Економічні науки / 7. Облік і аудит

д.е.н., проф. Денисюк О.М., Божок І.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Аналіз витрат виробництва за елементами

Головним документом, що регламентує методологічні основи формування в бухгалтерському обліку повної інформації про витрати підприємств, незалежно від їх форм власності, за винятком банків і бюджетних установ та розкриття такої інформації у фінансовій звітності, є Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», Затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999р. №318.

Головною метою обліку витрат на виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) є економічно обґрунтоване визначення величини затрат, що відносять до виробництва, забезпечення контролю та аналізу за ефективним використанням матеріальних трудових і фінансових ресурсів. Виходячи з поставленої цілі витрати групують за двома ознаками: за елементами затрат і за статтями калькуляції.

Елементи затрат являють собою економічно однорідні за своїм змістом витрати незалежно від того, на які види виробів і на якій ділянці вони використані. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» встановлено групування витрат операційної діяльності підприємства за такими елементами:

-матеріальні затрати;

-витрати на оплату праці;

-відрахування на соціальні заходи;

-амортизація;

Групування витрат за економічними елементами використовується для планування витрат виробництва (обігу), виявлення резервів їх зниження, нормування оборотних коштів і контролю за їх оборотністю, для розрахунку економічних показників, які характеризують ефективність діяльності підприємства (матеріалоємність, трудоємкість виробництва та ін.), а також для складання Звіту про фінансові результати (розділ II «Елементи операційних витрат») [4].

За винятком наведеної класифікації за елементами, для аналізу складу витрат у місцях їх проведення й визначення собівартості за видами виготовлюваної продукції потрібно знати, на який вид продукції і коли їх віднести. Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат [2] .

Шляхом зіставлення даних матеріальних складів про відпуск сировини і матеріалів у виробництво з показниками цехів про надходження їх у виробництво та на підставі аналізу записів з кредиту рах.201 «Сировина і матеріали» і дебету рах.23 «Виробництво» ревізор може підтвердити списання матеріальних витрат на виробничі потреби й включення їх у собівартість продукції. З іншого боку, ревізор перевіряє та аналізує правильність списання суми витрат на фінансові результати наприкінці звітного року або щомісяця.

Тому за дебетом рахунків класу 9 «Витрати діяльності» відображаються суми витрат, за кредитом – списання суми витрат на рах.79 «Фінансові результати». Рахунки класу 9 призначені для узагальнення інформації про витрати операційної, інвестиційної, фінансової діяльності та витрати з метою запобігання надзвичайним подіям і ліквідації їх наслідків [2].

Для аналізу правильності визначення фактичної собівартості сировини й матеріалів ревізору необхідно дослідити первинні документи постачальника (накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні), у яких зареєстровану ціну, зокрема націнки (надбавки), транспортні та інші видатки, пов’язані з придбанням матеріалів. Товарно-транспортні документи зіставляють з даними бухгалтерського фінансового обліку (книгою обліку надходження вантажів, журналом – ордером, відомістю), у яких показано кількість отриманих матеріалів та їхню вартість. Затрати на сировину і матеріали перевіряються шляхом визначення правильності застосування технічно обґрунтованих норм витрачення.

Ще однією вагомою статтею витрат є «Заробітна плата», яка включається в собівартість продукції. Тому доцільно не тільки проаналізувати видатки на оплату праці, нараховану відповідно до встановлених розцінок, тарифних ставок і окладів, а й допоміжні виплати (премії, надбавки, компенсаційні виплати).

Ретельному аналізу та перевірці підлягають також розрахунки за соціальним страхуванням, амортизаційні відрахування, сплата податків і зборів, штрафних санкцій, видатків на відрядження, на ремонт основних засобів [4].

Одним з найважливіших завдань аналізу є вивчення планової собівартості одиниці окремих видів продукції. При цьому планову собівартість у розрізі окремих калькуляційних статей витрат зіставляють із плановою і фактичною собівартістю за минулий звітний період, із нормативами витрат і фактичним рівнем затрат за аналізований період. Таким порівнянням можна виявити значні відхилення планових показників від фактичних (перевитрати чи економію). У цьому разі ревізору слід з’ясувати причини й винних осіб.

Дієвим методом контролю за правильністю та документальною обґрунтованістю списання витрат на виробництво за елементами і калькуляційними статтями є зустрічна перевірка і звірка даних первинних документів (лімітних карток, карт розкрою, вимог, забірних відомостей з сировини і матеріалів) з даними аналітичного і синтетичного обліку (машинограмами, відомостями розподілу витрат сировини і матеріалів, заробітної платні, журналами 5 і 5-а, відомостями журнальної форми обліку, відомостями оцінки остаточного браку і розрахунку втрат від браку, даними оцінки залишків і нестач незавершеного виробництва) і звітними матеріалами (виробничими звітами цехів, періодичними звітами із собівартості). Одночасно перевіряється правильність оцінки матеріалів шляхом співставлення оцінки списаних матеріалів з обліковою їх оцінкою; правильність розрахованих відхилень від купівельних цін , оцінки незавершеного виробництва і обліку зворотних відходів. За рахунок цих факторів на окремих підприємствах має місце необґрунтоване регулювання собівартості продукції, що випускається.

Під час цього також звертають увагу на обсяги випуску продукції, яка не користується попитом або має обмежений збут. Щодо таких видів продукції фактична собівартість одиниці продукції розраховується шляхом поділу всіх фактичних затрат на фактичний випуск продукції за винятком понад планового випуску продукції, яка має обмежений збут [4].

Тому, можемо дійти висновку, що в умовах ринку головними аспектами виробничо–господарської діяльності підприємства є облік витрат, доходів і фінансових результатів. Витрати на виробництво промислової продукції охоплюють усі матеріальні, трудові та грошові витрати, пов’язані з виробничо – господарською діяльністю.

Аналіз раціональності витрат на виробництво і собівартість продукції поліпшують шляхи виявлення невикористаних резервів, непродуктивних витрат та запобігання нераціональному витрачанню ресурсів.

Під час дослідження витрат за елементами, існує можливість встановлення не тільки загальної суми затрат, а також їхню структуру, питому вагу окремих затрат, розмір доходу. Крім того по елементний поділ витрат може бути успішно використаний під час аналізу витрат виробництва для визначених факторів, що позитивно чи негативно впливають на ефективність виробництва [5].

Список використаної літератури:

1. П(с)БО №16 "Витрати" затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. N 1706

2. Свідерський Є.І. Бухгалтерський облік у галузях економіки. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2004. — 233 с.

3. Л.О. Ющишина. Особливості методики аналізу витрат діяльності// Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 131. – Дніпропетровськ: ДНУ.-2008.-с365

4. Економічний аналіз. Навч. посібник / За ред. М.Г. Чумаченько. – К.:

КНЕУ, 2003. – 556 с.

5. Нестеренко І. В.. Організація обліку та аналізу виробничих витрат в підприємствах рекламної діяльності//Науково-економічний журнал “Актуальні проблеми економіки” .-№4 (22) – Київ: НАУ, 2003, - с.15-18.