Нестеренко Є.В., Панкратова О.Л.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Епістолярна спадщина Івана Франка. Структура і функції категорій ввічливості

Тривалий час лінгвісти недооцінювали теорію епістолярного жанру лише останнім часом з'явилося кілька мовознавчих праць В.Передрієнка, М. Пилинського, К.Ленець, присвячених різним аспектам листовної спадщини українських письменників.

Діалого-монологічна основа листовного спілкування зумовлює його і структурно-стилістичні, граматичні й лексико-фразеологічні особливості. Граматичні структури і лексичний склад мають особливості живого мовлення з елементами просторіччя, широким спектром засобів інтимізації, вільним застосуванням оціночно-фамільярної лексики і фразеології [2, 22].

Особливою повнотою взаємин та багатосторонністю зв'язків визначається український епістолярій з початку XIX століття. У другій його половині збільшується сфери застосування української літературної мови, набувають певного розвитку всі її жанри.

Блискучим майстром епістолярного жанру був Іван Франко. І цілий ряд послань, що збереглися, засвідчує важливу роль письменника у виробленні літературної мови і у збагаченні її формулами мовленнєвого етикету. Слід сказати, що для вченого мова була одним із основних засобів ідеологічного впливу на людей. Він постійно прагнув бачити в інтелігентах носіїв моралі, яким силою слова, обережно й уміло ним користуючись, підносили духовну культуру суспільства.

Набір етикетних правил вчений розглядає не просто як покази зовнішньої культури людини, а як її здатність пройнятися повагою співрозмовника, до свого народу, до своєї нації. Кожна людина як член суспільства "мусить виробити в собі певні поняття про життя з людьми, п обходження з ними", і "кожне слово, що ширить здорові світлі думки між людьми", прискорює "появу на світ любові, братерства і щастя всіх людей» [4].

На мовленнєву сферу письменник дивиться у ракурсі впливу соціально-економічні процесів. У його лінгвістичній концепції передусім заглиблення в мовленнєвий етикет, "спосіб ведення розмови", "манеру говорити". Це поняття він трактує у широкому плані мовної особисті, мовленнєвої поведінки і співвідношення її з традиціями народної культури.

І.Франко звертав велику увагу на манеру ввічливої розмови, беручи до уваги фатичну функцію мови (установку на контакт, взаєморозуміння, взаємоповагу).

У своїй праці "Вишукане красномовство" вчений аналізує цілий набір правил поважної розмови, що передбачає непряму мову при постановці запитань, тобто спрямована на те, щоб викликати довіру з боку співрозмовника, створити атмосферу взаємодопомоги і взаємобажання подальшого спілкування.

Дбаючи про оптимальну форму усього слова, Іван Франко звертав увагу на початкові структури, зачини. Мета вступу полягає у тому, щоб стисло пояснити зміст розмови, вказати на ті питання, на яких збираємося зупинитися "Особливо гідна уваги експозиція, що відразу в двох-трьох реченнях малює ситуацію і дає все, що потрібно для кінцевої розв'язки" [4].

Не менш важливим для нього є вироблення навиків ведення діалогу, димнім аргументовано, ненав'язливо доводити свою правоту.

Отож, на думку письменника, людина пізнається через мову. Через неї виявляються її моральне обличчя, суспільні та естетичні ідеали. Сама по собі мова і не може бути ні гарною, ні поганою. А от культура мови залежить від знання мовної системи і від загальнокультурного рівня людини. І якщо ми говоримо, що в мові відбито характер народу, його психічний склад, побут, історію, то в мовленні проявляється в усіх своїх барвниках конкретна людина з її світосприйманням, зі своїми знаннями, етичними параметрами.

Соціальне й індивідуальне в мові нероздільні, як невіддільна доля народу, її майбутнє від кожного з нас, від того, наскільки ми усвідомлюємо свою відповідальність перед нащадками. Саме в такій єдності політичного, соціального, етичного і естетичного розглядав І.Франко проблеми мовленнєвого етикету.

Його теоретичні міркування щодо культури мови, і мовленнєвого етикету зокрема, найповніше відбились у його епістолярній спадщині. Листи відомого письменника вражають читача багатством змісту, цікавим мовним оформленням. Тематика їх різноманітна, коло питань, яких торкається автор, дуже широке.

Окрім цього, послання 1.Франка мають яскраво виражене літературно-критичне спрямування, насичені громадсько-політичними та мі загальнокультурними матеріалами. Це вимагає відповідного оформлення, використання наукової термінології тощо. В основному це повні тексти, а не короткі записки. Це можна пояснити тим, що кореспонденти перебували на великій відстані, бачились досить рідко. Вони обмінювалися думками про все, що їх цікавило: прочитаний твір, побачена вистава, побутові новини, родинні та видавничі справи.

