Экономические науки / 7. Учет и аудит

Лаврова А.А., магістрант,

Науковий керівник: ст. викладач Дробязко С.І.

Дніпропетровський університет ім. А.Нобеля

ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Заробітна плата є однією з найскладніших економічних категорій та найважливішим соціально-економічним явищем. Це пояснюється тим, що заробітна плата з одного боку, є основним (і часто єдиним) джерелом доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їх сімей, а з іншого – для роботодавців є суттєвою частиною витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників для досягнення певних цілей підприємства.

Як економічна категорія заробітна плата в сучасних умовах неповною мірою виконує свої функції – відтворювальну, розподільчу, стимулюючу та формування платоспроможного попиту населення.

Економічна категорія заробітної плати завжди знаходиться у центрі уваги вчених як минулого, там сучасності. Надзвичайно дискусійними є питання розуміння сутності заробітної плати, яка враховує різнопланові фактори та соціально-економічні процеси. Розвиток теорії заробітної плати пов’язаний з іменами відомих західних економістів – У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, Дж. Б. Кларка, А. Пігу, Т. Карвера, К. Джині, К. Корнеліссена, Ф. Сіміана [1].

Поглиблення ринкового реформування системи оплати праці трансформаційній економіці потребує подальшого системного теоретико-економічного дослідження її стану, динаміки організації вияву суперечностей та пошуку засобів їх вирішення, використання її як інструменту економічного зростання через підвищення добробуту населення.

Перші дослідження заробітної плати здійснив англійський економіст У. Петті (1623-1687). В його теорії заробітна плата відображала ціну праці робітника і представляла мінімальну кількість засобів для існування самого робітника та його сім’ї.

Теорія заробітної плати була дослідження А. Смітом в його праці «Дослідження про природу багатства народів » (1776); за якою заробітна плата – це продукт праці, природна винагорода за неї. Коли виробник працює власними засобами виробництва і на своїй землі, він одержує повний продукт праці.

Д. Рікардо (1772-1823) розглядав заробітну плату як дохід робітника плату робітника. Праця робітника є товаром і тому, що як будь - який товар праця має природну та ринкову ціну [1].

Ринкові умови дали певну свободу підприємствам при встановленні розміру заробітної плати, премій, доплат, надбавок, з’явилися нові завдання особливо щодо управління витратами на персонал. Витрати на робочу силу поділяються на десять груп: пряма заробітна плата; оплата за невідпрацьований час; одноразові премії та заохочення; витрати на харчування, паливо й інші натуральні видачі; витрати на забезпечення працівників житлом; витрати на соціальний захист; витрати на професійне навчання; витрати на культурно-побутове обслуговування; витрати, що не увійшли до раніше наведених класифікаційних груп; податки, що належать до витрат на робочу силу. Також існує розподіл їх на прямі витрати (відбір, оформлення навчання, навіть витрати щодо звільнення) та непрямі (простої робочого часу, зниження продуктивності персоналу з часу прийняття рішення про звільнення) [2].

Методи мотивації мають забезпечувати високу ефективність діяльності підприємства, мотивувати до активної творчості діяльності кожного працівника і колективу в цілому, гармонійно впливати на злагоджену роботу всього персоналу. Прояв досконалого використання економічних, адміністративно – організаційних, морально – психологічних, соціальних методів праці забезпечується дотриманням принципів управління та формами взаємодії персоналу в процесі виконання виробничих завдань.

Досконале та ефективне використання методів мотивації праці допоможуть керівникові: по-перше, розробити чіткий механізм взаємодії між службами управління та виробництвом; по-друге, використовувати досвід застосування методів мотивації праці провідних вітчизняних і зарубіжних підприємств; по-третє, організувати ефективну систему звітності про наявний стан мотиваційного механізму на підприємстві [3].

Дослідження специфіки використання на вітчизняних підприємствах діючих методів мотивації праці та вивчення мотиваційної направленості персоналу, в подальшому, дасть змогу більш детального розглянути інструменти самоорганізації персоналу в контексті «мотивації» як основної функції управління персоналом.

Література:

1. Антология экономической классики. В 2-х томах. Предисловие  И.А. Столярова. – М.: МП «ЭКОНОВ», 1991. Т.І. – 475 с.

2. Петрова І. «Оплата праці в мотиваційній системі сучасного підприємства» // Праця і зарплата. – № 2. – 2008. – с. 22-27.

3. «Про оплату праці» Закон України від 24.03.95 р. №108/95-ВР зі змінами та доповненнями від 21.02.06 р. №3448-ІV.