Панкратова О. Л.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Професійна спрямованість і професійне самовизначення майбутніх спеціалістів

Під час вступу до вищого навчального закладу не враховується комплекс психологічних феноменів, який визначає успішність навчання, формування стійкої професійної спрямованості кожного студента. Актуальність проблеми посилюється, коли мова йде про психологічну адаптацію студентів у нових соціально-економічних умовах, а також визначення особистісних процесів, пов'язаних з проблемою формування професійної спрямованості. До таких проблем відноситься і психолого-педагогічне вивчення процесу формування і розвитку професійної спрямованості особистості на тому етапі професійного становлення, коли вибір напрямку професійного розвитку уже здійснений, на етапі навчання у вищому навчальному закладі.

Професійна спрямованість великої групи людей може включати однакові мотиви і все-таки бути різною. Це зумовлено тим, що система мотивів завжди передбачає їхню певну організацію, структуру. Звичайно, мотиви, що лежать в основі професійної спрямованості,однорідні за походженням, характером зв'язку з професією. У цьому плані правомірно виділити, по-перше, групи мотивів, що виражають потребу в тім, що складає основний зміст професії. Інша група мотивів пов'язана з відображенням деяких особливостей професії в суспільній свідомості (мотиви престижу, суспільної значимості професії). Очевидно, що зв'язок індивідуальної свідомості з професією набуває у даному випадку більш опосередкованого характеру. Третя група мотивів виражає раніше сформовані потреби особистості, актуалізовані під час взаємодії з професією (мотиви саморозкриття і самоствердження, матеріальні потреби, особливості характеру, звичок і т. п.). Четверту групу складають мотиви, що виражають особливості самосвідомості особистості в умовах взаємодії з професією (переконаність у власній придатності, наявність творчого потенціалу, визначення шляху «по душі» і т.п.). Мотиви п'ятої групи виражають зацікавленість людини зовнішніми, об'єктивно несуттєвими атрибутами професії. Нерідко саме ці мотиви породжують прагнення до окремих "романтичних" професій.

Дана класифікація, побудована за ознакою походження мотиву, ймовірно, може бути продовжена. Істотне розходження зазначених груп мотивів полягає в їхньому неоднаковому ставленні до об'єктивного змісту професійної діяльності. Безсумнівно, що зазначені групи мотивів нерівноцінні за значенням для розвитку особистості. Як визначав П.А. Шавір: «Мотив, органічно пов'язаний зі змістом чи процесом діяльності, забезпечує ту … увагу до неї, ту захопленість, що призводить до розвитку відповідних здібностей. Цей мотив спонукає людину оцінювати себе, свої знання, своє уміння і моральні якості…» [5, с. 29]. Таким чином, психологічно виправдано й педагогічно доцільно розрізняти мотиви, органічно пов’язані зі змістом здійснюваної діяльності (прямі мотиви й побічні мотиви). Виникнення прямих мотивів є свідченням того, що дана діяльність людини набуває безпосереднього особистісного значення для неї. Якщо людину спонукають до діяльності побічні мотиви, внутрішньо не пов’язані з її змістом чи результатом, то не можна сказати, що вона трудиться заради тієї справи, якою зайнята. Вона пристосовується до зовнішніх вимог, але не засвоює їх. Її спонукають до праці потреби й почуття, що не зобов’язані своїм розвитком даній діяльності. Для того, щоб у процесі праці стимулювався розвиток людини, розкриття і розширення її творчих сил, необхідно, щоб центральними для людини були мотиви, внутрішньо пов’язані зі змістом здійснюваної праці, а при відсутності інтересу до процесу праці –мотиви обов’язку й суспільної необхідності. Високий рівень професійної спрямованості - це та якісна особливість структури мотивів особистості, що виражає єдність інтересів особистості в системі професійного становлення. Підвищення рівня професійної спрямованості створює основний зміст її розвитку. "Вибір професії можна вважати виправданим лише у тому випадку, якщо є надія, що активність особистості приведе до такого взаємовідношення між особистістю і працею, при якому буде успішно відбуватися подальший розвиток творчих і моральних сил людини. Однією з основних умов прогнозування такого розвитку особистості є високий рівень професійної спрямованості" [10, с.49].

