Німецькі колоністи і колонії на півдні України

Козак Н.І.

Про німецькі колонії на Півдні України писало багато дослідників, таких як: А. Скальковський, А. Клаус, А. Шмідт, Д. Багалей, Д. Шефер та інші. А видана в 1893 р. монографія « Немцы в России », наприклад, подає загальну історію німецької колонізації в Росії: умови переселення, пільги, діяльність, побут, але певних конкретних відомостей про окремі німецькі колонії на території Північного Причорномор’я в ній немає.

В зв’язку з цим особливий інтерес викликають праці німецьких дослідників Конрада Келлера, Карла Штампа та інших, в яких особливо яскраво висвітлюється історія заселення німцями нашої території.

Отже, перші німецькі колонії з’явилися, як вказує більшість джерел, в 1809 р.( в багаточисленній літературі саме цей рік вказується як дата заснування більшості колоній ). Насправді, заснування колоній між ріками Буг і Тілігул відбувалося в кілька етапів[1:41].

Першопоселенці колоній почали готуватися до еміграції в Росію при Олександрові I, відповідно його наказу від 20.02.1804 гр.

В 1809 р., отримавши від російського консула закордонні паспорта, перші колоністи залишили батьківщину й подалися кількома групами до російського кордону, м. Радзивілов, де зробили зупинку для відпочинку. Десь через місяць групи направились дальше на Південь, до м. Одеси. Перша група прибула до Одеси влітку 1809 р. і незабаром багато з цих колоністів поїхали в Березань, де побудували собі землянки з глини й очерету, і в таких умовах провели зиму.

Друга група прибула в Одесу восени і через важкі погодні умови була поселена на квартирах в Одесі та німецьких колоніях Лібентальського та Кучурганського округів. Навесні, як тільки зійшов сніг, зібрались нові колоністи й вирушили під керівництвом лібентальського старости Франца Бриттнера до с. Анновки через Соколи ( Вознесенськ ), де ті, хто збирався на Березань, вирушили направо, а ті, хто направлявся до колоній Раштадт і Мюнхен, повернули наліво.

Таким чином, в 1809 – 1810 рр. в Березанській долині, були засновані колонії Шпеєр, Ландау і Зульц; в Лисячій балці, перпендикулярно до долини Березань, - колонія Карлсруе, а в долині річки Чічіклеї – колонії Раштадт і Мюнхен[2:169].

А тепер, опираючись на дослідження Конрада Келлера, дослідимо заснування кожної з вищевказаних колоній.

Колонія Ландау.

Коли влітку 1809 р. перша партія переселенців прибула на місце, то територія була зовсім незаселена, пустинна, одним словом – дикий степ. Обіцяного житла не було, тому староста Бріттнер, після того як була оголошена зупинка, підкреслив, що на цьому місці повинна бути заснована колонія і наказав розпаковувати привезені з собою речі. До поселення це місце називали «12 колодязів». Колоністи шукали місце для побудови житла, найкращим для цього виявився Брунненталь[3:19].

На північній стороні долини кожен батько сімейства викопав собі землянку, вкрив її очеретом – і житло готове. Але взимку неможливо було проживати в таких квартирках, тому навесні 1910 р. колоністи почали будувати нові будинки за державний рахунок й в основному побудова була закінчена до 1 січня 1811р.

Так-як колоністи провели в новоутвореній колонії зиму, то датою її заснування необхідно вважати 1809 р.

Колонія Шпеєр.

Переселенці цієї колонії прибули до Одеси в складі 3-х груп. Керівником першої групи був Міхаель Фішер, а другої та третьої – Йоганес Бош.

Перша партія прибула в Одесу в кінці літа 1809 р., а вже на початку осені – на місце поселення, яке знаходилось в 4-х верстах від новоутвореної колонії Ландау. Колонія знаходилась на обох берегах р. Березань.

Умови проживання були такими ж, як в Ландау: пустинна місцевість, безмежний степ та непрохідні чагарники; житла, звичайно, також не було. Прибувши на місце, кожна сім’я отримала матеріальну допомогу для купівлі всіх необхідних матеріалів для будівництва землянок. Лише навесні 1810 р. поселенці взялися за будівництво домів. Будинки будувалися в такому ж стилі, що й в Ландау, але в Шпеєрі багато домівок мали дуже високий цокіль і 3 вікна на фасаді [4:201].

