Экономические науки/ 10.Экономика предприятия

Ярошенко О. Ф

Харківський національний економічний університет

Інституційні основи управління економічної безпекою підприємства

Найпоширенішими конфліктами в сучасному суспільстві є протистояння на грунті переділу власності, тому було б правильно при визначенні економічного конфлікту виходити саме з категорії власності [1].

Економічні конфлікти містять у собі конфлікти, в основі яких лежать протиріччя між економічними інтересами окремих осіб, груп щодо ресурсів, сфери економічного впливу, розподілу власності, пільг тощо. Вчені сформулювали два підходи до розуміння економічного конфлікту. З точки зору марксистської теорії, соціальні конфлікти пронизують економіку та є, в певній мірі, «способом її існування». Основний ринковий механізм – конкуренція – є формою конфлікту, всі галузі економічних відносин містять у собі приховані та явні протистояння [2]. В неокласичній школі під економічним конфліктом розуміють не конкуренцію взагалі, а її крайні форми: суперництво за ресурси між сторонами, які несуть витрати у зв’язку із намаганнями послабити чи відсторонити одна одну (Дж. Хіршлайфер, С. Скапердас та ін.) [3].

Під конфліктною поведінкою розуміють широкий спектр дій (від загрози судового втручання до конфіскації майна державою) [4]. Тобто об’єктом агресивної стратегії у цьому випадку є не лише обмежені ресурси чи споживачі, але й суперники. В цілому, для сучасної економічної теорії конфлікту характерно визнання факту, що інтереси конфліктуючих сторін не є непримиримими [2].

Поняття «корпоративний конфлікт» представляє собою зазначений економічний конфлікт, що виникає в акціонерному товаристві. Корпоративні конфлікти можуть призводити до:

порушення норм діючого законодавства, статуту чи внутрішніх документів товариства, прав акціонера чи групи акціонерів;

судових позовів до товариства, його органів управління чи прийнятих ними рішень;

дострокового припинення повноважень діючих органів управління;

суттєвих змін у складі акціонерів.

Таким чином, учасниками корпоративного конфлікту завжди є акціонери, менеджмент, акціонерне товариство як юридична особа. В окремих випадках учасниками стає держава, органи місцевого самоврядування.

Причиною виникнення конфліктів є сама корпоративна конструкція. Існує багато підходів до визначення поняття «корпорація». Відмінність підходів до визначення поняття «корпорація» пов’язана з тим, що англо-американська система корпоративного управління орієнтована на досягнення максимальної економічної ефективності за будь-яку ціну, а європейська – на досягнення балансу між економічною ефективністю і дотриманням інтересів різних суб’єктів економічних відносин [5, с. 26]. Однак, зазначені підходи визнають, що корпорація передбачає наявність декількох суб’єктів, перш за все акціонерів. Корпоративна структура дозволяє поєднати капітали великої кількості осіб, що веде до виникнення протиріч, які переростають у конфлікти, оскільки кожному акціонеру притаманні особливі інтереси, що не співпадають з інтересами інших учасників.

Корпоративні конфлікти можна класифікувати за сутністю, змістом та прихованим цілям. Перша група конфліктів пов'язана з порушенням норм і процедур корпоративного законодавства. Даний тип конфліктів сприймається акціонерами як зазіхання на їхні інтереси. Друга група конфліктів пов'язана з недружніми поглинаннями. Конфлікти, що виникають у процесі спроби групи акціонерів (стороннього інвестора) встановити контроль над підприємством. У статистичному відношенні даний тип конфліктів є лідируючим. Нерідкими є конфлікти на тлі одержання дивідендів, тобто конфлікти між великими й дрібними акціонерами, що виникають через розподіл або використання прибутку підприємства. Більша частка конфліктів іменується конфліктами з менеджерами відносно ефективності управління підприємством й сумлінності дій менеджерів. До конфліктів, пов'язаних з конкуренцією відносять конфлікти, спрямовані на підрив фінансового стану й конкурентоспроможності акціонерного товариства. Найчастіше виражаються в спробі поглинання акціонерного товариства або порушення у відношенні його процедури банкрутства.

Причини виникнення й розвитку корпоративних конфліктів на вітчизняних підприємствах: зневага процедурою розробки установчих документів; недотримання встановлених процедур підготовки й проведення загальних зборів акціонерів; недотримання правил ведення реєстру акціонерів; непрозорість інформації щодо діяльності підприємства; відсутність чіткого розмежування функцій власників і менеджерів; відсутність розроблених критеріїв процедури оцінки діяльності наглядової ради; нерозвиненість фондового ринку; відсутність механізмів перерозподілу власності на користь ефективних власників.

Література

1. Савинкова Т. А. Формирование компетентности в управлении экономическими конфликтами: дис. к. п. н. – 11 с.

2. Varoufakis Y. Modelling rational conflict: The Limits of Game Theory // Economic appliquee. – 1992. -T. 45, № 1. - P. 53-78.

3. Hirshleifer J. The Thechnology of Conflict as an Economic Activity // American Economic Review. Nashville. - 1991. - V.81, № 2. - P. 130.

4. Scaperdas S. Conflict and Attitude toward Risk // American Economic Review. Nashville . - 1991. - V .81, № 2. - P. 116-120.

5. Педько А. Б. Власність, контроль і конфлікт інтересів в акціонерних товариствах / А. Б. Педько. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія, 2008. – 325 с.