млн тонн. Частка енергії добутої за рахунок альтернативних джерел становить сьогодні близько 3 %. Згідно з українською енергетичною стратегією до 2030 р. частку альтернативної енергетики на загальному енергобалансі країни буде доведено до 20 %. В таблиці 2 наведено прогнозні показники розвитку використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії.

Таблиця 2

Показники розвитку використання нетрадиційних та відновлювальних джерел енергії (НВДЕ) за основними напрямами освоєння, млн. т/рік

Напрями освоєння НВДЄ	Рівень розвитку НВДЄ по роках
	2005	2010	2020	2030
Позабалансові джерела енергії, всього	13,85	15,96	18,5	22,2
У тому числі шахтний метан	0,05	0,96	2,8	5,8
Відновлювальні джерела енергії	1,661	3,842	12,054	35,53
У т. ч. біоенергетика	1,3	2,7	6,3	9,2
Сонячна енергетика	0,003	0,032	0,284	1,1
Мала гідроенергетика	0,12	0,52	0,85	1,13
Геотермальна енергетика	0,02	0,08	0,19	0,7
Вітроенергетика	0,018	0,21	0,53	0,7
Енергія довкілля	0,2	0,3	3,9	22,7
Усього	15,51	19,83	30,55	57,73

З таблиці 2 видно, що Україна має досить повно розроблену стратегію використання альтернативних джерел енергії. Реальні масштаби розвитку вітроенергетики в Українському Причорномор’ї можуть забезпечити паливний еквівалент більш, ніж на 27 млн т умовного палива. Потенціал геліоенергетики в причорноморських регіонах – близько 1400 кВт год/м², що знаходиться на одному рівні з високорозвиненими країнами, які активно використовують сонячну енергію (США, Німеччина, Швеція тощо), і дає можливість зекономити щорічно близько 2,5 млн т умовного палива. Слід зазначити, що середньорічний потенціал сонячної енергії в Україні (1235 кВт год/м) є достатньо високим і набагато вищим ніж, наприклад, у Німеччині – 1000 кВт год/м, Польщі – 1080 кВт год/м.

Отже, існують достатньо потужні можливості для ефективного впровадження геліоустановок на території України, яка на сьогоднішній день має всі шанси використовувати наукові досягнення, що дають змогу покращити характеристики навколишнього середовища та зменшити вплив на людину небезпечних і шкідливих факторів і вилучити людину з небезпечного простору. Але негативним залишається досить низький відсоток підприємств виробничої сфери, які запровадили у своє використання передові, новітні енергозберігаючі технології. Така ситуація пов’язана з проблемами недостатнього фінансування та трудомісткості запровадження даного виду енергетики.

Література:

1. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичні збірники за 2005 – 2010 рр. – К.: Держкомстат України.

2. Дерябин В.А. Общий экологический менеджмент. Курс лекций. Изд. УМЦ - УПИ. Ек. - 2000 г. – С. 34-67

3. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас»/ - 2004 – 368 с.