Герасименко Л.М., Панкратова О.Л.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Ораторське мистецтво в Україні XVI - XVII ст.

Українське ораторське мистецтво виникло на традиціях давньоруських. З періоду Київської Русі були успадковані збірники перекладних і оригінальних ораторських творів, які мали настановні цілі. Вони передбачали насамперед популяризацію й поширення християнської ідеології і моральне виховання давніх русичів, персонажів християнської міфології і видатних церковних діячів. Проповідь прийшла на Русь разом з християнством як частина церковного ритуалу і поширювалася в різних списках, які оформлялися у спеціальні збірки.

З періоду Київської Русі відомі списки збірників ораторських творів, які широко побутували і в XVI—XVII ст. в Україні: «Златоуст», «Маргарит»,, «Ізмарагд», «Торжественник» та інші. До них входили переклади ораторських творів класиків візантійської учительної літератури IV—IX ст., які перекладалися або безпосередньо з грецької мови, або приходили з Болгарії в старослов'янському перекладі та твори давньоруських ораторів таких, як Феодосій Печорський, митрополит Іларіон, Кирило Туровський, Климент Смолятич. Це були своєрідні антології ораторської літератури.

Яскравим прикладом може бути творчість Івана Вишенського. Його твори являють собою послання. Однак письменник розраховував і на те, що вони можуть проголошуватися. Переправивши з Афона на батьківщину свою «Книжку», він у передмові до неї радив, щоб при індивідуальному читанні «не минати скорогонцем, як пусте вітряне коло, очима пробігаючи наперед написаного з місця на місце, але зупинятися... де мовиться про неправду і істину».

Староукраїнські оратори завжди дбали про дохідливість, зрозумілість і доступність проголошуваного для слухачів. Крім проповідей, успадкованих з періоду Київської Русі або укладених за їх зразками, у XVI ст. в Україні з'являються рукописні збірники повчань нового типу, так звані учительні євангелія.

З XVI—першої половини XVII ст. дійшло до нас багато учительних євангелій — рукописних і друкованих, що свідчить про широку популярність свого часу цього виду орацій. Основне завдання казань, що містилися в учительних євангеліях, було те саме, що й у давньоруській проповіді: розтлумачувати прихожанам поняття й приписи християнського віровчення і повчати їх у дусі церковної моралі.

Щодо змісту проповідей, які входили до складу учительних євангелій, то в них більш-менш виразно помітна антикатолицька спрямованість і занепокоєння долею батьківщини. Так, відомий письменник і діяч братського руху на Львівщині Кирило (Транквіліон) Ставровецький в одній з проповідей, що входила до складу учительного євангелія, укладеного й виданого ним 1619 р., писав про те, що деякі заможні люди могли б частину своїх багатств пустити на будівництво шкіл, друкарень і взагалі на розвиток наук, проте не роблять цього.

Структура проповіді цього типу була довільною, без особливих риторичних хитрощів, тобто проповідь ще не мала чітко визначеної літературної форми.

На зміну старій проповіді греко-слов'янського типу приходить нова, що орієнтується на західноєвропейські зразки. Кінець XVI і перша половина XVII ст. в Україні характеризуються боротьбою українського народу проти католицької експансії та унії за зміцнення православ'я, що в тих умовах означало, власне, пропаганду патріотизму, утвердження етнічної та державної цілісності українського народу.

З розвитком освіти в Україні в XVI—XVII ст., зокрема з розширенням мережі братських шкіл, ораторського мистецтва починають учити спеціально

У братських школах і в Києво-Могилянській академії теорію красномовства спочатку вивчали за латинським підручником періоду античності. Найдавнішим відомим підручником, складеним українським автором, за яким читалася риторика в Києво-Могилянській академії, був курс професора Йосифа Кононовича-Горбацького, прочитаний ним у 1635 р. Написано його латинською мовою за зразком твору римського філософа, письменника й оратора І ст. до н. е. Марка Тулія Цицерона «Поділи ораторські».

