Бондаренко Наталія Миколаївна

Кандидат економічних наук, доцент

Дніпропетровський національний університет Імені Олеся Гончара

ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА НЕОБХІДНІСТЬ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки не можна залишатися осторонь екологічних проблем. Екологічні питання частіше є другорядними для здійснення господарської діяльності. На перший план постають проблеми максимізації прибутку. Але якщо належним чином не буде приділятися увага екологічним проблемам: невідновним ресурсам, руйнівним викидам у атмосферу – це неминуче призведе до екологічних катастроф. У зв'язку з цим проблема охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набуває важливого значення. Тому актуальним та необхідним на сучасному етапі є формування екологічної політики, системи екологічного менеджменту на рівні кожного власника, підприємства, корпорації, галузі, регіону тощо.

Запровадження екологічного аудиту було започатковано в європейських країнах, США, Канаді, Японії та ін. Необхідність його здійснення викликана реаліями ринкової економіки, вимогами національного законодавства і міжнародних угод, потребою гармонізації екологічних та економічних аспектів розвитку народного господарства.

Вагоме значення екологічного аудиту підтверджує той факт, що Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції і розвитку вважають його здійснення обов’язковим елементом оцінки діяльності компаній та інших структур, яким надаються позики й кредити. Тим самим знижується ризик їх неповернення через втрати, пов’язані з нанесенням шкоди навколишньому середовищу, здійсненням заходів щодо його охорони та відновлення. Тому для створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні необхідно прагнути до виконання міжнародних та європейських норм у сфері екології.

В Україні перші спроби застосування методики екологічного аудиту на основі аналізу зарубіжного досвіду були започатковані в 1992 році. Його впровадження було обумовлене бажанням крупних підприємств вийти на міжнародний ринок, де пред’являються підвищені вимоги не тільки до якості продукції, але й до постачальника з дотримання екологічних вимог, а також з метою отримання підприємствами кредитів міжнародних фінансових структур.

За час незалежності законодавча і виконавча влада України зробила досить значні кроки в розвитку законодавчо-нормативних засад запровадження екологічного аудиту. Екоаудит включено до переліку пріоритетних заходів Концепції сталого розвитку України, Національної програми екологічного оздоровлення басейну річки Дніпро, визнано одним з пріоритетних напрямків державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання ресурсів та забезпеченні екологічної безпеки України.

У 2004 році в Україні почав розвиватися правовий інститут екологічного аудиту – було прийнято закон «Про екологічний аудит». Закон «Про екологічний аудит» докорінно змінив відношення до відповідного виду аудиторської діяльності, підвищив її правовий статус. Було започатковано єдину для всієї країни систему сертифікації екологічних аудиторів і створено єдиний реєстр екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення такого виду аудиту.

Прийняття в Україні Закону «Про екологічний аудит» є дуже важливим і довгоочікуваним кроком на шляху України до Євросоюзу. Однак, державне регулювання екологічного аудиту представлено невеликою кількістю нормативно-правових і методичних документів. Серед них Наказ Мінприроди України від 12.01.2005 р. № 7 «Про затвердження Положення про ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту»; Наказ Мінприроди України від 12.01.2005 р. № 8 «Про затвердження Положення про сертифікацію екологічних аудиторів»; Наказ Мінприроди України від 29.03.2005 р. № 115 «Про затвердження переліку питань кваліфікаційного іспиту на отримання сертифіката екологічного аудитора» та методичні рекомендації щодо підготовки, здійснення та оформлення звіту про екологічний аудит.

Дослідженнями встановлено, що процес практичного втілення екологічного аудиту в Україні іде дуже повільно, тому що багато керівників підприємств не вважають екологічний фактор важливим для себе, забуваючи про те, що саме цей фактор може вагомо вплинути на визначення ступеню екологічної небезпеки підприємства, його вартісну оцінку під час приватизації тощо.

Основна відмінність сучасного стану розвитку українського екологічного аудиту від американського та європейського полягає в тому, що в розвинених країнах необхідність і значущість проведення екоаудиту усвідомлена. Такі перевірки затребувані. В них зацікавлені корпорації, фінансові інститути, громадські організації і сама держава. Основна причина такої популярності екологічного аудиту за кордоном – економічна ефективність. Підприємства, які пройшли екологічний аудит й отримали позитивні висновки, мають переваги перед тими, які знехтували ним під час приймання управлінських рішень банківськими та кредитними установами, потенційним інвесторами. Держава надає пільги в оподаткуванні, кредитуванні, першочергове право у залученні державних коштів на фінансування галузевих комплексних програм щодо вдосконалення технологій для зменшення викидів, скидів, утворення відходів, тобто на запровадження так званих «зелених» технологій, саме тим підприємствам, які запроваджують екологічний менеджмент та здійснюють екологічний аудит.

В Україні недосконалість законодавчої бази стримує розвиток екологічного аудиту, брак коштів не дає змогу запроваджувати високотехнологічні лінії у виробничому процесі, що спричиняє великі перешкоди до конкурентоспроможності наших підприємств на міжнародному ринку. Тому в Україні екологічний аудит реалізується найчастіше у формі інструменту контролю за природоохоронним законодавством, який, зрештою, не приносить вигоди організації.

Екологічний аудит на міжнародному рівні розглядається як економіко-правовий інструмент стимулювання природоохоронної діяльності з метою підвищення інвестиційної привабливості і застосовується для обґрунтування інвестицій, їх доцільності й ефективності. При цьому враховуються вимоги екологічної безпеки інвестиційних проектів, включаючи нове будівництво, розширення, реконструкцію, технічне переоснащення, а також встановлення приоритетних напрямків, для яких необхідна державна підтримка.

В основному всі міжнародні банки, а останніми роками вже багато й українських (особливо тих, в яких присутній іноземний капітал) розглядають питання про кредитування тільки після проведення екологічного аудиту. Адже фінансовий ризик безпосередньо пов'язаний з екологічним. У результаті забруднення навколишнього середовища, крупних аварій і техногенних катастроф, а також при неврахуванні екологічних вимог інвестора можна притягати до цивільної відповідальності, що небезпечно для банківських структур ризиками репутації. Позитивний аудиторський ризик у даному випадку відіграє важливе значення і для банку, і для підприємства, оскільки є необхідною умовою отримання інвестицій. Більше того, деякі банки (наприклад, Всесвітній банк реконструкції і розвитку) самі володіють правом законодавчого встановлення норм і правил в області екологічного аудиту.

Отже, на сучасному етапі розвитку економіки України, екологічний аудит – це один із найефективніших інструментів підвищення якості життя як окремої людини, так і суспільства в цілому, переходу від екологічно небезпечної до екологічно безпечної економіки, захисту конституційних прав людини на екологічно безпечне життя. Тому держава повинна бути зацікавлена в розвитку екологічного аудиту і створенні відповідних правових і нормативних засад для його функціонування.

Крім того, запроваджуючи екологічний аудит Україна не тільки декларує своє право на входження в європейську цивілізацію, а й підтверджує свої наміри конкретними діями.