Ст. викл. Чайковська Т.В.

Хмельницький національний університет

Детективний жанр у світовій літературі

Детективний жанр як окремий літературний жанр сформувався досить нещодавно. Вважається, що вперше форма детективної розповіді була запропонована у творах Едгара По у середині 19-го століття, але тільки твори А Конан Дойла зробили можливим розглядати детектив як окремий жанр зі своїми характерними рисами й особливостями. Літературознавці виділяють класичний, кримінальний (міліцейський/поліцейський), політичний типи детективів, залежно, головним чином, від змісту. Щодо популярності детективного твору, то вона залежить не лише від динамічного розвитку сюжету і цікавої заплутаної інтриги, але й від особистих якостей головного персонажа, яким і є особистість детектива. У ролі детектива може виступати не тільки слідчий відповідних органів влади, а й адвокат, журналіст, вельмишановний джентльмен або мила леді похилого віку, іноді молода дівчина, які в силу обставин розслідують злочини, часом дуже заплутані й небезпечні. Світова література зображує різноманітні типи персонажів, що ведуть слідство, інколи допускаючи можливість іронічного зображення персонажа. Тоді й з’являються спостережливі леді або кмітливі молодики, які волею долі були втягнуті у розслідування якогось злочину. Але незважаючи на зміни в особистості детектива, його характері, поглядах, зрештою віці та статі, незмінними в детективній літературі залишаються закони детективного жанру, а саме те, що ніхто не може заподіяти шкоди тому, хто веде розслідування. Детектив завжди знаходить відгадку і розплутує справу, якою б складною вона не була. Він завжди знаходить істину і перемагає у боротьбі із злом.

Спочатку створювались здебільшого класичні детективні твори, в яких використовували схему соціально-психологічного роману. Детективна історія не тільки розплутується, а ще й пояснюється, з’являється опис мотивів скоєння певних дій або самого злочину, складається психологічний портрет як жертви, так і всіх персонажів, задіяних у творі. Людина, яка веде слідство, не обов’язково вершить правосуддя. Завдання цієї людини – знайти істину, підібрати ключ до розв’язання загадки, відновити рівновагу, спокій у душах людей, навести порядок.

Твори, написані у детективному жанрі, подобаються не усім. Деякі люди відносять детективні романи до легкого жанру, хтось вважає ці твори найцікавішою літературою. Даному жанру літератури, незважаючи на усю так би мовити “несерйозність” (навіть Конан Дойль вважав свої розповіді “легким чтивом”), надають перевагу інтелектуали, адже детективна історія – це, перш за все, загадка, яку мимоволі намагається розв’язати й читач разом з героєм, певним чином змагаючись з ним, а відтак і з самим автором. Подібна література розвиває у людей логічне мислення, разом з тим доставляючи задоволення.

З часом у детективному жанрі почались зміни. І, головним часом, змін зазнав головний персонаж. Коли тільки починалася епоха детективного роману, його ключовий герой, а саме детектив – це людина інтелігентна, начитана, наділена розсудливістю й врівноваженістю. Такий детектив використовує свій розум, свою, як говорить створений Агатою Крісті герой Еркюль Пуаро, “сіру речовину”, щоб розкрити злочин і змусити злочинця понести покарання, на яке він заслуговує.

У сучасному детективному творі людиною, що веде розслідування, виступає, здебільшого, або чоловік, наділений фізичною силою, який у більшості випадків керується своїми уподобаннями, тим фактом, чи можна з даної ситуації отримати якусь користь, або жінка середнього віку, яка сприймає розслідування злочину як захоплююче заняття, як хобі, про яке згадують, коли усі важливі питання вирішено і немає більше чим зайнятися. Інколи сучасні герої детективної історії приймаються за справу просто з цікавості, але буває й для того, щоб захистити близьку людину.

Кожен автор по-своєму зображує персонажа-детектива, наділяє його певними здібностями, моральними принципами, власним ставленням до людей та усього, що їх оточує. Хтось є непрофесійним детективом і розслідує злочин самотужки, наприклад, міс Марпл Агати Крісті або героїня англійської письменниці Ф.Д.Джеймс – молода дівчина Корделія Грей. Інші – професіонали, які вже не перший рік займаються цією справою, більш того заробляють таким чином на життя, наприклад, інспектор Мегре Жоржа Сіменона, який, крім того, не приватний детектив, а звичайний поліцейський; в своїх творах Сіменон дуже рідко використовує щасливий випадок, збіг обставин, завдяки якому розкривається злочин, що у великій кількості присутнє в сучасних детективних романах та фільмах. Багато детективів мають напарника. Це справжній друг, який завжди поруч, завжди прийде на допомогу, підкаже якусь ідею. Що саме цікаве, ця ідея, підказка завжди виходить випадковою, неусвідомленою, яка абсолютно не відноситься до справи, але якою справжній детектив обов’язково скористається належним чином.

Проте незважаючи на певні зміни, дещо у детективному жанрі залишається незмінним. Як і в житті, у детективі людина стикається з тим, що божі і людські закони можуть не співпадати. У високій літературі постійно постає такий парадокс, коли порушення закону трактується як справа в ім’я духа людського. Але якщо герої детективів будуть відходити від букви закону, то це може бути небезпечним. Автори детективів бачать дану небезпеку і намагаються виправдати своїх героїв змальовуючи логічний розвиток подій. До того ж в істинно детективних творах немає культу насильства, що присутній в сучасній літературі. Інколи трапляється, що детектив, розкривши злочин, відмовляється віддати злочинця до рук правосуддя, керуючись своїми життєвими поглядами і ставленням до речей. Ми повинні пам’ятати, що однозначних справ у моральному смислі не існує і саме людина вирішує, як їй чинити у тій чи іншій ситуації.

Література:

1. Адамов А. Мой любимый жанр – детектив. – М., 1980.

2. Вулис А. В мире приключений. Поэтика жанра. – М., 1986.

3. Скороденко В. Здравый взгляд на вещи // Зарубежный детектив: Романы: Переводы / Сост. Л. Левко; автор предисл. В Скороденко; ил. Ф Барбышева. – М.: Мол. гвардия, 1990. – С. 5-16.