Кожен господар отримав з казни грошовий аванс в розмірі 308 руб., тому до 1811 р. майже всі будинки були готові. До цього часу кожна сім’я вже мала кількох коней, корову, певний інвентар. Кожна родина повинна була повертати державі позику в розмірі 7 руб. в рік.

Колонія Зульц.

Вона знаходилась в семи верствах від Ландау, на лівому березі

р. Березань.

Заснування колонії К. Келлер описує так: колоністи Зульца отримали свої загранпаспорта в Франкфурті- на- Майні й направились в Росію різними окремими групами без керівників. Після відпочинку в Радзивілов вони подалися в складі 3-х колоній в Одесу. Керівником першої колони був Теодор Брюкер, наступної – Франц Шерер. Третьою групою керував солдат.

Звичайно, їх зустріли не нові будинки, а сурові умови дикої природи [5:221, 225]. Але вже зиму переселенці провели на місці майбутньої колонії Зульц. Тому роком її заснування по праву можна вважати 1809.

Навесні 1810 р. прибули нові партії поселенців, що зимували в Одесі та в інших облаштованих колоніях, й розпочалось будівництво, що було успішно закінчено в тому ж році. Відомо, що кожен господар отримував не тільки домашню живність, але й певнe участкe землі та відповідний інвентар до неї. Але перші переселенці, в більшості випадків, були хорошими ремісниками та не мали ніякого уявлення про землеробство. Цікаво, що коли колоністи вже були забезпечені житлом, в усіх бережанських землях робилися перевірка інспектором Штромейєр. Саме він і виявив в цій колонії лише одного переселенця, який був знайомий з сільським господарством. Ним виявився старий Петер Штебнер з Вернерсберга в Пфальці. Він і був назначений відповідальним за навчання зульських колоністів сільському господарству[6:165].

Така ж ситуація була в колонії Раштадт. Для того, щоб обробляти землі, яких ще не торкалася людська рука, необхідно було мати глибокі знання в землеробстві. Тому довгий час землі не оброблювалися. Проблема була вирішена лише тоді, коли компетентні колоністи почали назначатися керівниками для навчання решти населення.

Ці факти піддають сумніву твердження багатьох авторів про те, що німецькі колоністи були прекрасними землеробами, і що в колоніях поселялись «найкращі хлібороби»[7:111].

Колонії Карлсруе, Раштадт, Мюнхен.

Всі ці колонії, як переконливо доводить К.Келлер, засновані в один і той же рік, а саме, навесні 1810 р.

Їх заснування проходило наступним чином: переселенці, які потім стали засновниками вищезазначених колоній, зупинилися в м. Одесі, де були надалі на зиму розквартировані по колоніям Лібентальського та Кучурганського округів. Навесні 1810 р., зібравшись в Одесі, колоністи вирушили в дорогу під керівництвом Франца Бріттнера. В Березані до закінчення будівництва жилих комплексів колоністи мешкали в палатках і землянках. В зв’язку з цим багато хто з них загинув від холоду. Замість щоденної суми вони отримували продукти: мука, крупа, сіль і т.і.

Наступна хвиля німецьких переселенців в 1817 – 1819 рр. також має свої особливості. Перші партії майбутніх колоністів прибули в Одесу в 1817 р. Всі вони були з Вюртемберга. В Державному архіві Одеської області зберігається документ, який підтверджує цей факт. Цей список вюртенбергських колоністів, які прибули 5 червня 1818 р., має назву « Іменний список 4 транспорту, що має в своєму складі 12, 13 і 14 групи під керівництвом старшин Йоганнеса Майера, Йоганнеса Лейбранта, Готфріда Рауха»[7:106,118].

Конрад Келлер пише в своїй праці: « В 1818 р. були засновані ще колонії: Катеринеталь в Лисячій долині, Ватерлоо на р. Березань і колонія Йоганнесталь на Сосіці.»

Скоріш за все, ці колонії були засновані вюртемберзькими колоністами. Цю думку підтверджує також і К. Штумп. За його даними, в колонії Ватерлоо в середині 19 ст. проживало 6 сімей, що прибули в Одесу в 1917 р.