У середині XVII ст. значної ваги в духовному житті українського народу набрала полемічне публіцистична проповідь, яка переросла релігійні рамки і мала загально культурну та політичну цінність. Вона стала активним засобом впливу на населення. Найвідомішими представниками ораторського стилю цього часу були вихованці Києво-Могилянської академії, а потім її викладачі - Лазар Баранович та Іоаникій Галятовський і проповідник Києво-Печерської лаври Антоній Радивиловський.

У курсах риторики цього часу важливе місце посідає гомілетика — частина риторики, в якій викладаються настанови щодо створення спеціально церковних проповідей У 50- х рр. XVII ст. викладач риторики Києво-Могилянської академії І. Галятовський уклав перший вітчизняний підручник з гомілетики тодішньою українською літературно-писемною мовою під назвою «Наука або спосіб спадання казання» і разом із зразками проповідей видав його у складі книги «Ключ розуміння» (Київ 1659, Львів 1665). У праці І. Галятовського майже нічого не сказано про тлумачення догматів християнства, зате пильна увага звертається на моральне напучування слухачів. У цьому письменник вбачає основну функцію проповідника.

У А. Радивиловського до проповідей вплетено багато байок, притч і різних історій. Таким чином, творчий характер і самобутність української проповіді другої половини XVII ст. проявлялися в доборі та організації матеріалу (прикладів) згідно з ідейно творчою настановою і рівнем майстерності проповідника. Одні з них більше запозичували й обробляли сюжети, що походять з церковно-учительних джерел, інші тяжіли до світського матеріалу і фольклору. На допомогу проповідникам укладалися спеціальні збірники прикладів які можна було використовувати в майбутніх казаннях Кілька таких збірників уклав і І.Галятовський. Отже, українські ораторське проповідницькі твори насичені великою кількістю оповідань, сюжети яких походять з міжнародної скарбниці доби античності, середньовіччя і ренесансу. Так заносилися на Україну нові теми, сюжети жанри. А ораторські твори насичувалися різним публіцистичним, науковим матеріалом, відомостями історичного, географічного природничого, характеру перетворюватись у своєрідні енциклопедії[6, с.73 ].

У проповідях І. Галятовського наприклад, знаходимо своєрідне пояснення явищ природи (дощу, снігу, граду, блискавки, грому) відомості про птахів, квіти, мінерали, дані історичного характеру (про звичаї стародавніх народів, про перших християн, про події вітчизняної історії тощо), етимологічні пояснення і навіть господарчі поради.

Часто мова ораторського твору наближалася до ритмізованої, найчастіше це бувала ритмізована антитеза: «Сьогодні людина—весела, завтра смутна, сьогодні щаслива, завтра нещаслива». Для більшості ораторських творів другої половини XVII ст. взагалі характерним був вплив фольклорних традицій. Виявлявся він, крім усього, у вкрапленні прислів'їв та приказок до тексту казань: хто вітрові служить, тому димом платять,— можна прочитати в І.Галятовського.

Художні прийоми представників ораторської творчості другої половини ХVII ст., розраховані на емоційне зворушення ї здивування слухачів, нерідко затемнювали зміст висловлюваного, вишуканість форми превалювала над змістом.

Епоха кінця XVII — першої половини XVIII ст. вимагала більшого наближення ораторського мистецтва до життя і піднесення панегіричного струменя в ораторських творах. Однак ті риси орацій Києво-Могилянських проповідників, які сприяли перетворенню проповіді в окремий літературний жанр—струнка композиція, єдність думки, застосування прийомів, спрямованих на те, щоб зацікавити слухачів,— стали надбанням ораторського мистецтва. в період розвитку української літературної мови.

Література

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник.-К.: Либідь,2001.-408 с.

2. Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури

ХVI- ХVIIIст. –К.: Наукова думка, 1966.-288 с.

3. Ораторское искусство : Хрестоматия/Сост. А.П.Овчинникова.-Одесса: Юридична література, 2006.-408 с.