Виникнення вибірково-позитивного ставлення до професії означає утворення системи "людина - професія", усередині якої починається взаємодія об'єкта і суб'єкта. Поняття "ставлення людини до професії"" не може бути зведене до активності, що йде від суб'єкта. Дослідження професійне спрямованості, умов і рушійних сил її розвитку не може бути здійснене у відриві від системи впливів, що йдуть від іншої сторони відношення, тобто її професії. За певних умов взаємодії сторін дане відношення здобуває характер діалектичного протиріччя, що створює рушійні сили розвитку професійної спрямованості. Ідеальна модель відповідності між особистістю і працею повинна містити повний збіг об'єктивного змісту діяльності та її особистісного змісту. Однак повного збігу реально досягнуто бути не може через ряд причин. По-перше, не завжди в структурі мотивів вибору професії домінує мотив, внутрішньо пов'язаний з даною діяльністю. Правда, існує можливість перебудови системи мотивів і підвищення рівня професійної спрямованості. Більш принципове значення має інша думка. В усіх випадках, коли домінуючим є інтерес до специфічного змісту діяльності, зберігається можливість поглиблення цього інтересу [7; 10].

А.Т.Ростунов пропонує розглядати процес формування професійної спрямованості у вигляді моделі, де мотивоутворюючим компонентом виступають перспективи [8]. Потреби, захоплення й інтереси студентів виникають на основі усвідомлення перспектив і адекватної оцінки ступеня неузгодженості вимог перспектив з наявними нахилами, знаннями й уміннями. На основі загальнозначущих перспектив формуються світогляд, погляди, переконання та ідеали, система цінностей і установок, наміри. Перспективи виступають у даному випадку як окрема мета студента. Формування і підтримка стійкої спрямованості особистості студента - це безупинний процес узгодження вимог перспективи за допомогою діяльності та зворотного зв'язку.

Зміна суспільної значимості перспективи, усвідомлення її й адекватна оцінка ступеня неузгодженості вимог цієї перспективи з наявними знаннями й уміннями призводить до появи нових потреб та інтересів, системи цінностей і установок, до необхідності удосконалення поглядів, переконань і світогляду. Ці змміни спонукають до активної діяльності, що у свою чергу компенсує неузгодженість, яка виникла. Якщо ж індивід у процесі діяльності не бачить перспективи, спрямованість не буде розвиватися, оскільки відсутня активна діяльність по досягненню суспільно значимої перспективи [3].

Розвиток професійної спрямованості не можна зрозуміти, обмеживши його джерело лише внутрішнім світом особистості, активністю її свідомості. Безсумнівно, що найбільші можливості для пробудження розглянутого протиріччя містяться в перетворюючій діяльності, оскільки в ній ціннісне ставлення особистості безпосередньо взаємодіє з вимогами діяльності. Організація активного випробування сил у сфері діяльності, на яку ми орієнтуємо студента, - найважливіша умова підвищення рівня його професійної спрямованості [5]. При правильній організації перетворюючої діяльності студентів на кожному наступному її етапі вимоги діяльності припускають більш багатогранну, активну, у чомусь змінену потребу особистості. У невідповідності криється джерело внутрішнього протиріччя. Разом з тим у процесі успішної реалізації мети діяльності це протиріччя і вирішується. Показник його вирішення - почуття задоволення, що свідчить про подальші розвиток і збагачення відповідної потреби. Іноді мотив, який спочатку знаходиться у меті діяльності, ніби переходить на її засоби, у зв'язку з чим виникають нові за змістом мотиви [7]. В інших випадках розвиток потреби обумовлений самим процесом засвоєння нових форм поведінки і діяльності, оволодінням готовими предметами культури.

У зв'язку з викладеним вище розумінням рушійних сил професійної спрямованості для розвитку останньої необхідна така організація діяльність студентів, що актуалізувала б протиріччя між вимогами діяльності і її особистісним значенням для людини. Саме у цьому напрямку і здійснюються подальші наукові пошуки.

Література

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте. Психологическое исследование. - М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

2. Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. - 285 с.

3. Гуревич К.М. Професиональная пригодность и основные свойства нервной системи. - М: Наука, 1970. - 272 с.

4. Кайданов Д.П., Суименко Е.И. Актуальные проблеми социологии труда - М: Просвещение, 1974. - 238 с.

5. Ковалев А.Г. Психология личности: 3-е изд-е. - М.: Просвещение, 1970.- 391 с.

6. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. –М.: Наука, 1988.

7. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Наука, 1977.

8. Ростунов А.Т. Формирование профессиональной пригодности. –Минск: Выш.шк., 1984.- 176 с.

9. Формирование личности студента в процессе профессионально-педагогической подготовки: Сб. науч.тр. –М.: Изд-во Моск. ун-та ин. яз., 1988. – 132 с.

10. Шавир П.А. Психология профессионального самоопределения в ранней юности. –М.: Педагогика, 1981.– 96 с.