Отже, листи І.Франка можна назвати своєрідними прозовими творами, що належать перу майстра.

Етикет мовлення передбачає насамперед форму звертання, яка є одним із основних складників комунікативних ситуацій. У епістолярному стилі "функція звертання в основному обмежується спрямуванням мовлення до певної особи чи колективу" [3, с. 384].

Звертанням виражається ставлення мовця до співрозмовника, воно може передавати пошану, ласку, докір, зневагу. Різні його форми та умови вживання створюють відтінки певної урочистості, інтимності тощо.

Вибір формули звертання вимагає від автора особливої уваги, бо від нього залежить подальша тональність листа, вони сигналізують про соціальні відносини, що встановлюються в рамках комунікативного акту. Тому головними чинниками, що впливають на вибір того чи іншого звертання є зміст листа, соціальний статус комуні кантів, їх особисті взаємини. Основу епістолярії звертань Івана Франка становлять:

- слова-титули: пан, пані, панна;

- назви, що вказують на посаду, вчене звання: редактор, професор;

- нейтральні, або загальногромадянські назви : добродій, товариш, друг;

- власні імена, імена та по батькові: Оля ! Єлисей Киприянович!

- субстантивовані прикметники: коханий, люба.

Зазвичай початкова формула-звертання подається в окремому рядку з абзацу, але інколи може вплітатися у початкову фразу листа. Вибір звертання, як правило, залежить від змісту і тематики листа. Так, офіційно-ділові послання письменника до громадських організацій товариств та офіційних осіб писані у високій тональності. Шанобливо-офіційний тон такої кореспонденції підтримується урочистими звертаннями доповненими не менш піднесеними епітетами та означеннями: Світлий зборе! Вельмишановна редакція! Вельмишановний пане редакторе!..

У цій же тональності писана офіційна кореспонденція до приватних осіб, відомих громадсько-культурних діячів (до О.Партацького, Б.Грінченка, О.Пипіна, І.Бодуена- де-Куртене та інших), з якими автора пов'язували літературні та наукові інтереси. Опорними лексемами у таких звертаннях є офіційні пан/пані або нейтральні добродій/добродійка, які були обов'язковими засобами вираження ввічливості у минулому столітті. У офіційно-діловій кореспонденції письменника вищеназвані компоненти функціонують не як самостійні, а як елементи складених звертань, доповнені такими ж офіційними атрибутами, що засвідчують велику повагу до адресата. Зокрема лексема пан - часто у поєднанні зі звертанням добродій - виступає засобом титулування: Високоповажаний Пане После! Вельмишановний Пане Професоре! Високоповажний Добродію Пане Професоре!

Ширшою варіативністю звертальних конструкцій відзначаються приватно-ділові, дружньо-фамільярні та ласкаво-інтимні листи. Це послання до добре знайомих, друзів, родичів, коханої (до М.Драгоманова, А.Кримського, В.Давидяка, У.Кравченко, Елізи Ожешко, О.Рошкевич).

Розмаїття звертальних конструкцій зумовлене насамперед фактором адресата та взаєминами з ним автора. У посланнях до М.Драгоманова, з яким І.Франко листувався протягом довгих років, домінує шанобливе добродій, доповнене здебільшого нейтральними атрибутами: Шановний добродію/ Дорогий добродію!

Кожна епоха і поети того чи іншого літературного і мовностилістичного напряму мають свої улюблені звертання, виявляють характерну манеру їх використання. Але у переважній більшості інтимні в українській поетичній мові звертання перегукуються з народопісенною поетикою. У поетичних творах Франка звертання до коханої передається у різноманітних формах, але більшість з них також інтимізована під народну пісню. Домінуючими є лексеми зірка, зіронька, зоря, наприклад: "Ой ти дівчино, ясная зоре!".

Як бачимо, епістолярна спадщина І.Франка позначена широкою структурною та емоційно-стилістичною варіативністю формул мовленнєвого етикету, зокрема категорій звертання і прохання. Здійснюючи маркування різних соціальних відносин висловами ввічливості різної стилістичної спрямованості, письменник сприяв утвердженню української літературної мови.

Література

1. Білоус М.П. Мовленнєвий етикет українського народу //Мова і духовність нації: Тези доп. регіон. наук.-практ. конференції. - Л., 1989.- С 18-19.

2. Найрулін А., Шарпало Б. Епістолярій - один із резервуарів гуманізації// Дивослово. -1996. -№11.- С.22-23.

3. Чемес В.Ф. Інтродуктивно - фінальне обрамлення в епістолярії І.Франка // Іван Франко і творення української суверенної держави. - К., 1996.