Далі, розповідаючи про заснування колонії Катериненталь, Конрад Келлер пише, що коли перша партія переселенців, яка складалася з 17 сімей, прибула на місце поселення, то там не було нічого, крім голого степу. Тому переселенці були направлені на квартири в інші колонії. Ця перша партія переселенців походила з королівства Вюртемберг і декілька сімей з королівства Баден. Вони прибули по Дунаю на кораблі до Ізмаїла, а звідти відповідно в Одесу.

Цікаво,що Келлер впевнений, що колонія Катериненталь в 1917 р. заснована ще не була. Переселенці тільки побували на місці майбутнього проживання. Але будівництво там розпочалося тільки в 1818 р.

Далі він продовжує: В 1818 р. прибули ще 17 сімей з Пфальца. В наступному році така ж кількість сімей – з Бадена. Ці 51 сім’ї утворили корінне населення, до якого на протязі ще кількох років примикали ті сім’ї, що прибули пізніше.

Проаналізувавши праці Карла Штумпа та Конрада Келлера, можна зробити висновок, що приблизно така картина заселення спостерігалася в Йоганнесталі, тому датою заснування цієї колонії необхідно також вважати 1818 рік. Цю дату називають також німецький журнал «Kalender 1954», виданий в Штутгарді, а також миколаївський дослідник А. Добровольська і деякі інші.

В подальшому проходить ліквідації деяких поселень і утворення нових з тих же самих колоністів ( маються на увазі колонії Фрідріхсталь, Штутутгарт, Ватерлоо ).

Карл Штумп пояснює цей факт так: В зв’язку з нестачею води жителі колоній Фрідріхсталь, Штутутгарт, Ватерлоо звернулися до керівництва й заснували нову колонію Гюльдендорф біля Одеси (1830). 20 сімей залишилося і разом з іншими сімʼями відтворили Ватерлоо.

О.В.Коновалова згадує цей факт дещо інакше. Вона стверджує, що поселенці, відчуваючи нестачу землі, вирішили повернутися в колишні землі. В 1833 р. для них був виділений шматок землі біля Ватерлоо.

Як би там не було, суть залишається однією: з трьох ліквідованих колоній відбудована була тільки одна – Ватерлоо.

З 1819 р. виклик іноземців в Росію припинився, а російським місіям було заборонено видавати паспорти іноземцям, які бажали поселитися в Росії. Тим не менше, як видно з досліджень К. Штумпа, деякі переселення все – таки відбувалися.

Подальший процес утворення нових колоній продовжувався за рахунок появи дочірних поселень, які заселялись колоністами зі старих колоній, а пізніше почали створюватися хутори й економії.

Створення нових колоній продовжувалося до 20-х рр. 20 ст.

Список літератури:

1. Мірошниченко Н. З історії німецьких колоній Миколаївщини//Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону.-Миколаїв, 2005.-с. 20-28.

2. Мірошниченко Н.Місцеве самоврядування німецьких колоній Півдня України: організація та практична діяльність//“Історія.Етнографія.Культура.Нові дослідження“:X Миколаїв. обл. краєзн. конф.-Миколаїв,2004.-с. 165-168.

3. Німецькі колонії на Україні (60-ті рр. 18 ст.-1917 р.)//Укр. іст. журнал.-1990.-№9.-с.18-30.

4. Німці в Україні; 20-30-ті рр. 20 ст.: Зб. док. держ. архівів України.-К.,1994.-243 с.

5. Сидорчук О. Німці на Березанщині //“Історія.Етногграфія.Культура.Нові дослідження“:IV Миколаїв. краєзн. конф.-Миколаїв,2003.-с.222-225

6. Список німецьких насіннєвих колгоспів у системі Укрнасінколгоспспілки//Німці в Україні, 20-30-ті рр. 20 ст.: Зб. док. держ. архівів України.-К.,1994.-с.165

7. Соціально-економічний розвиток Карл-Лібкнехтівського німецького національного району в 20-30-х рр. 20 ст.//Гуманітарно-економічні дослідження: Зб. наук. праць.-Миколаїв;Одеса,2005.-Т.1.-с. 106-115.